Губернський архітектор Едвард Кшиштоф Пьотр Чарманський (1836-1910) став засновником однієї з двох династій польських архітекторів Катеринослава 19 століття, сини якого, Здіслав і Станіслав, стали відомими архітекторами. Він також був автором кількох відомих будівель у неоготичному стилі як у місті, так і в губернії. На жаль, у наш час родина Чарманських була забута і про неї пам'ятають лише професійні історики Дніпра, незважаючи на те, що батько Едвард Кшиштоф Пьотр і син Станіслав Антоній Чарманські належали до архітектурної еліти міста середини 19 - початку 20 століть і залишили сильний слід в його історії.

***

Майбутній засновник династії польських архітекторів на Лівобережній Україні Едвард Кшиштоф Пьотр Чарманський народився 22 лютого 1836 року в родині спадкового шляхтича, земельного судді Юзефа Леопольда Біберштейна Чарманського (28 лютого 1810 - 2 жовтня 1872) та його дружини Юстини, уродженої Даумонт-Сесецької (1807-1879). Він був охрещений 22 березня 1836 року в Куркльському римо-католицькому костелі в містечку Куркль Вілкомерського повіту тодішньої Гродненської губернії. Їхнім родинним гніздом було село Медзьочяй (Онікштинський район, Литва), яке з 19 століття належало шляхті Чарманських. У подружжя було семеро дітей, дві дочки і п'ять синів: Теофілія Барбара (5 березня 1830 - ?), Ромуальд Юліан Боніфацій Вінцентій (5 червня 1832 - ?), Юліан Антоній Ян (25 червня 1833 - після 1913), Генрик Едвард (27 листопада 1834 - 1892), Едвард Кшиштоф Пьотр (22 лютого 1836 - 1910), Одалія Аполонія Антоніна (20 лютого 1839 - ?), Людвік (18 грудня 1842 - 2 грудня 1913).

Рід Чарманських був давнім і мав герб Рогаля, власники якого були відомі з середини 14 ст. Польський генеалог і геральдист Каспер Несецький (1682-1744) на сторінках свого найвідомішого 5463-сторінкового видання 1839-1845 рр. "Herbarz polskiego..." подав таку інформацію "Чарминські рогалівського герба: за Кояловичем у MS. герба Біберштейн, коли цей автор додає, що з корони у Великому князівстві Литовському вони оселилися. Данило Чарминський, Казимир Чесник Троцький, його син Антоній і брат Міхал, обидва досвідчені в різних експедиціях з гетьманом Міхалом Пацеєм. Казимир, заступник Троцького, і Феліціан, воєвода троцький, підписали обрання Яна ІІІ". Це означає, що Едвард Кшиштоф Пьотр Чарнецький, безсумнівно, мав предків з середньовіччя. Цікаво, що його онука Зофія (1914-2001), дочка старшого сина Здіслава, яка отримала своє ім'я на честь бабусі, у своїх спогадах, що зберігаються у фонді Кабінету рукописів Бібліотеки Варшавського університету, зазначала "Я маю родинні зв'язки з північним пограниччям через надзвичайно давню традицію, що походить від Гедиміна в Литві".

Брати Людвік і Юліан здобули освіту в Інституті шляхетства у Вільнюсі. Едвард, натомість, поїхав на навчання до північної столиці Російської імперії, Санкт-Петербурга, щоб стати архітектором.

У 1852-1858 роках він навчався в Будівельному училищі в Санкт-Петербурзі, здобуваючи технічну освіту. Після його закінчення отримав призначення на службу до Катеринославської губернської дорожньо-будівельної комісії на посаду помічника архітектора. Разом з молодою дружиною Софією (1834-1910) переїхав до Катеринослава. У них було троє синів. Мар'ян Йосип Здіслав (1859-1825) та Станіслав Антоній (1861-?), як і їхній батько, стали архітекторами. Здіслав закінчив Інститут цивільних інженерів у 1885 р., отримавши диплом "цивільного інженера з правом виконання цивільних і будівельних робіт", а Станіслав також закінчив цей виш з відзнакою - у 1887 р. Обидва здобули визнання як талановиті архітектори в Харкові та рідному Катеринославі. Крім того, варто згадати, що після окупації України більшовиками Здіслав Чарманський виїхав до Польщі і в 1924 році був призначений першим директором Державної технічної школи у Вільнюсі.

Професійна діяльність молодшого сина Анатолія не була пов'язана з архітектурою. Зі скупих відомостей випливає, що в першому десятилітті 20 століття він працював у містечку Бахмут, а в 1915 році титулярний радник Анатолій Чарманський обіймав посаду слідчого в 4-й дільниці Катеринославського повіту і паралельно працював у чоловічій гімназії в Кам'янському. В останній момент автору вдалося знайти інформацію про те, що Анатолій Харманський емігрував з окупованої більшовиками України. У 1930 році він отримав громадянство Королівства Югославія і, проживаючи в місті Прієдор з 1932 року, працював у філії окружного комітету лісового господарства.

З місцем народження Здіслава пов'язаний цікавий факт. У довідці про надання польського громадянства від 29 вересня 1922 року, яку Здіслав Чармінський подав варшавському старості, місцем свого народження він вказав Вільнюс. Можна припустити, що молоде подружжя, Едвард і Зофія Чармінські, після завершення навчання виїхали з Петербурга до родичів, які жили у Вільнюсі, де народився їхній старший син. Крім того, вони вже прибули на постійне місце проживання до Катеринослава разом з малолітнім сином.

Едуард Харманський забезпечив родину в цьому місті, побудувавши власний будинок (№ 11) на розі вулиць Потьомкінської (нині - Сергія Єфремова) та Крутогірної. Можна навіть припустити, як стверджує ландшафтознавець Валентин Старостін, що він зробив власний проект одноповерхової будівлі, яку планував як нове родинне гніздо.

Ця будівля була знесена у 1998 році. Едвард Чарманський розпочав свою професійну кар'єру на низькому рівні. Офіційна урядова інформація з щорічника "Памятная книжка и адресный календарь Екатеринославской губернии" за 1864 рік свідчить про "помічника архітектора Едуарда Осиповича Чарманського", у 1867 та 1875 роках - "молодшого інженера, архітектора", у 1889 році - "губернського архітектора, статського радника", у 1889р. - "губернський архітектор, статський радник". Ймовірно, він обійняв цю посаду у 1876 році після відставки Альберта Бродницького. На жаль, встановити точну дату його вступу на цю посаду, як і рік припинення роботи, не представляється можливим, оскільки літописи Катеринославської губернії, на відміну, наприклад, від літописів Харківської губернії, видавалися нерегулярно і простежити його професійну кар'єру дуже складно. Приблизно початком 1890-х років можна назвати дату закінчення його роботи на цій посаді, оскільки в 1894 році Павло Авдєєв вже був губернським архітектором.

Про ранній професійний період Едварда Чарманського між 1858 і 1865 роками майже не збереглося відомостей. Схоже, що його робота в цей час - як зазначав Валентин Старостін - обмежувалася проектуванням і наглядом за тогочасними державними замовленнями на дрібні ремонти громадських будівель. Про приватні замовлення на будівельні проекти також не збереглося жодних відомостей.

У 1865 році управління будівельними справами в Російській імперії було реформовано: губернські дорожні та будівельні комісії були скасовані, натомість у структурі губернських правлінь були створені будівельні відділи. Після цієї реформи він став членом будівельного відділення Катеринославського губернського правління. Наскільки можна судити, робота Едуарда Чарманського на попередній посаді була оцінена позитивно і в тому ж році він був призначений молодшим інженером Катеринославського губернського правління, а незабаром зайняв посаду молодшого архітектора, яку обіймав до виходу у відставку губернського архітектора Альберта Бродницького в 1875 році. На той час Чарманський був заступником Бродницького.

На посаді губернського архітектора Едвард Чарманський мав широкі повноваження: складання фасадних планів, креслень і кошторисів для всіх урядових будівництв, реконструкцій, ремонтів громадських будівель, а також нагляд за будівельними майданчиками.

Найважливішим досягненням архітектора того часу стала будівля повітового земства у Верхньодніпровську (нині вул. Дніпровська, 56) Катеринославської губернії. Проект був завершений архітектором у 1871 р., а в свою чергу у 1874р. - будівництво було завершено. В основу планувальної схеми споруди було покладено побажання повітового дворянського зібрання. Архітектурне рішення, натомість, було цілковито справою рук самого проектувальника. Використання неоготичного стилю в громадській будівлі було досить дивним, але повітовому зібранню це сподобалося і представники місцевої влади прийняли таке архітектурне рішення.

Проект у неоготичному стилі був схвалений благоустроєм у "першому читанні", тобто - без жодних зауважень до архітектора. Однак при найближчому розгляді "готичність" будівлі виявляється досить помітною. При всій своїй пишності, її конструкція занадто геометрична і "прямолінійна", цілком залежна від розміру і форми цегли. П'ятиповерхова будівля у формі літери "Г" (українська літера) збудована з червоної обпаленої цегли. Можна сказати, що в проекті будівлі земляних робіт був використаний максимально раціоналізований готичний стиль. Будівля, зведена з ініціативи місцевого маршалка дворянства Сергія Лаппо-Данилевського, стала центром земського зібрання Верхньодніпровського повіту. Саме тут вирішувалися різноманітні питання: прокладання залізничної лінії, відкриття народних шкіл, вибори мирових суддів та губернських радників тощо.

Подібні архітектурні рішення були представлені двоповерховою віллою доктора Нейштаба, збудованою ним у Катеринославі, на вулиці Первозванівській (нині вул. Короленка, 17).

Ця будівля є пам'яткою архітектури місцевого значення і внесена до охоронного списку під № 23. Серйозним викликом для архітектора в той час став проект реконструкції головного корпусу Катеринославської чоловічої гімназії на Соборному майдані. Головною метою робіт було укріплення перекриттів будівлі. Через брак фінансування роботи були проведені як тимчасові: на першому поверсі встановили систему додаткових дерев'яних опор. Проект генерального ремонту будівлі гімназії Харманський завершив вже у 1886-1887 рр. Тоді було замінено частину балок, укріплено стіни та перебудовано парадні сходи.

У 1888 році брав участь у реставрації Свято-Троїцького собору в місті Новомосковську, побудованого в 1772-1781 роках народним майстром Якимом Погребняком з дерева, без жодного залізного цвяха. Конструктивно і композиційно Свято-Троїцький собор є унікальним витвором дерев'яного зодчества України, єдиним збереженим дев'ятидільним собором в Україні, і належить до 100 найкращих дерев'яних споруд світу.

Говорячи про родину Чарманських у Катеринославі, важливо згадати про збереження ними духу польськості далеко від рідної країни. Їхні діти отримували домашнє навчання читанню та письму рідною мовою. Добрим свідченням цього є лист від 7 жовтня 1879 року, написаний студентом першого курсу Інституту цивільних інженерів Здіславом Чарманським до польського історика, секретаря "Русі" в Національному уряді Мар'яна Дубецького (1838-1926), який деякий час жив у Катеринославі після закінчення заслання за участь у Січневому повстанні.
Як видається, Мар'ян Дубецький був прихильно прийнятий у місті місцевими поляками і заручився підтримкою Олександра Поля, одного з найвидатніших діячів не лише міста, а й усієї Наддніпрянщини - підприємця, дослідника-археолога, філантропа, мецената. Можна також сказати, що він познайомився з родиною Чарманських і навіть залишився з ними в добрих стосунках та був моральним авторитетом для їхнього старшого сина. Фрази, які він використав у своєму листі, створюють враження, що між юнаком і відомим істориком-емігрантом були добрі стосунки. Не виключено, що важливу роль у цих контактах відіграв брат Едварда Чармінського Юліан, також учасник повстання.

Тут варто навести нитку біографії Юліана Чарманського, оскільки його доля також була переплетена з Катеринославом. Разом з Якубом Ґейштором, Антонієм Єленським та Міколаєм Ґедройцем він був засуджений до семи років каторжних робіт у Сибіру, а точніше в Усолі. Через три роки його перевели до категорії переселенців, які жили в Красноярську, а потім у Тюмені. Через десять років, на підставі імперської амністії, переїхав до Європейської Росії і виїхав до Катеринослава, як зазначено у примітках до "Спогадів" Якуба Ґейштора, отриманих для дослідження від самого Юліана Чарманського, "для виховання дітей". Був одружений з донькою колишнього професора математики Віленського університету Антонія Вирвича.

У 1913 році мешкав у Києві на вулиці Великій Васильківській, 126. Едвард Чарманський помер у 1910 році, того ж року, що і його дружина Софія, яка покинула цей світ 20 червня. Про сумну подію в родині Чарманських свідчить некролог, розміщений у харківській газеті "Южный край": "Софія Антонівна Харманська померла 20 червня о 12 годині, про що повідомили чоловік, сини і невістка. Похорон з боку римо-католицького костелу відбудеться 22 червня, після служби, яка розпочнеться о 10 годині ранку". Також можна припустити, що Здіслав Харманський перевіз своїх батьків з Катеринослава до Харкова.

На завершення слід зазначити, що, на жаль, бракує архівних джерел, оскільки Державний архів Дніпропетровської області у Дніпрі сильно постраждав під час Другої світової війни, що не дозволяє реконструювати архітектурну діяльність Едварда Кшиштофа Пьотра Харманського. З іншого боку, можна з абсолютною впевненістю сказати, що він був сумлінним працівником, нечисленні спроектовані ним будівлі, що збереглися до наших днів, характеризують його як проектувальника з гарним смаком, натхненного певною мірою неоготичним стилем. Його найбільшим досягненням стали два сини, Станіслав і Здіслав, талановиті архітектори, які продовжили сімейну традицію в Катеринославі та Харкові і навіть створили прекрасні католицькі храми, які й донині залишаються центрами віри та молитви на Лівобережній Україні.