У червні та на початку липня 1920 року, під час наступу південно-західного фронту, під Корцем точилися бої між польською армією та радянською 1-ю Кінною армією Семена Будьонного. З польського боку в боях брали участь 1-а легіонна піхотна дивізія полковника Юліуша Роммеля, 3-я легіонна піхотна дивізія генерала Леона Бербецького та 6-а піхотна дивізія полковника Оттокара Бжоза-Бжезіна. Метою боїв був розгром армії Семена Будьонного на Корці, але погана координація дій та відсутність зв'язку між дивізіями призвели до того, що збройні дії польської сторони обмежилися безліччю дрібних сутичок з військами противника. Зважаючи на такий розвиток ситуації на фронті, польська сторона відмовилася від наступальних дій в районі Корця.

Наступні бої під Корцем відбулися у вересні 1920 року під час осіннього наступу польської армії в Україні. У боях брали участь 2-га кавалерійська дивізія полковника Густава Орліча-Дрезера з радянською 44-ю стрілецькою дивізією під командуванням командира Івана Дубового. Ці бої закінчилися частковим успіхом польських військ, тобто відвоюванням зайнятих територій, але мета знищення штабу 1-ї Кінної армії та її частин не була досягнута.

Частина польських солдатів, загиблих у цих боях, була похована у братській могилі поруч з костелом Святого Антонія. До Другої світової війни місце було охайним і впорядкованим. За радянських часів пам'ятник на цій могилі був частково пошкоджений. Його відновлення відбулося близько 2013 року.

На могилі встановили бетонний надгробок у вигляді обеліска, увінчаного орлом. На основі обеліска викарбувано напис: "Польським солдатам / полеглим при захисті Вітчизни / під Корцями в липні 1920 року".