Виникнення та будівництво (1584-1630)

Єзуїтський костел святих Петра і Павла, також відомий як Єзуїтський костел, є однією з найважливіших пам'яток сакральної архітектури бароко у Львові. Його історія сягає 1584 року, коли єзуїтів привіз до Львова архієпископ Ян Дмитро Соліковський. Спочатку вони розміщувались в одній з кам'яниць на площі Ринок, що належала Зофії Ганель. Також вона пожертвувала земельну ділянку під будівництво каплиці. Другим фундатором був великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський. Першу будівлю було зведено у 1594 році, але від самого початку каплиця була тимчасовою. Було докладено зусиль щоб отримати додаткову земельну ділянку для будівництва мурованого костелу. І вже у 1610 році єзуїти отримали від львівської капітули сусідню ділянку землі. Це дозволило розпочати інвестиції, і в липні того ж року було закладено наріжний камінь. Як виявилося, це не повністю вирішило проблеми, пов’язані з будівництвом. У 1614 році будівельні роботи були перервані на чотири роки через судовий процес щодо права власності на передану землю.

Початок і реалізація будівництва стала можливою завдяки підтримці багатьох фундаторів, зокрема Ельжбети Сенявської. Перший проект підготував невідомий нам архітектор, ймовірно, єзуїт. Пізніше, з 1613 року, роботами керував Себастьян Ламхіус (1575-1622), поки їх не перервали в 1614 році. Після їх відновлення в 1620 році італійський єзуїт Джакомо Бріано (1589-1649) змінив проект костелу, взявши за зразок римську церкву Іль-Джезу (Il Gesù).

Будівництво було завершено між 1629 і 1630 роками. 5 листопада 1630 року архієпископ Ян Анджей Прухніцький освятив костел, внісши до нього Святі Тайни. Оздоблювальні та декоративні роботи тривали до 1659 року. У костелі зберігались два важливі твори, перенесені з колишньої каплиці – чудотворний образ Матері Божої Утішення, який є копією образу з римської базиліки Матері Божої Сніжної. Його було виконано близько 1570 року на замовлення генерала єзуїтів, святого Франциска Борджіа. У 1636 році в подяку за отримані ласки було виготовлені срібні, багато позолочені шати, декоровані коштовним камінням. Образ також увійшов в історію як такий, перед яким вперше прозвучала молитва Regina Poloniae і відбулося перше травневе богослужіння в 1837 році. Офіційно ікона була визнана чудотворною в 1842 році. У 1946 році єзуїти, залишивши Львів , взяли її з собою спочатку до Кракова, а потім до Вроцлава. Другим важливим твором, знайденим у костелі, було розп'яття, найімовірніше, роботи львівського скульптора Яна Пфістера. Це була фундаторська пожертва Катерини Вольберт у 1616 році, спочатку він знаходився у дерев’яному вівтарі.

Архітектура

Костел був збудований під оборонним муром, з головним вівтарем в апсиді із західного боку та фасадом і входом зі східного боку вулиці Шпитальної Святого Духа. Стіни храму були вимуровані з тесаного каменю та цегли. Це монументальна споруда довжиною 41 метр, висотою 26 метрів і шириною 22,3 метра. Храм вміщує 3 500 осіб у навах і ще 1 500 на галереях. Інтер’єр храму — тринавна базиліка з монументальним головним нефом, що завершується тригранною апсидою з головним вівтарем. Бічні нави вужчі й нижчі, відокремлені від головної нави аркадами, що підтримуються масивними стовпами. Над бічними навами збудовані галереї, які з'єднані з корпусом колегіуму та хорами.

Східний фасад храму вирізняється багатством оздоблення. Широкий карниз і архітрав розділяють його на два поверхи, нижній прикрашений шістьма монументальними пілястрами. Між ними розташовані три входи до костелу, виділені порталами. Фасад прикрашають чотири ніші зі статуями святих єзуїтів, квадратні та прямокутні поля, декоративні бічні портали та вікна.

Розвиток і зміни (XVII - XVIII ст.)

У XVII-XVIII століттях костел залишався під опікою родини Яблоновських і був місцем багатьох важливих урочистостей, таких як похорон гетьмана Станіслава Яблоновського у 1703 році та єпископа Самуеля Ожги у 1756 році, а також церемонії канонізації святих Станіслава Костки та Алоїзія Гонзаги у 1727 році. На початку XVIII століття збудовано високу дзвіницю (будівельник Валентій Годний, член цеху мулярів міста Львова). Вежа мала близько 100 метрів заввишки і була найвищою у Львові. У 1754 році на ній встановили годинник. У 1734 році пожежа знищила частину храму. Його відбудова стала можливою завдяки підтримці єпископа Самуеля Ожги та Ельжбети Щучиної, уродженої Потоцької. У 1736 році позолочено вівтар святих Петра і Павла, а в 1738 році Францішек Екштайн з Брно в Моравії розпочав роботу над фресковими розписами храму. Закінчив Академію св. Луки в Римі. Він виконав фреску на склепінні головної нави зі складною іконографічною програмою, де зобразив святого Павла як апостола народів, бачимо фігури, згруповані по чотирьох сторонах світу, і чотири сцени: "Святий Петро серед калік", "Проповідь святого Петра", "Вручення ключів святому Петру". Над хорами була розміщена фреска "Апофеоз святого Ігнатія Лойоли" в оточенні святих єзуїтів. А на склепінні були розміщені герби засновників. Після його смерті у 1741 році роботу продовжив його син Себастьян, який виконав розписи у бічних нефах, зокрема символічну панораму облоги турками Львова, захищеного заступництвом святих. Також тут можна побачити сцени, пов'язані з історією ордену.  

У цей же період, а саме в 1736-1737 роках, скульптори Томас Гуттер разом з Конрадом Кутшрайтером виготовили шість бічних вівтарів для костелу. Головний вівтар створив Себастьян Фессінґер. Наступні два бічні вівтарі були побудовані в 1754 і 1759 роках.

Костел зберігаються цінні надгробні плити та надгробки родини Яблоновських: .
➨надгробна плита Маріанни Казановської Яблоновської (пом. 1687 р.), дружини Яна Станіслава
➨ надгробна плита Олександра Яблоновського (пом. 1733 р.)

➨ надгробок преподобного Яна Пруса Яблоновського, коронного камергера (пом. 1647 р.) та Яна Станіслава Яблоновського (пом. 1731 р.), воєводи руського

➨ надгробна плита Йоанни з Потоцьких Яблоновської (пом. 1726 р.).

У наступні роки вежу костелу планували перетворити на астрономічну обсерваторію, але у 1773 році, після розпуску Товариства Ісуса Папою Климентом XIV, костел та інше майно львівських єзуїтів було передано різним установам. Костел був переданий спочатку під юрисдикцію богословського факультету, а потім Львівської капітули, для студентів університету.

Реконструкції та зміни (ХІХ-ХХ століття)

Єзуїти відновили діяльність у Львові у 1820 році та повернули костел у 1836 році, але були вигнані під час Весни народів у 1848 році, і лише через чотири роки повернулись. У ХІХ столітті костел пережив кілька ремонтів та реставрацій. У 1830 році за рішенням австрійської влади було знесено вежу костелу. Найважливіші реставраційні роботи відбулися під керівництвом Кароля Стоплера у 1879 році і полягали у відновленні фресок у головній наві, потім ще одна реставрація була проведена у 1891 році. Наступна реставрація фресок відбулася у ХХ столітті, початок робіт був у 1928 році. Реставрацію проводив Єжи Яніш за допомогою інженера Тадеуша Войцеховськогоа і пан Лісікевича. Під час цих робіт на склепінні було виявлено підпис Францішека Екштейна.

Під час Першої світової війни у 1919 році костел був пошкоджений артилерійським снарядом. У 1939 році його знову пошкодила німецька бомба, яка зруйнувала склепіння у вівтарній частині храму.

Після 1990 року

Відколи Львів увійшов до складу колишнього СРСР, у костелі не проводили жодних значних реставраційних робіт, окрім тимчасового ремонту даху, через пошкодження, завданих під час війни. Наступні роботи були проведені лише в 1959 році. Костел спочатку використовувався як склад, а в 1970-х роках був перетворений на книжковий склад. За підрахунками, тут зберігалося близько 2 300 000 томів, у тому числі частина колекції львівського Оссолінеуму.

У 2010 році костел перейшов у власність Курії Львівської архиєпархії Української греко-католицької церкви. У грудні 2011 року у храмі почали проводити богослужіння. Стан збереження костелу був жахливим. У 2012 році розпочався перший етап консерваційних робіт, який полягав у детальному аналізі стану збереження. Одним з найважливіших елементів є складна та довготрива реставрація шедевральних розписів Франца-Франциска і Себастьяна, батька і сина Екштайнів. У 2015 році розпочався перший етап реставраційних робіт на фресках пресвітерію, який тривав до 2017 року. Потім розпочалися роботи над склепінням головної нави, які були завершені у 2023 році. Весь процес реставрації є співфінансованим серед інших Міністерством культури та національної спадщини Польщі та управлінням Малопольського воєводства, а з 2018 року також Інститутом Полоніка. Польсько-українську команду реставраторів очолює доктор Павел Болінський з Академії образотворчого мистецтва в Кракові.

Календар (складено за матеріалами dzieje.pl)

1584 – до Львова прибули єзуїти;

1594 – будівництво дерев'яної каплиці;

1610 – початок будівництва мурованого костелу за проектом невідомого монастирського архітектора, заснування єзуїтського колегіуму Ельжбетою Сенявською;

1620 – новий план будівництва костелу;
1634 – перша заміна даху (з гонтового на бляшаний);

1636-1637 – тинькування костелу всередині та ззовні. Інтер'єр прикрасили ліпниною та розписами;
1640 – освячення костелу на честь святих Петра і Павла;
1647 – укладення контракту на будівництво головного вівтаря;
1696 – побілка інтер'єру костелу та реставрація розпису на склепінні; нові вікна в наві та галереї з північної сторони;
31 серпня 1734 року – пожежа;
1738-1741 – завершення фресок Франца та Себастьяна Екштайнів;

1753 – дах покритий мідною бляхою;
1773 – ліквідація ордену єзуїтів;
1765 – буревій зірвав дах з храму;
1830 – вежу над пресвітерієм розібрали, оскільки вона загрожувала завалитися;
1836 – храм повернуто монастирю;
1842-1845 – реставраційні роботи на зовнішніх стінах будівлі;
1855 – реставрація фасаду;
1868-1870 – реставрація бічних нефів;
1870 – повторна заміна покриття даху;
1879 – реставрація фресок Карла Штоплера;

9 січня 1919 рік – дах і склепіння пробиті артилерійським снарядом під час бойових дій. Фрески були пошкоджені, але заряд, на щастя, не розірвався;
1926 – церква отримала нове освітлення;
1928 – реставрація розписів Єжи Яніша;
1933-1934 – реставрація фресок;
12 вересня 1939 року – під час бойових дій згорів дах, пошкоджено склепіння вівтаря;
1940 – костел перетворено на склад (з 1970-х рр. – книги)
6 грудня 2011 року – освячення храму як гарнізонного греко-католицького храму під колишньою назвою св. Петра і Павла;

2015 – початок реставраційних робіт розписів на склепінні вівтаря та нави.