Історична довідка

Історія дрогобицького монастиря кармелітів-обсервантів розпочинається у 17 столітті. Наприкінці століття мозирський староста Ян Станіслав Бекерський подарував монастирю великий, але невдало розташований маєток, що складався з панського будинку з садом і полем в Угорському передмісті. Крім того, він пожертвував монахам певну суму грошей, щоб допомогти побудувати церкву і монастир. Проблема полягала в тому, що до міста було надто далеко, тому на допомогу прийшов Марцін Хоментовський, який був дрогобицьким старостою, і запропонував монахам кращу ділянку, а саме площу, розташовану майже в кутку міської площі.

У 1710 році заснування монастиря затвердив перемишльський єпископ Ян Казимир Бокум, але на схвалення з боку республіки знадобилося майже... півстоліття. Монастир користувався визнанням, про що свідчили численні пожертви. Монахи утримували інтернат для бідних хлопчиків, а в 1716 році при костелі було засновано Братство святого Йосифа. Костел був освячений у 1753 році львівським архієпископом Вацлавом Ієронімом Сєраковським. На жаль, у 1789 році австрійська влада скасувала монастир. Частину обстановки вдалося врятувати. Його перенесли до місцевого парафіяльного костелу.

Будівлю римо-католицького костелу перетворили на православну церкву грецького обряду, яка функціонує тут і донині. Монастирську будівлю викупило місто і розмістило в ній деякі офіси та навчальний заклад. Однак у 1813 році будівлю передали монахам-василіянам, які мали свій монастир у Дрогобичі, але з умовою, що вони будуть керувати початковою школою в будівлі. У 1825 р. попередня резиденція ченців згоріла, і вони переїхали до монастиря, де навчали молодь.

Архітектура

Мурований тринавовий базилікальний костел з вівтарем, орієнтованим на захід. Розташований у південно-західному куті площі. З першого погляду впадає в око дуже характерний п'ятиосьовий, двоповерховий фасад, фокусом якого є розетка над вхідними дверима. Вона розташована на центральній осі. Над нею - трикутне завершення з хрестом. Фасад симетричний з обох боків і розпадається на дві бічні частини: вужчу з вбудованими статуями святих (на обох поверхах) і ширшу з прямокутними віконними прорізами з напівкруглими завершеннями. Головний вхід також прямокутної форми з напівкруглим завершенням. На першому поверсі зліва є додатковий прямокутний віконний отвір. Окремим частинам передують тосканські пілястри та карнизи. Інші частини також увінчані трикутними даховими завершеннями з хрестами.

Бічні нефи вужчі по відношенню до головної нави. У північному куті між бічною навою і вівтарем є невелика прибудова, а на півдні - ризниця, яка зливається з монастирською забудовою.

Дахи двосхилі, трисхилі над вежами, вкриті бляхою. Башточка вежі-знамення вкрита бляхою і перекрита куполом у формі дзвону.

Інтер'єр нави і пресвітерії має бочкоподібні склепіння з люнетами. На стінах - тосканські пілястри, які підтримуються балкою, що оперізує всю церкву. Зв'язок між бічними нефами і головною навою здійснюється через напівкруглі аркади. У стіні над мурованим хором є характерне кругле вікно, яке є (з іншого боку) фокусною точкою фасаду.

Будівля перебуває у доброму стані, хоча до сьогодні збереглися радше основні елементи її первісної архітектури. Тому без ґрунтовних досліджень важко сказати, який вигляд костел міг мати до касації.