Табір для інтернованих польських офіцерів був розташований у Рошіорі де Веде. Спочатку в ньому перебувало 259 молодших офіцерів і 43 унтер-офіцери, а в жовтні і листопаді 1939 року прибули два транспорти з районів Тульча і Бабадаг. В результаті населення табору збільшилося приблизно до 1 000 осіб. В результаті акції концентрації солдатів і офіцерів у чотирьох колективних таборах табір був ліквідований вже в грудні 1939 року. У Росіорі-де-Веде перебували також цивільні біженці. Існує підтверджена інформація про чотири поховання поляків на місцевому цвинтарі № 1. Два дерев'яні хрести і дерев'яна огорожа збереглися тут до 1987 року. У 1987 році було встановлено величний надгробний бетонний пам'ятник з мармуровою плитою. На плиті зображено польський герб комуністичного періоду і напис польською та румунською мовами: "Місце спочинку / польських біженців / яких / нацистський наступ у 1939 році / викинув на гостьову / румунську землю". На горизонтально розміщеній табличці вказані імена, прізвища та дати смерті трьох осіб: Юзефа Циранкевича, Станіслава Гбиля та Гелени Требачкевич. Величний характер надгробка є незвичним для польських могил у Румунії, але він не вирізняє його з-поміж могил в околицях. Можливо, він був задуманий як особливе вшанування офіцера польської армії Юзефа Циранкевича, батька члена комуністичного уряду, який тут спочиває. Немає жодної інформації про те, чи місце розташування пам'ятника насправді відображає місце спочинку вшанованих осіб. Невідомо також, де покоїться неперепохований Олександр Чачак, який у документації колишньої Ради охорони місць боротьби і мучеництва з 1970-х років зазначений як похований на цьому цвинтарі.