Зі 127 генералів (4 у званні генерал-лейтенанта, 22 у званні генерал-майора, 97 у званні бригадного генерала, 1 віце-адмірал і 2 контр-адмірали), які перебували на Заході в 1945 році, лише 20 вирішили повернутися додому. Решта залишилися в еміграції, переважно у Великобританії. Лише четверо вищих командирів отримали скромні пенсії від британської влади (в тому числі генерал Владислав Андерс і генерал Станіслав Копанський). П'ятнадцять отримали одноразову допомогу в розмірі 1000 фунтів стерлінгів і позики в розмірі 2000 фунтів стерлінгів кожна, які повинні були бути повернуті.

Більшість генералів були змушені шукати собі роботу, і це, як правило, була фізична праця. Дехто вирішив виїхати за кордон. Чотирнадцять з них прибули до Канади і оселилися в Монреалі, Оттаві, Торонто і Едмонтоні, в тому числі колишній головнокомандувач генерал Казімєж Соснковський, який купив ферму в Арунделі, Квебек. Інші, зводячи кінці з кінцями, вважали за краще важко працювати фізично і бути вільними, ніж бути ув'язненими, підданими тортурам і пізніше, швидше за все, страченими в комуністичній Польщі. Два генерали воєнного часу, хоча і померли в Канаді, поховані за її межами:

Генерал-лейтенант Казімєж Соснковський (1885-1969) ; польський військовий і політичний діяч, головнокомандувач польських збройних сил (1943-1944). Помер 11 жовтня 1969 року в Арунделі, Канада. Тіло генерала було кремоване на об'єкті, розташованому на Мон-Роялі в Монреалі. Спочатку, згідно з останньою волею покійного, урна з його прахом була поміщена в церкві Святого Станіслава в Парижі - генерал хотів бути похованим якомога ближче до Польщі і повернутися до Польщі, коли вона відновить свою незалежність. Трохи пізніше останки Соснковського були перенесені до гробниці Польського історико-літературного товариства на кладовищі Ле-Шампо в Монморансі під Парижем. 12 листопада 1992 року урну з його прахом було привезено до Польщі і покладено в підвалі архікатедральної базиліки Святого Івана Хрестителя у Варшаві.

Генерал-майор Тадеуш Адам Каспшицький (1891-1978) - генерал-майор Війська Польського, міністр військових справ у 1935-1939 рр. Після смерті в Монреалі прах генерала був перевезений до Лондона. Прах двох генералів, прославлених сучасниками, покоїться в Польщі:

Бригадний генерал Міхал Мечислав Войцех Гутовський (1910-2006) ; олімпієць, кавалерист, офіцер 1-ї бронетанкової дивізії генерала Станіслава Мачека. У 1999 році Президент Республіки Польща Александр Кваснєвський присвоїв йому звання бригадного генерала у відставці. Він повернувся до Польщі у 2000 році. Помер у Варшаві. Похований на Повонзькому військовому кладовищі.

Бригадний генерал Тадеуш Владислав Савич (1914-2011) , льотчик, був останнім польським учасником Битви за Британію, що залишився в живих, і останнім солдатом бригади переслідування, яка захищала Варшаву під час Вересневої кампанії. Наказом Президента Республіки Польща Леха Качинського від 3 травня 2006 року йому було присвоєно звання бригадного генерала. Помер у Торонто. Похований на Повонзькому військовому цвинтарі у Варшаві.

Спочиває в Оттаві:

Бригадний генерал Вільгельм Орлик-Рюккеманн (1894-1986) ; навчався у Львівській політехніці за спеціальністю "будівництво доріг і мостів", навчання було перерване Першою світовою війною. У серпні 1914 року вступив до польських легіонів. У 1917 році, після кризи присяги, був призваний до австро-угорської армії. 4 листопада 1918 року перейшов до Війська Польського. Під час польсько-української війни 1919 року потрапив у полон, але був звільнений з нього після союзу між Пілсудським і Петлюрою. Під час польсько-більшовицької війни відзначився як здібний командир. У 1932 році прийняв командування 9-ю піхотною дивізією, а через шість років був переведений на посаду заступника командира Корпусу охорони прикордоння (КОП) на сході Польщі. Наступного року він прийняв командування цим формуванням. Після вторгнення СРСР до Польщі, відбивши перші атаки Червоної армії, Рюккеманн вирішив прорватися з підлеглими йому військами у напрямку Варшави та підрозділами Незалежної оперативної групи "Полісся" генерала Францішека Клеєберга. Незважаючи на те, що його угруповання тоді налічувало близько 9 000 осіб, мало лише дві артилерійські батареї та мізерні запаси боєприпасів і продовольства, солдати підняли зброю проти Червоної армії. В ніч з 27 на 28 вересня, після невдалої атаки на Шацьк, село було захоплене, а радянська 52-а стрілецька дивізія, яка його обороняла, зазнала великих втрат. 1 жовтня 1939 року підрозділи КОП були атаковані радянською 45-ю стрілецькою дивізією. Після одноденної оборони генерал Рюккеманн наказав розформувати підрозділ. Щоб не потрапити в полон, він сам прорвався до Литви, а потім до Швеції. Звідти, за допомогою польського консульства, він дістався до Великобританії. До кінця війни Орлик-Рюккеманн обіймав різні штабні посади, в тому числі в Генеральній інспекції Польського переселенського корпусу у Великій Британії з 1945 по 1947 рік. Після війни генерал Вільгельм Орлік-Рюккеманн оселився в Лондоні, а в 1972 році переїхав до своєї сім'ї в Канаду. Він був чотири рази нагороджений, зокрема, орденом Virtuti Militari та Хрестом Доблесті. 19 вересня 2017 року в Любані було відкрито кам'яний обеліск, присвячений пам'яті генерала, на якому встановлено меморіальну дошку: "На знак вшанування пам'яті останнього командира Корпусу охорони прикордоння з нагоди вручення прапора і присвоєння імені бригадного генерала Вільгельма Орліка-Рюккемана Центру підготовки спеціалістів прикордонної служби в Любані". Помер в Оттаві і похований на кладовищі Нотр-Дам.

Місцезнаходження: 455 Montreal Rd, Оттава, Онтаріо, Канада.

Генерал-майор Стефан Шнук (1896-1986) ; вивчав хімію у Варшавському технологічному університеті. Під час Першої світової війни служив у російській армії. 20 листопада 1918 року приєднався до польської армії, отримав звання підпоручика, був призначений до так званого 1-го авіаційного батальйону і пройшов підготовку на Вищих авіаційних курсах для офіцерів при новоствореній Військовій авіаційній школі. У листопаді 1919 року став пілотом-спостерігачем у 12-й розвідувальній ескадрильї. Брав участь у польсько-російській війні. З листопада 1936 року був командиром Кадетської школи офіцерів ВПС у Дембліні. Потім в Авіаційному навчальному центрі № 1 у тому ж місті. У середині червня 1939 року був призначений командиром групи авіаційних шкіл. У вересневій кампанії командував авіацією та протиповітряною обороною в Армії "Краків". Після капітуляції через Румунію дістався до Франції, а потім до Великобританії, де під час Битви за Британію служив начальником штабу інспектора польських ВПС. У 1940-1942 роках у Канаді очолював польську військово-повітряну місію у Віндзорі. Після ліквідації місії повернувся до Лондона, але не надовго, оскільки з серпня 1945 року був військовим і військово-повітряним аташе Польщі в Оттаві. Через невизнання польського уряду над Віслою його посаду було скасовано. Він знову повернувся до Великобританії, а після демобілізації в серпні 1947 року емігрував на постійне місце проживання до Канади. В Оттаві вступив на канадську державну службу і працював у Міністерстві національної оборони. Дослужився до звання бригадного генерала (Brigadier General) у Королівських канадських військово-повітряних силах. Брав активну участь у житті канадської польської громади та підтримував тісні соціальні зв'язки з урядовою елітою, в тому числі з Лестером Пірсоном, прем'єр-міністром Канади. Він був нагороджений орденом Virtuti Militari, двічі Хрестом Доблесті та Орденом Канади, найвищою цивільною нагородою Канади. Помер в Оттаві і похований на кладовищі Нотр-Дам.

Місцезнаходження: 455 Montreal Rd, Оттава, Онтаріо, Канада

Генерал-майор, льотчик доктор Юзеф Людвік Зайонц (1891-1963) ; навчався на філософському факультеті Ягеллонського університету в Кракові. У 1915 році закінчив докторантуру, отримавши ступінь доктора філософії. У 1914 році вступив до Польських легіонів, спочатку служив у 3-му піхотному полку командиром взводу, роти, батальйону та полку. Брав участь у Карпатській, Бессарабській та Волинській кампаніях, був двічі поранений. 15 березня 1918 року разом з Другою бригадою генерала Юзефа Галлера перейшов в Україну, після чого служив командиром 15-го стрілецького полку в Другому польському корпусі. 11 травня 1918 року в бою під Кановом потрапив у німецький полон, з якого втік, діставшись до Франції. Після повернення додому був відправлений на фронт польсько-радянської війни. Під час вересневої кампанії був головнокомандувачем військово-повітряних сил і протиповітряної оборони, потім став командувачем польських військово-повітряних сил у Франції. Після падіння Франції і прибуття до Великої Британії був призначений заступником командира I корпусу в Шотландії. Через рік прийняв командування польською армією на Близькому Сході. Згодом був заступником командувача Війська Польського на Сході, а потім командувачем I бронетанкового корпусу в Шотландії. Після демобілізації у 1948 році оселився в Единбурзі, Шотландія, де почав вивчати психологію та історію мистецтва, вдруге отримавши ступінь доктора філософії з психології у 1951 році. У 1957 році переїхав до Канади. Викладав у британських, американських і канадських університетах, був визнаним експертом у галузі образотворчого мистецтва та колекціонером творів мистецтва - 108 картин і 1 765 гравюр він передав Сілезькому музею в Катовіце. Нагороджений, зокрема, орденом "За військові заслуги". Помер в Оттаві і похований на кладовищі Нотр-Дам.

Місцезнаходження: 455 Montreal Rd., Оттава, Онтаріо, Канада.

Похований у Торонто:

Генерал-лейтенант Станіслав Ястшембець Бобровський (1896-1990) ; народився в Окоцімі у шляхетській родині Ястшембців-Бобровських. У Відні закінчив гімназію та склав іспит на атестат зрілості, після чого був призваний до австрійської армії, а саме до 57-го піхотного полку "Тарнов". Після навчання в званні кадета-капрала він прийняв командування взводом на італійському фронті в Тіролі. Під час бою в горах Крас потрапив у полон. Там він добровільно приєднався до новоствореної Польської армії і був призначений до Servicio di Avvicinamento, або розвідувальної служби. Потім він вступив до армії Галлера у Франції. З нею він повернувся до Польщі у квітні 1919 року і був негайно відправлений на Східний фронт. Брав участь у наступі на Київ. Там за хоробрість був нагороджений орденом Virtuti Militari. У 1923 році вступив до Другого відділення Генерального штабу, розвідувальної служби у Варшаві. Після навчання став начальником розвідки на заході, потім заступником начальника контррозвідки для всієї армії, а під час травневого перевороту його підвищили до начальника "двійки". Під час вересневої кампанії у складі 27-ї дивізії брав участь у битві за Бзуру, де продемонстрував не лише свої лідерські якості, але й холоднокровність та здатність миттєво приймати рішення. Коли він потрапив у німецький полон в офлаг, організував таємні лекції у Вищому військовому училищі для офіцерів. Після звільнення почав служити офіцером зв'язку 9-ї армії США. Після закінчення війни вирішив емігрувати до Канади. Оселився в Торонто, де заробляв на життя власним бюро з написання заяв і... бджільництвом. Однак він все ще залишався політично активним. Він листувався з прем'єр-міністром Канади та кількома президентами США. Був почесним адміралом американського флоту та Мальтійським лицарем. Він брав активну участь у польсько-американських організаціях, а його будинок приймав, серед інших, генерала Владислава Андерса. "Батько завжди любив природу, музику і людей. Завжди поважав людську гідність. Він був дуже скромним, не шукав для себе визнання чи почестей", - згадує його донька Христина. Він був нагороджений, серед іншого, двічі орденом Virtuti Militari (золотий і срібний хрест), а також орденом Білого Орла та орденом Polonia Restituta. Помер у 1990 році в Торонто і похований на цвинтарі Святого Хреста.

Місцезнаходження: 211 Langstaff Rd E, Thornhill, Торонто, Онтаріо, Канада.

Бригадний генерал Єжи Ґробіцький (1891-1972) ; офіцер кавалерії Імператорської та Королівської армії, солдат Іноземного легіону з 1906 по 1907 рік. У 1908 році як сербський партизан у Македонії воював проти турків. В Австрії навчався в кавалерійській офіцерській школі при Військовій академії у Вінер-Нойштадті. Після завершення навчання став професійним кавалерійським офіцером австрійської армії. Учасник боротьби за незалежність Польщі у Першій світовій війні та війни проти більшовиків, був "завойовником". Після закінчення Вищих військових курсів у Варшаві та отримання академічного диплому офіцера Генерального штабу був призначений до Головної кавалерійської інспекції у Варшаві. У вересневій кампанії він став командиром Прикордонної кавалерійської бригади. З 27 вересня 1939 року по 25 серпня 1941 року перебував у радянському полоні. Після звільнення був прийнятий до лав польських збройних сил і призначений заступником командира 5-ї піхотної дивізії. У 1942 році став офіцером Командування Війська Польського на Близькому Сході, потім командиром 6-ї Львівської стрілецької бригади і офіцером зв'язку командира 2-го польського корпусу з французьким корпусом. У березні 1945 року був призначений до командування військовими частинами на Близькому Сході. Пізніше був військовим аташе при уряді Чан Кайші. До 1947 року був командиром табору Куассасін в Єгипті. Потім жив в еміграції в Канаді. Був нагороджений, зокрема: двічі орденом Virtuti Militari (золотий і срібний хрест) і чотири рази Хрестом за хоробрість. Помер у Торонто і похований у ветеранських покоях на цвинтарі Святого Хреста в Торонто.

Місцезнаходження: 211 Langstaff Rd E, Thornhill, Торонто, Онтаріо, Канада.

Генерал-майор Еміль Кароль Пшедржимірський де Крюковіч (1886-1957) ; навчався у Військово-технічній академії в Мьодлінгу. Під час Першої світової війни був поранений у боях під Буськом біля Львова. У 1915-1916 роках був викладачем, а потім командиром навчальної роти в Артилерійській кадетській школі в Трайскірхені під Віднем. 10 листопада 1918 року пішов добровольцем на службу до Війська Польського. Під час польсько-російської війни 1920 року прийняв командування 16-м польовим артилерійським полком, що формувався у Грудзенді. Пізніше командував полком на Північно-Східному фронті. За бої за Городець на Поліссі був нагороджений Срібним хрестом військового ордену Virtuti Militari, а в 1935 році місто надало йому почесне громадянство. Під час німецького вторгнення 1939 року Армія "Модлін" під його командуванням вела триденну битву під Млавою (1-3 вересня 1939 року) проти німецької 3-ї армії генерала Георга фон Кюхлера. Після кровопролитних боїв з решток частин Армії "Модлін" та Оперативної групи "Вишкув" була сформована так звана Армія генерала Пшедржимірського, яка намагалася прорватися до Румунії. На жаль, в районі Красноброда і Тересполя, коли польські частини були оточені переважаючими силами противника, він прийшов до висновку, що через катастрофічне розташування і нестачу боєприпасів і продовольства прорив на південний схід не має шансів на успіх. Він підписав капітуляцію лише 26 вересня 1939 року в лісі біля Ґурецьких Костьолів, дозволивши військам знищити свою техніку. Генерал Пшедржимірський розділив долю своїх солдатів - він потрапив у німецький полон. Після звільнення американцями він виїхав до Ніцци, де виступав представником 18 бригадних генералів, які там перебували, перед польською військовою владою в Лондоні. У 1949 році разом з дружиною переїхав до Канади, де його дочка Малґожата раніше оселилася зі своїм чоловіком інженером Тадеушем Свідерським. Після року перебування в Монреалі він оселився в Торонто. Нагороджений, зокрема, орденом Virtuti Militari. 23 серпня 2006 року міністр національної оборони присвоїв його ім'я 16-му Поморському артилерійському полку в Бранево. Він раптово помер від серцевого нападу в Торонто і був похований на кладовищі Святого Хреста.

Місцезнаходження: 211 Langstaff Rd E, Торнхілл, Торонто, Онтаріо, Канада.

Генерал-майор Мечислав Норвід-Нойґебауер (1884-1954) ; випускник механічного факультету Львівської політехніки. У 1914-1917 роках офіцер польських легіонів, командир 6-го піхотного полку легіонів і тимчасово 3-ї бригади легіонів. Учасник Першої світової війни та польсько-радянської війни 1920 року. Після відновлення незалежності в листопаді 1918 року служив на різних командних посадах в польській армії, в тому числі був другим заступником начальника Генерального штабу Війська Польського і головним інтендантом. У грудні 1925 року був призначений першим заступником начальника Армійської адміністрації. Був військовим інспектором у Львові, Торуні та Варшаві. У 1930-32 роках обіймав посаду міністра громадських робіт в урядах Валерія Славека та Александра Пристора. 3 вересня 1939 року був призначений головою Польської військової місії в Лондоні. Обіймав посаду голови військової місії до січня 1940 року. У 1942-1947 роках був начальником управління польських збройних сил. Дев'ять разів був нагороджений, зокрема, орденом Virtuti Militari та Хрестом Доблесті. Помер у Торонто і похований на кладовищі Пайн Хілл у Скарборо, провінція Онтаріо. Місцезнаходження: 625 Birchmount Rd., Scarborough, Toronto, Ontario, Canada Бригадний генерал Станіслав Ужейський (1891-1981); навчався в Політехнічному університеті Берна, Швейцарія. Під час Першої світової війни був призваний до Імператорської армії оборони країни. У військових документах значився як Станіслав Ріттер фон Ужейський. У квітні 1918 року став учнем Військово-повітряної школи, згодом служив у повітряних військах. 8 листопада 1918 року вступив до Війська Польського і отримав звання поручника. У 1926 році брав участь у Конференції з роззброєння в Женеві як авіаційний експерт. Був призначений до 2-го авіаційного полку. У Військовому коледжі читав лекції з авіаційної тактики. 3 січня 1929 року був переведений до Центру підготовки офіцерів авіації в Дембліні на посаду командира, а в квітні 1933 року призначений командиром 3-ї авіаційної групи в Кракові, потім переведений на посаду командира 1-ї авіаційної групи у Варшаві. У 1937 році став начальником Військово-повітряного штабу при Генеральному штабі. Після капітуляції через Румунію виїхав до Франції, де служив заступником командувача Польських військово-повітряних сил (PSP). Пізніше, у Великій Британії, він був генеральним інспектором ВПС. Після демобілізації виїхав до Канади і оселився з родиною в Торонто. Був нагороджений, зокрема, Офіцерським хрестом ордену "Полонія Реститута" та орденом Командор із зіркою ордену Бані. Помер у Торонто і похований у родинній могилі на кладовищі Парк-Лаун. 28 серпня 2014 року урна з прахом генерала Станіслава Уєйського була розміщена в колумбарії Польового собору Війська Польського у Варшаві, Польща, під час урочистого святкування Дня польських ВПС за участю почесних гостей - роти представництва і оркестру представництва ВПС.

Місцезнаходження: 2845 Bloor St.W., Etobicoke, Торонто, Онтаріо, Канада

У Монреалі відпочиває

Бригадний генерал Олександр Гринкевич (1896-1981) ; останній ад'ютант маршала Юзефа Пілсудського. Він був членом Стрілецького товариства з 1912 року, а з 1918 року служив у Війську Польському. Офіцер 1-го кавалерійського полку Юзефа Пілсудського. У лавах цього полку брав участь у польсько-радянській війні, командував взводом. У 1928 році отримав звання капітана кавалерійського офіцерського корпусу. 21 березня 1935 року був переведений до кабінету міністра військових справ як ад'ютант маршала Юзефа Пілсудського і залишався ним до самої смерті. Він був у Бельведері 12 травня о 20:45, коли неформальний лідер Польщі помер. У своєму щоденнику він описав останні хвилини життя маршала:

"Якоюсь думкою, якимось заповітом пояснюється слабкий рух його рук, які за життя і під час хвороби завжди були такими активними і рухливими. Могильна тиша огортає кімнату, яку порушує лише важке дихання Командувача і слабкий приглушений свист повітря, що протискується через гортань. (...) Немов з подихом весняного вітру, життя відлітає на крилах і на знаку, який востаннє зробила рука Коменданта. Хвилини тягнуться одна за одною... довгі, як минулі десятиліття, обтяжені історією..."

У 1939 році він служив заступником командира 1-го кавалерійського полку Юзефа Пілсудського. Після вересневої поразки не здався в полон і не виїхав з Польщі, а розпочав підпільну боротьбу проти німців у лавах Армії Крайової. З 1941 року - командир 5-го Мокотівського району Армії Крайової, псевд: "Пшегоня", "Марек", "Вісларж", "Візитатор". Брав активну участь у бойових діях під час Варшавського повстання. Після поразки повстання перебував у німецькому полоні. Після війни повернувся до Польщі, виказав себе і був відправлений на роботу на відвойовані території. Зазнавши численних переслідувань з боку комуністичної поліції безпеки, він вирішив втекти і прибув до Канади в 1960-х роках. Оселився спочатку в Торонто, а згодом у Монреалі. Був тричі нагороджений, зокрема, орденом Virtuti Militari та Хрестом Доблесті. Помер у Монреалі і похований на кладовищі Маунт-Роял.

Місцезнаходження: 1297 Foret Rd., Outremount, Монреаль, Квебек, Канада.

У церкві Святої Аделі спочиває:

Генерал-майор Вацлав Теофіл Стахевич (1894-1973) ; вивчав геологію на філософському факультеті Львівського університету. У 1912 році вступив до Союзу активної боротьби та Стрілецького товариства, де закінчив унтер-офіцерську школу та нижчу офіцерську школу. Після початку Першої світової війни вступив до Польських легіонів. У березні 1917 року закінчив офіцерські курси Генерального штабу при Інспекції польських збройних сил у Варшаві, а вже в серпні був мобілізований до австрійської армії у званні сержанта і відправлений на італійський фронт. Він дезертирував і дістався Варшави, де у відродженій польській армії обіймав низку дуже відповідальних посад, зокрема начальника І відділення та заступника начальника штабу Командування Варшавського генерального округу, офіцера зв'язку Верховного командування Війська Польського при командуванні Третього польського армійського корпусу у Франції, а також начальника відділу в І департаменті Міністерства військових справ. Під час наступу радянських військ у травні 1920 року він став начальником відділу I, а потім відділу II штабу Резервної армії генерала Соснковського. Там він також виконував обов'язки оперативного офіцера. 26 січня 1935 року на прохання міністра військових справ Юзефа Пілсудського президент Польщі Ігнацій Мосціцький присвоїв йому звання бригадного генерала. Це було останнє генеральське звання, підписане маршалом. Призначений начальником Генерального штабу Війська Польського, він став одним з найближчих співробітників нового генерального інспектора збройних сил генерал-майора Едварда Шміглого-Ридза. На цій посаді він проводив інтенсивну роботу з відбудови та модернізації армії, керував створенням нового мобілізаційного плану "W", координував роботу над планом війни з Росією (план "Схід"), а з 4 березня 1939 року також з Німеччиною (план "Захід"). З початком війни обійняв посаду начальника штабу Головнокомандувача, маршала Шміглого-Ридза. Він перейшов румунський кордон, де був інтернований у Станіч-Прахова біля Плоєшті. Однак йому вдалося втекти і через Бухарест дістатися до Югославії, а потім до Алжиру. Звідти дістався до Лондона, де залишився до кінця війни без жодного призначення. У грудні 1948 року переїхав до Канади. Оселився в Монреалі з дружиною і дітьми, які прожили там кілька років. Там він помер від серцевого нападу. "Еміграція втратила в особі генерала Стахевича праведного і великого солдата, який до самої смерті залишався вірним ідеї Юзефа Пілсудського, і втратила великого поляка, який всім серцем служив своїй Батьківщині", - писав у своїх спогадах Францішек Братек-Козловський (Życie z baynetem i lancetem, wspomnienia - refleksje, Канадський польський дослідницький інститут, Торонто 1989). Нагороджений, зокрема, орденом Virtuti Militari та чотири рази Хрестом Доблесті. Похований на кладовищі в Сент-Адель, Квебек. У 2004 році генерал став покровителем Оперативно-чергової служби Збройних сил Республіки Польща.

Місцезнаходження: 1412 Reu Dumouchel, Сент-Адель, Квебек, Канада.

Відпочиває в Сен-Совер:

Генерал-майор Антоні Шилінг (1884-1971) ; брав активну участь у таємних бойових організаціях "Пролетаріат" і міліції ППС. Призваний до російської армії в російську глибинку, де пробув 2 роки. У 1909-1912 роках закінчив Промислові та сільськогосподарські курси при Вищій сільськогосподарській школі у Варшаві. 27 січня 1919 року був прийнятий до польської армії і командував 44-м піхотним полком під час польсько-більшовицької війни. 1 січня 1926 року був перейменований з офіцера запасу на кадрового офіцера у званні полковника і переведений до 23-ї піхотної дивізії в Катовіце на посаду командира дивізійної піхоти. Тим часом, з 3 січня по 24 червня 1927 року він був слухачем третього курсу Центру вищих військових студій у Варшаві. 25 травня 1937 року був призначений генералом для роботи при Генеральному інспекторі Збройних Сил. У вересневій кампанії він командував Армією "Краків", яка, хоча кілька разів потрапляла в оточення, дійшла аж до Люблінщини. Під Томашевом польські частини прийняли свій останній бій. Генерал Шилінг потрапив у німецький полон і перебував у таборі для військовополонених VII A Мурнау до 30 квітня 1945 року. Звільнений американцями - виїхав спочатку до Франції, потім до Великобританії та Канади. Був нагороджений, зокрема, двічі орденом Virtuti Militari (золотий і срібний хрест) і тричі Хрестом Доблесті. Помер у Монреалі і похований на кладовищі в Сен-Совер, Квебек.

Місцезнаходження: вул. Іглізе, 130, польська частина, Сен-Совер, Квебек, Канада.

Генерал. Генерал-лейтенант Міхал Тадеуш Карашевич-Токаржевський (1893-1964) ; символічно увічнений на надгробку могили, де вони спочивають: дружина генерала Антоніна Карашевич-Токаржевська (1899-1976) - відома громадська діячка, присвячена опіці та допомозі ветеранам і інвалідам Першої та Другої світових воєн, одна із засновниць Об'єднання польських воєнних біженців та Комітету допомоги польським дітям у Монреалі, донька генерала Ірена Петрусевичова (1919-2006) - волонтерка Польської бібліотеки в Монреалі та ін.серед інших у Польській бібліотеці в Монреалі, а також Станіслав Петрусевич (1912-2005) , чоловік Ірени, інженер, який під час війни приїхав до Оттави, де працював на заводі з виробництва шасі для бомбардувальників, був одним із засновників Асоціації польських інженерів у Канаді, а після війни оселився в Монреалі, де працював у фірмі Wajax Co. Ltd, послідовно обіймаючи посади інженера проекту, керівника проекту, головного інженера та віце-президента. Міхал Тадеуш Токаржевський-Карашевич вивчав право у Львові, а згодом медицину в Ягеллонському університеті у Кракові. З 1914 року служив у польських легіонах. У 1919 році прославився своїм відважним вчинком під час визволення Львова. Також героїчно воював під час польсько-радянської війни. У 1922-1924 роках здобував вищу військову освіту у Франції. Брав участь у вересневій кампанії як командувач армії "Померанія", а потім оперативної групи у складі армії "Познань". Після прориву до Варшави був призначений командувачем армії "Варшава". Після вступу німців до столиці створив військову конспіративну організацію під назвою "Польська служба перемоги" і долучився до створення Польської підпільної держави (псевдоніми: "Доктор", "Ставський", "Столярський", "Торвід"). У 1940 році виїхав до Львова, щоб взяти на себе командування східними районами Польщі під радянською окупацією. Заарештований НКВС і ув'язнений, був засуджений до п'яти років ув'язнення і перевезений до ГУЛАГу під Архангельськом. У 1943 році він приєднався до польської армії, що формувалася, під командуванням генерала Андерса. Дослужившись до звання генерал-майора, став заступником командувача Війська Польського на Сході. Після демобілізації залишився в еміграції і оселився в Лондоні, де в 1964 році отримав звання генерал-лейтенанта. Був членом Національної ради, дорадчого органу при Президентові Республіки Польща, масоном, теософом і священнослужителем Ліберальної католицької церкви. Мав найвищі польські та іноземні військові нагороди, в тому числі орден Білого Орла, двічі орден Virtuti Militari (2-го і 5-го ступенів), Polonia Restituta (3-го і 4-го ступенів), Хрест Незалежності з мечами та п'ять разів Хрест Доблесті. Помер у 1964 році в Касабланці (Марокко). Похований на Бромптонському кладовищі в Лондоні. У 1992 році прах генерала, разом з прахом інших командирів польського підпілля, був перепохований на Повонзькому кладовищі у Варшаві.

Місцезнаходження: 130 rue de I'Eglise, польська частина, Сен-Совер, Квебек, Канада

Спочиває в Едмонтоні:

Бригадний генерал Ромуальд Воліковський (1891-1992) ; після закінчення кадетської школи був прийнятий до військового училища в Москві. Під час Першої світової війни воював на Західному фронті. У 1917 році вступив до Першого польського корпусу в Росії, з якого був направлений курсантом до Імператорської Миколаївської військової академії. Через рік, після розформування корпусу, він виїхав до Уфи, а потім до Бугуруслава і Новокузнецовська, де разом з Валеріаном Чумою організовував польські військові формування. Потім був начальником штабу 5-ї польської стрілецької дивізії. З Росії через Японію та Гавайські острови виїхав до США. У квітні 1919 року разом з Армією Галлера повернувся до Польщі. Був прийнятий до польської армії у званні підполковника і призначений командиром 17-ї піхотної бригади. Згодом служив начальником штабу Поліської групи і 5-ї армії. У той час він був найближчим соратником генерала Владислава Сікорського. У вересневій кампанії командував "познанською" армійською групою. 18 вересня 1939 року евакуювався до Румунії, а потім, за згодою генерала Сікорського, до Франції та Англії. У серпні 1941 року, після пакту Сікорського-Майського і встановлення дипломатичних відносин з СРСР, виїхав до Москви, де обійняв посаду аташе і голови Польської військової місії. З вересня 1942 року був комендантом офіцерських курсів при Командуванні Війська Польського на Сході. З квітня 1944 по 1946 рік перебував у розпорядженні міністра національної оборони, а згодом начальника Генерального штабу в Лондоні. Чотири рази нагороджений, зокрема, орденом "За військову доблесть" та Хрестом хоробрості. Після демобілізації оселився в Едмонтоні. Помер у лікарні Святого Йосипа і був похований на католицькому цвинтарі в Сент-Альберті, Альберта.

Місцезнаходження: 7 A St. Vital Ave., St. Albert, Edmonton, Alberta, Canada.