У 17 столітті, коли церкву модернізували, старі меблі іноді знаходили нових користувачів і нові місця для експонування. Оновлене церковне оздоблення дарували або продавали. Так жирівська церква отримала видатний витвір мистецтва, який сьогодні вважається одним з найцінніших досягнень львівської скульптури перших десятиліть 17 століття.

Історія православної церкви у Жирівці У невеликому селі Жирівка (Жирівка), розташованому за кілька десятків кілометрів на південь від Львова (сьогодні Пустомитівський район Львівської області), стоїть мальовничо розташована дерев'яна церква Святого Архистратига Михаїла. Найдавніша згадка про місцеву церкву датується серединою 16 століття. У 1684 році її замінили на нову дерев'яну будівлю. Теперішня церква, збудована парафіянами у 1770 році під головуванням Андрія Снігоревича, замінила цю церкву через її поганий стан.

Серед багатьох скромних храмів такого типу в сільській місцевості Жирівська церква вирізняється вражаючим ретаблементом з групою статуй, які щільно заповнюють замикання невеликого пресвітерію. Він практично непомітний для приїжджих вірян, його затуляє високий іконостас. Місцева традиція, зафіксована в науковій літературі, зберігає усвідомлення походження скульптурної композиції з римо-католицького собору у Львові. За вівтар потрібно було заплатити 600 злотих. Вівтар був старим, але коли його встановили у новому храмі, він задовольняв богослужбові потреби місцевої греко-католицької парафії на той час.

Модернізація Львівської катедри - перенесення її обладнання. Згадана подія, безперечно, була пов'язана з модернізацією (бароковізацією) інтер'єру Львівської катедри, яка розпочалася у 1765 році. Таку масштабну роботу провів тодішній львівський митрополит архієпископ Вацлав Ієронім Сєраковський (1699/1700-1780, львівський митрополит у 1760-1780 рр.). Як наслідок, з катедрального храму було винесено численні меблі, зокрема вівтарі, лави, надгробки та епітафії, які були старими, напівзруйнованими, перешкоджали богослужінню або більше не відповідали естетичним смакам. На місці старих вівтарів встановлювали нові. Старі реталії знищували, але іноді вони знаходили нових користувачів і нові місця експонування, їх дарували або продавали.

Такі дії не були поодинокими ні в 17 столітті, ні в наступному. У такому явищі також можна побачити певну повагу до предметів, пов'язаних з культом, а можливо, навіть визнання їхньої історичної та мистецької цінності. Яскравим прикладом є чудовий ренесансний вівтар у костелі в Бодзентині, що поблизу Кельце. Він був перенесений туди з краківського собору, коли було вирішено побудувати бароковий ретаблемент, який досі прикрашає храм на Вавелі.

Прикладом придбання старих меблів для храмів на руських землях Корони є прекрасний мармуровий та алебастровий вівтар у колишньому потринітарському костелі св. Миколая у Львові. Цей маньєристичний витвір, виготовлений у 1599 р. для Львівської катедри, тринітарії придбали для свого храму у 1771 р. Найцікавішим фактом є те, що цього разу угода і передача літургійного обладнання відбулася між храмами двох обрядів: римо-католицьким і греко-католицьким, які на східних теренах Речі Посполитої не завжди підтримували дружні, братерські стосунки.

Ретабулум у православній церкві в Жиравцях Встановлення різьбленого ретабулярію, пропорції якого були пристосовані до високого інтер'єру готичного собору, вимагало в нових умовах далекосяжних втручань як у розміри самої конструкції, так і в питання різьбленого оздоблення. У нинішньому стані від первісного твору залишилася центральна частина з пределою (основою ретабле, вівтаря) і центральним полем, обрамленим з обох боків парами колон з вигнутими валами, відомими як єрусалимські колони. Збереглися також різні архітектурні елементи, завершення та певний набір фігурних скульптур, вільно розміщених на ретабле та на стінах пресвітерії церкви на Зирівці.

У центрі вівтаря, можливо, спочатку було зображення Успіння Богородиці. Про це свідчить широке обрамлення, щільно заповнене барельєфними хорами музичних ангелів. Пределла містить сцену створення Адама. Її головний герой, зображений у напівфасеті, характеризується типово сарматським типом краси з вусами та голеним волоссям. У фіналі розміщені скульптури Мойсея та Давида. Найяскравішою особливістю є звивисті колони, оперезані гірляндами квітів, щільно обрамлені роєм путті у найрізноманітніших позах.

Жирарський ретабл по праву вважається видатним твором, одним з найцінніших досягнень львівської скульптури перших десятиліть 17 століття. При збереженні належних пропорцій, в них важко не помітити сліди великого італійського мистецтва - композиційні візерунки, створені Мікеланджело на склепінні Сікстинської капели, в сцені створення Адама, або колони Берніні над сповідальнею святого Петра у Ватиканській базиліці.

Питання в тому, чи чув провінційний скульптор про ці шедеври, чи вони були відомі йому з вторинних реалізацій, поширених друкарством. Естетичним враженням сьогодні заважає примітивна, агресивна за кольором поліхромія, якою скульптури були покриті під час реставрацій костелу у 1865 та 2010 роках.

Незважаючи на спроби атрибуції, вівтарний твір залишається роботою анонімного художника. Не є він і колишнім головним вівтарем львівської латинської катедри, виконаним у 1616-1620 роках на кошти львівського архієпископа Яна Анджея Прохніцького (бл. 1533-1633) та каноніка Лукаша Калінського (1578-1633), згодом львівського суфрагана, як із застереженнями припускав видатний львівський мистецтвознавець Мечислав Ґенбарович (1893-1984). Шкода, адже згаданий вище головний вівтар, в якому час від часу розміщувався чудотворний образ Домагалицької Божої Матері, був свідком історичних обітниць короля Яна Казимира 1 квітня 1656 року. Однак це не впливає на оцінку мистецької та історичної цінності ретабелі в Жиравці. Твір має мало шансів на популяризацію через своє місцезнаходження, яке унеможливлює навіть вичерпну фотодокументацію.