Зі 127 генералів (4 у званні генерала армії, 22 у званні генерала дивізії, 97 у званні генерала бригади, 1 віце-адмірал та 2 контр-адмірали), які у 1945 році перебували на Заході, повернутися на батьківщину вирішили лише 20. Решта залишилася у вигнанні, переважно у Великій Британії. Лише четверо найвищих за званням командувачів отримали від британських властей скромні пенсії (у тому числі генерал Владислав Андерс та генерал Станіслав Копанський). П’ятнадцятьом було надано одноразові допомоги у розмірі 1 тис. фунтів та позики по 2 тис. фунтів, які потрібно було повернути.

Тож більшість генералів мусили шукати собі заняття, і найчастіше це була фізична праця. Дехто вирішив вирушити за океан. Так, до Канади прибули й оселилися в Монреалі, Оттаві, Торонто та Едмонтоні чотирнадцять із них, серед яких був колишній Верховний головнокомандувач генерал Казімєж Соснковський, який у місті Арундел у провінції Квебек придбав ферму. Інші, зводивши, як то кажуть, кінці з кінцями, воліли важко працювати фізично й бути вільними, ніж сидіти у в’язниці, зазнавати тортур, а згодом, найімовірніше, бути розстріляними в комуністичній Польщі. Двоє генералів часів війни, хоча й померли в Канаді, поховані за її межами:

Генерал-лейтенант Казімєж Соснковський (1885–1969) — польський військовий командир і політик, Головнокомандувач Польських збройних сил (1943–1944). Помер 11 жовтня 1969 року в Арунделі, Канада. Тіло генерала було кремовано в крематорії, розташованому на Мон-Роялі в Монреалі. Спочатку, згідно з останньою волею покійного, урну з його прахом було поміщено в паризькому костелі святого Станіслава — генерал бажав спочивати якомога ближче до Польщі та повернутися до неї, коли вона відновить незалежність. Трохи пізніше останки Сосенковського було перенесено до гробниці Польського історико-літературного товариства на кладовищі Ле-Шампо в Монморансі під Парижем. 12 листопада 1992 року урну з його прахом привезли до Польщі та поховали в підземеллях архікатедральної базиліки св. Івана Хрестителя у Варшаві.

Генерал-дивізіон Тадеуш Адам Каспшицький (1891–1978); генерал-дивізіон Польської армії, міністр військових справ у 1935–1939 роках. Після його смерті в Монреалі прах генерала було перевезено до Лондона. Прах двох генералів, які отримали звання в той самий час, спочиває в Польщі:

генерал-бригадний Міхал Мечислав Войцех Гутовський (1910–2006); олімпієць, кавалерист, офіцер I танкової дивізії генерала Станіслава Мачка. У 1999 році президент Республіки Польща Олександр Кваснєвський підвищив його до звання генерала-бригадира у відставці. До Польщі він повернувся у 2000 році. Помер у Варшаві. Похований на Військовому кладовищі у Повазках.

Бригадний генерал Тадеуш Владислав Савіч (1914–2011) ; пілот, був останнім живим польським учасником Битви за Англію та останнім живим солдатом Переслідувальної бригади, яка захищала Варшаву під час вересневої кампанії. Постановою президента Республіки Польща Леха Качинського від 3 травня 2006 року його було підвищено до звання генерала-бригадира. Помер у Торонто. Похований на Військовому кладовищі на Повазках у Варшаві.

В Оттаві поховані:

Бригадний генерал Вільгельм Орлік-Рюкеманн (1894–1986); навчався у Львові на місцевому політехнічному інституті на факультеті будівництва доріг і мостів, але Перша світова війна перервала його навчання. У серпні 1914 року вступив до Польських легіонів. У 1917 році, після кризи з присягою, його призвано до австро-угорської армії. 4 листопада 1918 року перейшов до Польської армії. Під час польсько-української війни 1919 року потрапив у полон, однак був звільнений після підписання союзу між Пілсудським і Петлюрою. Під час польсько-більшовицької війни відзначився як талановитий командир. У 1932 році він очолив 9-ту піхотну дивізію, а через шість років був переведений на посаду заступника командувача Корпусу охорони прикордоння (КОП) на сході Польщі. Наступного року він очолив цю формуцію. Після агресії СРСР проти Польщі Рюкеманн, відбивши перші атаки Червоної армії, вирішив прорватися разом із підлеглими йому військами в бік Варшави та підрозділів Самостійної оперативної групи «Полісся» генерала Францишка Клееберга. Незважаючи на те, що його угруповання налічувало тоді близько 9000 осіб, мало лише дві артилерійські батареї та незначні запаси боєприпасів і продовольства, солдати вступили в бій з Червоною армією. Вночі з 27 на 28 вересня після проведеної атаки на Шац це містечко було взято, а радянська 52-га стрілецька дивізія, яка його захищала, зазнала великих втрат. 1 жовтня 1939 року підрозділи КОП зазнали нападу радянської 45-ї стрілецької дивізії. Після цілоденної оборони генерал Рюкеманн віддав наказ про розформування підрозділу. Сам, щоб не потрапити в полон, прорвався до Литви, а звідти — до Швеції. Звідти, завдяки допомозі польського консульства, він дістався до Великої Британії. До кінця війни Орлік-Рюкеманн обіймав різні штабні посади, зокрема у 1945–1947 роках — у Генеральній інспекції Польського корпусу пристосування та розміщення у Великій Британії. Після війни генерал Вільгельм Орлік-Рюкеманн оселився в Лондоні, а в 1972 році переїхав до своєї родини в Канаду. Нагороджений, зокрема, Орденом Virtuti Militari та чотири рази Хрестом хоробрих. 19 вересня 2017 року в Лубані було відкрито кам’яний обеліск, присвячений пам’яті генерала, з табличкою: «На честь останнього командира Корпусу охорони прикордоння з нагоди вручення прапора та присвоєння імені генерал-бригадира Вільгельма Орліка-Рюкеманна Центру спеціалізованої підготовки прикордонної служби в Лубані». Помер в Оттаві та був похований на кладовищі Нотр-Дам.

Адреса: 455 Montreal Rd., Оттава, Онтаріо, Канада

Генерал-дивізіонний Стефан Шнук (1896–1986) ; навчався на хімічному факультеті Варшавського політехнічного університету. Під час Першої світової війни служив у російській армії. 20 листопада 1918 року вступив до Польської армії й отримав звання підпоручника, був направлений до так званого 1-го авіаційного батальйону та пройшов підготовку на Вищих авіаційних курсах для офіцерів у новоствореній Військовій авіаційній школі. У листопаді 1919 року став пілотом-спостерігачем у 12-й розвідувальній ескадрильї. Учасник польсько-російської війни. З листопада 1936 року був комендантом Школи курсантів авіації в Дембліні. Згодом — у Центрі підготовки авіації № 1 у цьому місті. У середині червня 1939 року його призначили командувачем Групи авіаційних шкіл. Під час вересневої кампанії командував авіацією та протиповітряною обороною в Армії «Краків». Після капітуляції Румунії він дістався до Франції, а звідти — до Великої Британії, де обіймав посаду начальника штабу інспектора Польських повітряних сил під час Битви за Англію. У 1940–1942 роках у Канаді був головою Польської військової та авіаційної місії у Віндзорі. Після ліквідації місії він повернувся до Лондона, але не надовго, оскільки вже з серпня 1945 року обіймав посаду польського військового та авіаційного аташе в Оттаві. Через те, що уряд на Віслі не визнавав уряд Республіки Польща, його посаду було скасовано. Він знову повернувся до Великої Британії, а після демобілізації в серпні 1947 року емігрував назавжди до Канади. В Оттаві він вступив на службу в канадську державну адміністрацію та працював у Міністерстві національної оборони (Department of National Defence). Отримав звання бригадного генерала (Brigadier General) у канадських військово-повітряних силах (Royal Canadian Air Force). Він брав активну участь у житті канадської польської громади та підтримував тісні товариські стосунки з урядовою елітою, зокрема з Лестером Пірсоном, прем’єр-міністром Канади. Нагороджений, зокрема, Орденом Virtuti Militari, двічі Хрестом за хоробрість та найвищою цивільною нагородою Канади — Орденом Канади. Помер в Оттаві та був похований на кладовищі Нотр-Дам.

Адреса: 455 Montreal Rd., Оттава, Онтаріо, Канада

Генерал-майор, пілот, доктор Йозеф Людвік Зайон (1891–1963) ; навчався на філософському факультеті Ягеллонського університету в Кракові. У 1915 році закінчив аспірантуру, отримавши науковий ступінь доктора філософії. У 1914 році вступив до Польських легіонів, спочатку служив у 3-му піхотному полку на посадах командира взводу, роти, батальйону та полку. Брав участь у Карпатській, Бессарабській та Волинській кампаніях, двічі був поранений. 15 березня 1918 року перейшов із II бригадою генерала Йозефа Галлера на Україну, після чого обіймав посаду командира 15-го стрілецького полку у II Польському корпусі. 11 травня 1918 року в битві під Каніовом потрапив у німецький полон, з якого втік, діставшись до Франції. Після повернення на батьківщину його направили на фронт, де тривала польсько-більшовицька війна. Під час вересневої кампанії він був Головнокомандувачем авіації та протиповітряної оборони, а згодом став командувачем Польських повітряних сил у Франції. Після падіння Франції та прибуття до Великої Британії його призначили заступником командувача I корпусу в Шотландії. Рік потому він очолив Польські війська на Середньому Сході. Потім він був заступником командувача Польської армії на Сході, а згодом — командувачем I бронемоторизованого корпусу в Шотландії. Після демобілізації в 1948 році оселився в Единбурзі (Шотландія), де розпочав навчання на факультеті психології та історії мистецтва, отримавши в 1951 році вдруге науковий ступінь доктора філософії в галузі психології. У 1957 році переїхав до Канади. Був викладачем у британських, американських та канадських університетах, визнаним знавцем образотворчого мистецтва та колекціонером творів мистецтва — 108 картин та 1765 графічних робіт він передав Сілезькому музею в Катовіце. Нагороджений, зокрема, Орденом Virtuti Militari. Помер в Оттаві та був похований на кладовищі Нотр-Дам.

Адреса: 455 Montreal Rd., Оттава, Онтаріо, Канада

У Торонто поховані:

Генерал-полковник Станіслав Ястшембець-Бобровський (1896–1990); народився в Окоцимі в дворянській родині Ястшембців-Бобровських. У Відні закінчив гімназію та склав випускні іспити, після чого його призвали до австрійської армії, а саме до 57-го «тарновського» піхотного полку. Після проходження підготовки в званні капрала-курсанта він очолив взвод на італійському фронті в Тіролі. Під час боїв у горах Красу він потрапив у полон. Там він зголосився до Армії Польської, що формувалася, і був приписаний до Servicio di Avvicinamento, тобто розвідувальної служби. Потім він потрапив до армії Галлера у Франції. Разом з нею у квітні 1919 року повернувся до Польщі й одразу потрапив на східний фронт. Брав участь у наступі на Київ. Там за хоробрість був нагороджений Орденом Virtuti Militari. У 1923 році він почав працювати у II відділі Генерального штабу, тобто в розвідці у Варшаві. Після проходження підготовки став начальником розвідки на захід, потім заступником начальника контррозвідки всієї Армії, а під час травневого перевороту отримав підвищення до начальника «двійки». Під час вересневої кампанії у складі 27-ї дивізії брав участь у битві на Бзурі, де проявив не лише лідерські якості, а й холоднокровність та вміння приймати миттєві рішення. Потрапивши в німецький полон, він організував у військовому таборі таємні лекції Вищої військової школи для офіцерів. Після звільнення почав службу як офіцер зв’язку при 9-й американській армії. Після закінчення війни він вирішив емігрувати до Канади. Оселився в Торонто, де заробляв на життя, маючи власне бюро з написання заяв та… займаючись бджільництвом. Проте він і надалі залишався політично активним. Листувався з прем’єр-міністром Канади та кількома президентами США. Він був почесним адміралом флоту США та кавалером Мальтійського ордену. Активно діяв у польських діаспорних організаціях, у його домі, серед інших, гостював генерал Владислав Андерс. «Батько завжди любив природу, музику та людей. Він завжди поважав людську гідність. Був дуже скромним, не прагнув визнання чи почестей для себе», — згадує його донька Кристина. Нагороджений, зокрема, двічі Орденом «Віртуті Мілітарі» (золотим і срібним хрестами), а також Орденом Білого Орла та Орденом Відродження Польщі. Помер у 1990 році в Торонто й був похований на кладовищі «Холі Крос».

Адреса: 211 Langstaff Rd E, Торнхілл, Торонто, Онтаріо, Канада

Бригадний генерал Єжи Гробіцький (1891–1972) — офіцер кавалерії імператорської та королівської армії, у 1906–1907 роках — солдат Іноземної легії. У 1908 році як сербський партизан у Македонії воював проти турків. В Австрії навчався у Школі офіцерів кавалерії при Військовій академії у Вінер-Нойштадті. Після закінчення навчання став професійним офіцером кавалерії в австрійській армії. Учасник боротьби за незалежність Польщі під час Першої світової війни та війни з більшовиками, «загончик». Після закінчення курсу підвищення кваліфікації у Вищій військовій школі у Варшаві та отримання наукового ступеня офіцера Генерального штабу його призначили до Генерального інспекторату кавалерії у Варшаві. Під час вересневої кампанії став командиром Прикордонної кавалерійської бригади. З 27 вересня 1939 року до 25 серпня 1941 року перебував у радянському полоні. Після звільнення його прийняли до лав Польських збройних сил і призначили заступником командира 5-ї піхотної дивізії. У 1942 році став офіцером Командування польських військ на Середньому Сході, згодом — командиром 6-ї Львівської стрілецької бригади та офіцером зв’язку командира 2-го польського корпусу при Французькому корпусі. У березні 1945 року його призначили до Командування військових підрозділів на Середньому Сході. Пізніше він був військовим аташе при уряді Чан Кайші. До 1947 року був комендантом табору «Квассасін» в Єгипті. Потім перебував у еміграції в Канаді. Нагороджений, зокрема: двічі Орденом «Віртуті Мілітарі» (золотим і срібним хрестами) та чотири рази Хрестом за хоробрість. Помер у Торонто й був похований у квартірі ветеранів на кладовищі «Холі Крос» у Торонто.

Адреса: 211 Langstaff Rd E, Торнхілл, Торонто, Онтаріо, Канада

Генерал-дивізіон Еміль Кароль Пшеджимирський де Крукович (1886–1957) ; навчався у Військовій технічній академії в Мьодлінгу. Під час Першої світової війни був поранений у боях під Буськом поблизу Львова. У 1915–1916 роках був викладачем, а згодом — командиром навчальної роти в Школі кадет-артилеристів у Трайскірхені поблизу Відня. 10 листопада 1918 року зголосився до служби в Польській армії. Під час польсько-російської війни 1920 року він очолив 16-й полк польової артилерії, що формувався у Грудзянді. Пізніше командував полком на Північно-Східному фронті. За бої за Городець на Поліссі він був нагороджений Срібним хрестом Військового ордена «Віртуті Мілітарі», а в 1935 році місто надало йому почесне громадянство. Під час німецької інвазії 1939 року очолювана ним Армія «Модлін» вела триденну битву під Млавою (1–3 вересня 1939 року), протистоячи німецькій 3-й армії генерала Георга фон Кюхлера. Після кровопролитних боїв із залишків підрозділів Армії «Модлін» та Оперативної групи «Вишков» було сформовано так звану Армію генерала Пшедржимирського, яка намагалася прорватися до Румунії. На жаль, у районі Красноброда та Терешполя, коли польські підрозділи опинилися в оточенні переважаючих сил ворога, він дійшов висновку, що з огляду на катастрофічне становище та брак боєприпасів і продовольства прорив на південнийсхід не має жодних шансів на успіх. Капітуляцію він підписав лише 26 вересня 1939 року в лісі поблизу Горецького Косьцельного, що дало змогу підрозділам знищити спорядження. Генерал Пшеджимирський розділив долю своїх солдатів — потрапив у німецький полон. Після визволення американцями він вирушив до Ніцци, де виконував функції представника 18 бригадних генералів, які перебували там, перед польською військовою владою в Лондоні. У 1949 році він переїхав із дружиною до Канади, де раніше оселилася його дочка Малгожата разом із чоловіком, інженером Тадеушем Свідерським. Після річного перебування в Монреалі оселився в Торонто. Нагороджений, зокрема, Орденом «Віртуті Мілітарі». 23 серпня 2006 року міністр національної оборони присвоїв його ім’я 16-му Поморському артилерійському полку в Браневі. Помер раптово від інфаркту в Торонто, похований на кладовищі Holy Cross.

Адреса: 211 Langstaff Rd E, Торнхілл, Торонто, Онтаріо, Канада

Генерал-дивізіонний Мечислав Норвід-Нойгебауер (1884–1954); випускник механічного факультету Львівського політехнічного університету. У 1914–1917 роках — офіцер у Польських легіонах, командир 6-го піхотного полку легіонів та тимчасово — III бригади легіонів. Учасник Першої світової війни та польсько-більшовицької війни 1920 року. З моменту відновлення незалежності у листопаді 1918 року обіймав різні командні посади у Польській армії, зокрема був другим заступником начальника Генерального штабу Польської армії та головним інтендантом. У грудні 1925 року його призначили на посаду першого заступника начальника Адміністрації армії. Був інспектором армії у Львові, Торуні та Варшаві. У 1930–1932 роках обіймав посаду міністра громадських робіт у урядах Валерія Славка та Олександра Пристора. 3 вересня 1939 року його було призначено головою Польської військової місії в Лондоні. Посаду голови Військової місії обіймав до січня 1940 року. У 1942–1947 роках був головою адміністрації Польських збройних сил. Нагороджений, зокрема, орденом «Віртуті Мілітарі» та дев’ять разів Хрестом хоробрих. Помер у Торонто й був похований на кладовищі Пайн-Гілл у Скарборо (Онтаріо). Адреса: 625 Birchmount Rd., Скарборо, Торонто, Онтаріо, Канада Бригадний генерал Станіслав Уєйський (1891–1981); навчався у Політехнічному університеті в Берні (Швейцарія). Під час Першої світової війни його призвали до імператорсько-королівської Національної оборони. У військових реєстрах він фігурував як Станіслаус Ріттер фон Уєйський. У квітні 1918 року став курсантом Авіаційної школи, а згодом служив у повітряно-кульових військах. 8 листопада 1918 року вступив до Польської армії й отримав звання лейтенанта. У 1926 році брав участь у конференції з роззброєння в Женеві як експерт з питань авіації. Був приписаний до 2-го авіаційного полку. У Вищій військовій школі він був викладачем авіаційної тактики. 3 січня 1929 року його перевели до Центру підготовки офіцерів авіації в Дембліні на посаду коменданта, а в квітні 1933 року призначений командувачем 3-ї авіаційної групи в Кракові, згодом переведений на посаду командувача 1-ї авіаційної групи у Варшаві. У 1937 році став начальником авіаційного штабу при Головному штабі. Після капітуляції він через Румунію дістався до Франції, де обіймав посаду заступника командувача Польських повітряних сил (ППС). Пізніше у Великій Британії він був генеральним інспектором ППС. Після демобілізації виїхав до Канади й оселився з родиною в Торонто. Нагороджений, зокрема, Офіцерським хрестом Ордена Відродження Польщі та Орденом Командора із зіркою Ордена Лазні. Помер у Торонто й був похований у родинній могилі на кладовищі «Парк-Лон». 28 серпня 2014 року, під час урочистих святкувань Дня польської авіації за участю почесної варти Репрезентативної роти та Репрезентативного оркестру Повітряних сил урна з прахом генерала Станіслава Уєйського була поміщена до колумбарію Польової катедри польської армії у Варшаві.

Адреса: 2845 Bloor St. W., Etobicoke, Торонто, Онтаріо, Канада

У Монреалі похований:

Бригадний генерал Олександр Гринкевич (1896–1981) — останній ад’ютант маршала Йозефа Пілсудського. З 1912 року був членом Стрілецького союзу, а з 1918 року служив у Польській армії. Офіцер 1-го полку шволежерів Йозефа Пілсудського. У лавах цього полку брав участь у польсько-більшовицькій війні, командуючи взводом. У 1928 році його підвищили до звання ротмістра в корпусі кавалерійських офіцерів. 21 березня 1935 року його перевели до Кабінету міністра військових справ на посаду ад’ютанта маршала Йозефа Пілсудського, яку він обіймав аж до його смерті. Він перебував у Бельведері 12 травня о 20:45, коли помер неофіційний лідер Польщі. У своєму щоденнику він описав останні хвилини життя маршала:

«Якісь думки, якусь волю він висловлює слабким рухом рук, які за життя і під час хвороби завжди були такими активними й рухливими. У кімнаті панує могильна тиша, яку порушує лише важке дихання Командира та слабкий приглушений свист повітря, що проривається крізь гортань. (…) Наче на подиху весняного вітру життя злетіло на його крилах і на знак, зроблений востаннє рукою Командира. Хвилини тягнуться одна за одною… довгі, як минулі десятки років, сповнені історії…»

У 1939 році він обіймав посаду заступника командира 1-го полку шволежерів Йозефа Пілсудського. Після вересневої поразки він не здався і не покинув Польщу, а розпочав підпільну боротьбу з німцями в лавах Армії Крайової. З 1941 року був командиром V округу «Мокотов» Армії Крайової, псевдоніми: «Пшегоня», «Марек», «Весляр», «Візитатор». Брав активну участь у боях під час Варшавського повстання. Після поразки повстання перебував у німецькому полоні. Після війни повернувся до Польщі, відкрито заявив про себе і був направлений на роботу на Відновлені землі. Піддаючись численним утискам з боку комуністичної безпеки, він вирішив втекти і в 60-х роках дістався Канади. Спочатку оселився в Торонто, а згодом — у Монреалі. Нагороджений, зокрема, Орденом «Віртуті Мілітарі» та тричі Хрестом хоробрих. Помер у Монреалі й був похований на кладовищі Маунт-Роял.

Адреса: 1297 Foret Rd., Outremount, Монреаль, Квебек, Канада

У Сент-Адель похований:

Генерал-майор Вацлав Теофіл Стахієвич (1894–1973); вивчав геологію на філософському факультеті Львівського університету. У 1912 році вступив до «Союзу активної боротьби» та «Стрілецького союзу», де закінчив школу унтер-офіцерів та нижчу офіцерську школу. Після початку Першої світової війни вступив до Польських легіонів. У березні 1917 року закінчив Курс офіцерів Генерального штабу при Інспекторіаті Польських збройних сил у Варшаві, а вже в серпні був призваний до австрійської армії у званні сержанта та відправлений на італійський фронт. Він дезертирував і дістався до Варшави, де у відроджених Польських збройних силах обіймав низку дуже відповідальних посад, зокрема начальника I відділу та заступника начальника штабу Командування Генерального округу Варшава, офіцера-зв’язкового Головного командування Збройних сил Польщі при Командуванні III корпусу Польської армії у Франції, а також начальника відділу у Департаменті I Міністерства військових справ. Під час радянського наступу в травні 1920 року він став начальником I, а потім II відділу штабу Резервної армії генерала Сосенковського. Там він також виконував обов’язки оперативного офіцера. 26 січня 1935 року, на пропозицію міністра військових справ Йозефа Пілсудського, був підвищений президентом Республіки Польща Ігнацієм Мосцицьким до звання генерала бригади. Це було останнє генеральське призначення, підписане маршалом. Будучи призначеним начальником Головного штабу польської армії, він став одним із найближчих соратників нового генерального інспектора збройних сил, генерал-дивізіонера Едварда Смігелого-Риджя. На цій посаді він розпочав інтенсивну роботу над розробкою плану перебудови та модернізації армії, контролював створення нового мобілізаційного плану «В» та координував роботу над планом війни з Росією (план «Схід»), а від 4 березня 1939 року — також з Німеччиною (план «Захід»). У момент початку війни він обійняв посаду начальника штабу Верховного головнокомандувача, маршала Смігелого-Ридза. Він перетнув румунський кордон, де був інтернований у Станіц-Прахова поблизу Плоєшті. Однак він втік і через Бухарест потрапив до Югославії, а потім далі — до Алжиру. Звідти він дістався до Лондона, де перебував до кінця війни без будь-якого призначення. У грудні 1948 року він переїхав до Канади. Оселився в Монреалі разом із дружиною та дітьми, які вже кілька років там проживали. Там він помер від інфаркту. «Еміграція втратила в особі генерала Стахієвича чесного й чудового воїна, який до самої смерті залишався вірним ідеям Юзефа Пілсудського, втратила великого поляка, який усім серцем служив Батьківщині» — написав у своїх спогадах Францішек Братек-Козловський («Життя з багнетом і скальпелем», спогади — роздуми, Canadian Polish Research Institute, Торонто, 1989). Нагороджений, зокрема, Орденом «Віртуті Мілітарі» та чотириразово Хрестом Хоробрих. Похований на кладовищі в Сент-Адель у провінції Квебек. У 2004 році генерал став покровителем Чергової оперативної служби Збройних сил Республіки Польща.

Адреса: 1412 Reu Dumouchel, Сент-Адель, Квебек, Канада

У Сен-Совёрі похований:

Генерал-дивізіонний Антоні Шилінг (1884–1971); брав активну участь у таємних бойових організаціях «Пролетаріат» та бойових загонах ППС. Був призваний до російської армії в глибині Росії, де перебував 2 роки. У 1909–1912 роках закінчив курси промислово-сільськогосподарської підготовки у Вищій сільськогосподарській школі у Варшаві. 27 січня 1919 року був прийнятий до лав Польської армії і під час польсько-більшовицької війни командував 44-м піхотним полком. 1 січня 1926 року його перевели з офіцера запасу до професійного офіцера у званні полковника та призначили до 23-ї піхотної дивізії в Катовіце на посаду командира дивізійної піхоти. Тим часом, з 3 січня до 24 червня 1927 року, він був слухачем III курсу Центру вищих військових студій у Варшаві. 25 травня 1937 року його призначили генералом для роботи при Генеральному інспекторі Збройних сил. Під час вересневої кампанії командував Армією «Краків», яка, хоча й кілька разів опинялася в оточенні, прорвалася аж до Люблінщини. Біля Томашова польські підрозділи провели останню битву. Генерал Шилінг потрапив у німецький полон і до 30 квітня 1945 року перебував у таборі для військовополонених VII A у Мурнау. Звільнений американцями, він спочатку виїхав до Франції, а потім — до Великої Британії та Канади. Нагороджений, зокрема, двічі Орденом Virtuti Militari (золотим і срібним хрестами) та тричі Хрестом хоробрих. Помер у Монреалі та був похований на кладовищі в Сен-Совёр у провінції Квебек.

Місцезнаходження: 130 rue de l’Église, польська секція, Сен-Совёр, Квебек, Канада

Генерал-полковник Міхал Тадеуш Карашевич-Токаржевський (1893–1964) ; символічно вшанований на надгробку могили, в якій спочивають: дружина генерала Антоніна Карашевич-Токаржевська (1899–1976) , відома громадська діячка, яка опікувалася та надавала допомогу ветеранам і комбатантам Першої та Другої світових воєн, одна із засновниць Товариства польських військових біженців та Комітету допомоги польським дітям у Монреалі, дочка генерала Ірена Петрусевич (1919–2006) , волонтерка, зокрема, у Польській бібліотеці в Монреалі, та Станіслав Петрусевич (1912–2005) , чоловік Ірени, інженер, який під час війни прибув до Оттави, де працював на заводах, що виробляли шасі для бомбардувальників, був одним із засновників Асоціації польських інженерів у Канаді, а після війни оселився в Монреалі, де працював у компанії Wajax Co. Ltd, послідовно обіймаючи посади інженера-проектувальника, керівника проекту, головного інженера та віце-президента. Міхал Тадеуш Токаржевський-Карашевич вивчав право у Львові, а згодом — медицину в Ягеллонському університеті в Кракові. З 1914 року служив у Польських легіонах. У 1919 році прославився завдяки своїй сміливій операції зі звільнення Львова. Героїчно боровся також під час польсько-більшовицької війни. У 1922–1924 роках закінчив вищі військові навчальні заклади у Франції. Брав участь у Вересневій кампанії як командир Армії «Помор’я», а згодом — Оперативної групи у складі Армії «Познань». Прорвавшись до Варшави, він був призначений командувачем Армії «Варшава». Після вторгнення німців до столиці він створив підпільну військову організацію під назвою «Служба перемозі Польщі» та сприяв створенню Польської підпільної держави (псевдоніми: Доктор, Ставський, Столярський, Торвід). У 1940 році він виїхав до Львова, щоб очолити командування східної частини Польщі, що перебувала під радянською окупацією. Заарештований НКВС і поміщений до в’язниці, він був засуджений до п’яти років ув’язнення та відправлений до табору під Архангельськом. У 1943 році вступив до формуючої Польської армії під командуванням генерала Андерса. Отримавши звання генерала дивізії, став заступником командувача Польської армії на Сході. Після демобілізації залишився в еміграції й оселився в Лондоні, де 1964 року отримав звання генерала-лейтенанта. Був членом Національної ради — дорадчого органу при Президентові Республіки Польщі, масоном, теософом, священнослужителем Ліберально-католицької церкви. Мав найвищі польські та іноземні військові нагороди, зокрема Орден Білого Орла, двічі Орден Virtuti Militari (II та V класів), «Полінія Реститута» (III та IV класів), Хрест Незалежності з Мечами, п’ять разів Хрест Хоробрих. Помер у 1964 році в Касабланці (Марокко). Похований на кладовищі Бромптон у Лондоні. У 1992 році прах генерала, як і прах інших командирів Польського підпілля, був перепохований на кладовищі Повазки у Варшаві.

Місцезнаходження: 130 rue de l’Église, польська секція, Сен-Совёр, Квебек, Канада

В Едмонтоні похований:

Бригадний генерал Ромуальд Воліковський (1891–1992); після закінчення кадетської школи був прийнятий до військової школи в Москві. Під час Першої світової війни воював на Західному фронті. У 1917 році вступив до I Польського корпусу в Росії, звідки його направили до Імператорської Миколаївської військової академії в якості слухача курсу. Рік по тому, після розформування корпусу, дістався до Уфи, а потім до Бугурусляна та Новомиколаївська, де разом із Валеріаном Чумою організовував польські військові формування. Тоді він виконував обов’язки начальника штабу 5-ї дивізії польських стрільців. З Росії він вирушив через Японію та Гаваї до Сполучених Штатів. У квітні 1919 року разом з Армією Галлера повернувся до Польщі. Його прийняли до польської армії у званні підполковника та призначили командувачем XVII піхотної бригади. Згодом обіймав посаду начальника штабу Поліської групи та 5-ї армії. Тоді він був найближчим соратником генерала Владислава Сікорського. Під час вересневої кампанії командував ешелонами Армії «Познань». 18 вересня 1939 року евакуювався до Румунії, а потім, за згодою генерала Сікорського, — до Франції та Англії. У серпні 1941 року, після укладення угоди Сікорський-Майський та встановлення дипломатичних відносин із СРСР, він виїхав до Москви, де обійняв посаду аташе та голови Польської військової місії. З вересня 1942 року — командир офіцерських курсів при командуванні Польської армії на Сході. З квітня 1944 року до 1946 року перебував у розпорядженні міністра національної оборони, а згодом — начальника Головного штабу в Лондоні. Нагороджений, зокрема, орденом «Віртуті Мілітарі» та чотириразово Хрестом хоробрих. Після демобілізації оселився в Едмонтоні. Помер у лікарні Святого Йосифа і був похований на католицькому кладовищі в Сент-Альберті в провінції Альберта.

Адреса: 7 A St. Vital Ave., Сент-Альберт, Едмонтон, Альберта, Канада