Губернський архітектор Едуард Кшиштоф Петро Харманський (1836–1910 рр.) був засновником однієї з двох династій польських архітекторів Катеринослава ХІХ століття. Його сини – Здислав і Станіслав, також були відомими архітекторами. Він був автором кількох відомих будівель у неоготичному стилі як у самому місті, так і на території губернії. На жаль, сьогодні про родину Харманських майже забули, а згадують про них переважно історики-краєзнавці Дніпра, хоча як батько, Едуард Кшиштоф Петро, так і син – Станіслав Антоній Харманські, належали до архітектурної еліти міста середини ХІХ – початку ХХ ст. та залишили глибокий слід у його історії.

***

Майбутній засновник династії польських архітекторів на Лівобережній Україні Едуард Кшиштоф Петро Харманський народився 22 лютого 1836 року в дворянській родині, земського судді Юзефа Леопольда Біберштейна Харманського (28 лютого 1810 р. – 2 жовтня 1872 р.) та його дружини Юстини, уродженої Даумонт-Сесецької (1807–1879 рр.). Його охрестили 22 березня 1836 року в парафіяльному римо-католицькому костелі містечка Куркле Вількомірського повіту тодішньої Гродненської губернії. Їхнім родинним гніздом було село Медзьочяй (Онікштинський район, Литва), яке з XIX ст. належало цьому шляхетському родові. Подружжя мало семеро дітей, дві доньки і п'ятеро синів: Теофілія Барбара (5 березня 1830 р. – ?), Ромуальд Юліан Боніфацій Вінцентій (5 червня 1832 р. – ?), Юліан Антоній Ян (25 червня 1833 р. – після 1913 р.), Генрик Едуард (27 листопада 1834 р. – 1892 р.), Едуард Кшиштоф Петро (22 лютого 1836 р. – 1910 р.), Одалія Аполонія Антоніна (20 лютого 1839 р. – ?), Людвік (18 грудня 1842 р. – 2 грудня 1913 р.).

Рід Харманських був давнім і носив герб Рогала. Його представники згадуються в джерелах уже з середини XIV ст. Польський генеалог і геральдист Каспер Несецький (1682–1744 рр.) у своєму найвідомішому виданні, яке налічувало 5463 сторінок, «Herbarz polskiego...» (1839-1845 рр.) вказував, що «Харманські герба Рогала: за Кояловичем у MС. герба Біберштейн, коли цей автор додає, що за корони у Великому князівстві Литовському вони оселилися. Даніель Харманський, Казимир чесник Троцький, його син Антоній і брат Міхал, обидва досвідчені воїни в різних експедиціях з гетьманом Михайлом Пацом. Казимир чесник Троцький і Феліціан з воєводою Троцьким підписали обрання Яна ІІІ». Ці дані свідчать, що Едуард Кшиштоф Пйотр Харманський мав безсумнівно автохтонних предків, відомих ще з доби середньовіччя. Цікаво, що його онука Софія (1914–2001 рр.), донька старшого сина Здислава, яка отримала своє ім'я на честь бабусі, у своїх спогадах, що зберігаються у фонді Кабінету рукописів Бібліотеки Варшавського університету, писала: «Моя родина має зв'язки з північним пограниччям через надзвичайно давню традицію, що сягає періоду правління Гедиміна в Литві».

Брати Людовік і Юліан здобували освіту у Шляхетському інституті у Вільнюсі. Едуард натомість поїхав на навчання до північної столиці Російської імперії, Санкт-Петербурга, щоб здобути фах архітектора.

У 1852–1858 роках він навчався в Будівельному училещі в Санкт-Петербурзі, де здобув технічну освіту. Після закінчення його призначили на службу до Катеринославської губернської дорожньо-будівельної комісії на посаду помічника архітектора. Разом з молодою дружиною Софією (1834–1910 рр.) переїхав до Катеринослава. Подружжя мало трьох синів. Мар'ян Йосип Здислав (1859–1825 рр.) та Станіслав Антоній (1861–? рр.), як і їхній батько, стали архітекторами. Здислав закінчив Інститут цивільних інженерів у 1885 р., отримавши диплом «цивільного інженера з правом виконання цивільно-будівельних робіт», а Станіслав також закінчив цей виш з відзнакою – у 1887 р. Обидва здобули визнання талановитих архітекторів, один – в Харкові, а другий – у рідному Катеринославі. Варто також зазначити, що після окупації України більшовиками Здислав Харманський виїхав до Польщі й у 1924 році був призначений першим директором Державної технічної школи у Вільнюсі.

Професійна діяльність наймолодшого сина, Анатолія, не була пов'язана з архітектурою. Із нечисленних відомостей випливає, що в першому десятилітті XX ст. він працював у містечку Бахмут, а у 1915 р. титулярний радник Анатолій Харманський обіймав посаду слідчого в IV окрузі Катеринославського повіту й водночас викладав у чоловічій гімназії в Кам’янському. Нещодавно авторці вдалося віднайти інформацію про те, що Анатолій Харманський емігрував з окупованої більшовиками України. У 1930 році він отримав громадянство Королівства Югославія і, проживаючи з 1932 року в місті Прієдор, працював у філії окружного комітету лісового господарства.

З місцем народження Здислава пов'язаний цікавий факт. У довідці про надання польського громадянства від 29 вересня 1922 року, яку Здислав Харманський подав варшавському старості, місцем свого народження він вказав Вільнюс. Можна припустити, що молоде подружжя, Едуард і Софія Харманські, після завершення навчання виїхали з Санкт-Петербурга до родичів, які жили у Вільнюсі, де народився їхній старший син. Крім того, на постійне місце проживання – до Катеринослава, вони вже прибули разом з малолітнім сином.

Едуард Харманський забезпечив родину в цьому місті, побудувавши власний будинок (№ 11) на розі вулиць Потьомкінської (нині – Сергія Єфремова) та Крутогірної. Можна навіть припустити, як стверджує краєзнавець Валентин Старостін, що він особисто виконав проєкт одноповерхової будівлі, яку планував як нове родинне гніздо. Цей будинок розібрали у 1998 році.

Едуард Харманський розпочав свою професійну діяльність із найнижчих щаблів кар’єрної драбини. Офіційна інформація в урядовому щорічнику «Пам’ятна книга та адресний календар Катеринославської губернії» за 1864 р. згадує: «помічника архітектора Едуарда Осиповича Харманського». У період 1867–1875 роки він значиться «молодшим інженером, архітектором», а у вже 1889 році – «губернським архітектором, статським радником». Імовірно, цю посаду він обійняв у 1876 році після відставки Альберта Бродницького. На жаль, точно встановити ані дату призначення, ані рік завершення служби неможливо, адже щорічники Катеринославської губернії, на відміну від, наприклад, харківських, виходили нерегулярно, що значно ускладнює відтворення його службової біографії. Орієнтовно завершення його роботи на цій посаді можна віднести до початку 1890-х рр., оскільки вже у 1894 р. губернським архітектором був Павло Авдєт’єв.

Відомостей про ранній період (1858–1865 рр.) професійної діяльності Едуарда Харманського майже не збереглося. Видається, що його робота в цей час – як зазначав Валентин Старостін – обмежувалася проєктуванням і наглядом за тогочасними державними замовленнями, пов’язаними з дрібними ремонтами громадських споруд. Відомості про приватні замовлення на проєктні роботи також не збереглися.

У 1865 році в Російській імперії було проведено реформу адміністрації у сфері будівництва: губернські дорожні та будівельні комісії ліквідовано, а в структурі губернських управ утворено будівельні відділи. Після цієї реформи Едуард Харманський став членом Будівельного відділу Катеринославського губернського управління. Наскільки можна судити, роботу Харманського на попередній посаді було оцінено позитивно, і того ж року його призначено молодшим інженером Катеринославського губернського управління, а незабаром він обійняв посаду молодшого архітектора, яку зберіг до виходу на пенсію губернського архітектора Альберта Бродницького у 1875 році. Фактично на той час Харманський був його заступником.

Перебуваючи на посаді губернського архітектора, Едуард Харманський мав широкі повноваження: складання проєктів фасадів, креслень і кошторисів для всіх державних будівель, перебудов та ремонтів громадських споруд, а також технічний нагляд за будівництвом.

Найважливішим досягненням архітектора того часу стала будівля повітового земства у Верхньодніпровську (нині вул. Дніпровська, 56) Катеринославської губернії. Проєкт був завершений архітектором у 1871 р., а будівництво завершено в 1874 р. Планувальну схему споруди укладено з урахуванням побажань земських зборів повіту, тоді як архітектурне вирішення повністю належало автору проєкту. Використання неоготичного стилю в адмінбудівлі було досить незвичним, однак земству воно припало до снаги, і представники місцевого самоврядування схвалили запропоноване архітектурне рішення.

Проєкт у неоготичному стилі земство затвердило «в першому читанні», тобто без жодних зауважень до архітектора. Однак при детальнішому огляді будівлі помітно, що її «готичність» досить специфічна. Попри декоративне насичення, оздоблення має надто геометризований і «прямолінійний» характер, повністю залежний від розміру й форми цегли. Багатоповерхова будівля у формі літери «Г» збудована з червоної випаленої цегли. Можна стверджувати, що в проєкті земської управи використано максимально раціоналізовану версію готичного стилю. Будівля, споруджена з ініціативи місцевого керівника дворянства Сергія Лаппо-Данилевського, стала центром земських зборів Верхньодніпровського повіту. Тут ухвалювали рішення з різних питань: прокладання залізничної лінії, відкриття народних шкіл, обрання мирових суддів і губернських гласних тощо.

Подібні архітектурні рішення були представлені у двоповерховій віллі доктора Нейштаба, збудованій ним у Катеринославі, на вулиці Первозванівській (нині – вул. Короленка, 17). Ця будівля є пам'яткою архітектури місцевого значення і внесена до охоронного реєстру під №23.

Серйозним викликом для архітектора в той час став проєкт ремонту головного корпусу Катеринославської чоловічої гімназії на Соборному майдані. Головною метою робіт було укріплення перекриттів будівлі. Через брак фінансування роботи були проведені як тимчасові: на другому поверсі встановили систему додаткових дерев'яних підпор. Харманський завершив проєкт капітального ремонту гімназії вже у 1886–1887 роках. Тоді було замінено частину балок, укріплено стіни та перебудовано головні сходи.

У 1888 році він брав участь у реставрації Свято-Троїцького собору в місті Новомосковськ, побудованого в 1772–1781 роках народним майстром Якимом Погребняком із дерева, без використання жодного залізного цвяха. За конструкцією та композицією Свято-Троїцький собор є унікальною пам’яткою дерев’яної архітектури України – єдиним збереженим дев’ятизрубним собором в Україні, що входить до сотні найкращих дерев’яних споруд світу.

Говорячи про родину Харманських у Катеринославі, слід зазначити, що вона зуміла зберегти дух польськості далеко від рідної батьківщини. Їхні діти отримали домашню освіту, де навчалися читати й писати рідною мовою. Добрим підтвердженням цього є лист від 7 жовтня 1879 р., написаний студентом першого курсу Інституту цивільних інженерів Здиславом Харманським до польського історика, секретаря «Русі» в Національному уряді Мар'яна Дубецького (1838–1926 рр.), який певний час після завершення заслання за участь у Січневому повстанні мешкав у Катеринославі.

Як видається, Мар'ян Дубецький був добре прийнятий місцевими поляками та заручився підтримкою Олександра Поля – одного з найвидатніших діячів не лише міста, а й усієї Наддніпрянщини, підприємця, археолога-дослідника, філантропа. Можна також припустити, що він познайомився з родиною Харманських і навіть залишився з ними в добрих стосунках та був моральним авторитетом для їхнього старшого сина. Фрази, які той використав у своєму листі, створюють враження, що між юнаком і відомим істориком-засланцем були добрі стосунки. Не виключено, що важливу роль у цих контактах відіграв брат Едуарда Харманського – Юліан, також учасник повстання.

Тут варто навести фрагмент з біографії Юліана Харманського, оскільки його доля також перепліталася з Катеринославом. Разом з Якубом Ґейштором, Антонієм Єленським та Міколаєм Ґедройцем він був засуджений до семи років каторжних робіт у Сибіру, а точніше в Усоллі. Через три роки його перевели до категорії переселенців, він проживав спочатку в Красноярську, згодом у Тюмені. Після десяти років, на підставі імператорської амністії, він переїхав до європейської частини Росії та виїхав до Катеринослава, як зазначено у примітках до «Спогадів» Якуба Ґейштора, переданих для опрацювання самим Юліаном Харманським, «для виховання дітей». Юліан був одружений з донькою колишнього професора математики Віленського університету Антонія Вирвича. У 1913 р. мешкав у Києві на вул. Велика Васильківська, 126.

Едуард Харманський помер у 1910 році, того ж року, що і його дружина Софія, яка покинула цей світ 20 червня. Про сумну подію в родині Харманських свідчить некролог, розміщений у харківській газеті «Южный край»: «Софія Антонівна Харманська померла 20 червня о 12 годині, про що повідомили її чоловік, сини і невістка. Похорон з боку римо-католицького костелу відбудеться 22 червня, після богослужіння, яке розпочнеться о 10 годині ранку». Можна також припустити, що Здислав Харманський перевіз своїх батьків із Катеринослава до Харкова.

На завершення слід зазначити, що, на жаль, через брак архівних джерел – оскільки Державний архів Дніпропетровської області у Дніпрі зазнав значних руйнувань у період Другої світової війни – неможливо цілковито реконструювати архітектурну діяльність Едуарда Кшиштофа Петра Харманського. Водночас з абсолютною впевненістю можна стверджувати, що він був сумлінним працівником, нечисленні спроєктовані ним будівлі, що збереглися до наших днів, характеризують його як архітектора з гарним смаком, частково натхненним неоготичним стилем. Його найбільшим досягненням стали двоє синів – Станіслав і Здислав, талановиті архітектори, які продовжили сімейну традицію в Катеринославі та Харкові, а також створили прекрасні католицькі храми, які й донині залишаються центрами віри та молитви на Лівобережній Україні.