Згідно зі статистикою 1931 року, у селі налічувалося 114 дворів і 632 мешканці. Проживали тут лише поляки. Під час Другої світової війни в Станіславівці деякий час перебував загін Армії Крайової, який забезпечував захист населення від нападів бандитів. Село було місцем притулку для багатьох поляків із сусідніх сіл. Вранці 14.04.1944 р. підрозділ АК відійшов до лісу. У другій половині дня численні боївки УПА скористалися відходом підрозділу і напали на село. Незважаючи на відчайдушну оборону, нападникам вдалося спалити більшість сільських будівель. Дізнавшись про напад, підрозділ Армії Крайової повернувся до села і вигнав нападників, завдавши їм значних втрат. Підрозділом командував молодший лейтенант Онуфрій Кузняр "Попель". Вдалося врятувати мешканців, але були жертви як серед цивільних (ідентифіковано 7 осіб), так і серед бійців АК (ідентифіковано 5 імен). Солдати були поховані під придорожнім хрестом, а жертви серед цивільного населення були поховані біля своїх господарств. Через два дні після нападу населення Станиславівки під захистом солдатів АК евакуювалося до Жулквів. Після їх від'їзду село було зрівняне з землею. Залишився, однак, бетонний постамент хреста, під яким поховали полеглих воїнів Армії Крайової. 15.07.1999 р. колишні жителі села встановили на цьому постаменті новий хрест і меморіальну дошку в пам'ять про полеглих і вбитих. Напис на меморіальній дошці свідчить: "Пам'яті тих, хто жив, працював і відійшов до Бога на Станіславівці. Просять молитви / Вдячні парафіяни / Відновлено 15.07.1999". Жертви з цього села вшановані символічним надгробком у Варшаві (Польща) та на цвинтарі в Мостах Великих, що в Золківському районі.