Випуск періодичного видання "Polska", повністю присвячений Вільнюському ярмарку Святого Казимира. У тексті згадується історія самого Вільнюса та тематика ярмарку, багато ілюстрована переважно прикладами віленської продукції, зокрема тюків, решіт, кошиків та текстилю (Джерело: "Polska", Варшава 1936, R: 2, № 10, далі: Ягеллонська цифрова бібліотека).

Осучаснене прочитання тексту

Ярмарок Святого Казимира у Вільнюсі.

Обрамлений гірляндою зелених лісів на Понарських пагорбах, покірно розкинувшись на берегах блакитної річки Неріс, наш улюблений Вільнюс, мальовничий і водночас чарівно-меланхолійний, поєднує в собі славу минулої величі з мученицьким ореолом пізніших років, викликаючи в наших серцях дивовижно ніжні почуття. Саме звучання назви північної прикордонної столиці переносить нашу уяву у вічні, незаймані ліси "литовської глушини", де серед лісових велетнів у неприступних нетрях причаїлися і причаїлися всілякі дикі звірі, Де в підземних храмах на кам'яних вівтарях великий жрець Криве-Кривейт розпалював священне полум'я вічного Вогню, а співці-манделики з гірляндами з листя священних дерев на головах співали гімни на честь повелителя блискавок - бога Перкуна.

Тут, на горі Турза, литовський князь Гедимін, слідуючи вказівкам віщого сну, будує перший дерев'яний замок. У свою чергу, ми можемо згадати піднесений момент Хрещення Литви і велику жертовницю, королеву Ядвігу, яка на славу Божу і на благо своєї батьківщини, відмовившись від власного щастя у шлюбі з любові, разом зі своїм чоловіком Ладиславом Ягайлом навернула тисячі язичницьких литовських душ до християнської віри і на згадку про церемонію і переломний момент у житті обох країн одягнула їх у білі шати. Спогади про золотий період правління мудрих Ягеллонів хвилюють.

На схилах Замкової гори, на місці старого замку, будується новий величний мурований замок. У ньому живе святий молодий князь Казимир. Сигізмунд Август часто буває у своєму улюбленому місті, і врешті-решт прощається зі своєю найдорожчою дружиною Барбарою Радзивілловною. Однак настають критичні часи. Здається, ми чуємо, як їх натхненним голосом передрікає золотоверхий Пьотр Скарґа-Павенський.

Ми бачимо Ясну з Брами Світанку, оточену великою любов'ю народу, яка схиляє голову, увінчану променистим німбом, і молитовно складає руки на грудях, благаючи Бога змилосердитися над вірним народом, проти якого об'єдналися ворожі сили. Далі в нашій уяві постають образи історичного фільму: поділи Польщі, поневолення і водночас неймовірний розвиток Вільнюського університету.

"Молодь, здіймися над обрієм - і оком сонця пронизай обшир людства - з кінця в кінець", - повторює за своїм улюбленим вождем Вільнюс.

- повторює за своїм улюбленим лідером Адамом Міцкевичем студентське братство, об'єднане в таємні товариства "Філоматів", "Променистих" і "Філаретів". Немов блискавка, що пронизує небо, щоб за мить згаснути, "бог війни" Наполеон з'являється в місті в 1812 році, проїжджає повз, і раптом декорації змінюються зі світлих на темні. Немов породження пекла, на горизонті Гедимінового міста з'являються дві похмурі московські постаті: слуги Новосильцов і Муравйов-Вешатель.

Відбуваються обшуки, арешти, ув'язнення, страти, "воспрещается гаворит по польски" - звучать написи на стінах зовнішніх вулиць і на внутрішніх стінах установ. Траурний кір густою пеленою огортає все місто. Райони Лукішки і Погулянка, такі веселі сьогодні, залиті кров'ю засуджених мучеників. Велика війна відобразилася і на долі Вільнюса. Німецька окупація, наче вампір, що висмоктує життєві соки, руйнує місто економічно, але більшовицьке вторгнення, що настає після неї, запалює чудову іскру патріотичного екстазу. На екрані ми бачимо школярів і робітничу молодь, які стають на захист свого польського рідного міста з гвинтівками, залишеними німцями, в замерзлих руках.

З вуст в уста, як по радіо, тихо поширюється обнадійлива новина: "Польське військо йде на допомогу". І ось, у пам'ятну Велику суботу 1919 року, під старовинним склепінням Брами Світанку задзвеніли підкови уланів Бєліни - з найпрекраснішою музикою. На підставі наказу Ю. Пілсудського, дивізія 1-го легіону під командуванням генерала Ридз-Смілого увійшла в цей район і, "міряючи силу мірою", сміливою атакою вигнала набагато сильнішу за чисельністю Червону армію. На жаль, радість була недовгою.

Наступний рік приносить друге вторгнення більшовицьких орд і нові дантівські сцени терору. Героїчний редут польськості витримує і ці муки. Як гарячі, білопінні гейзери, благальні молитви тисяч віленців здіймаються вгору до своєї Покровительки Врата Світанку. Незламна віра пронизує небеса. "Чудо на Віслі" з'являється у славі перемоги, і разом з ним переможений загарбник відступає до річки Двіни, яка, однак, підступно повертає Вільнюс і його околиці Каунасу-Литовському.

Нове ярмо доводиться терпіти. Але порятунок швидко наближається. Здалеку чути звуки тріумфальних фанфар. Саме збройний виступ Польщі - Литовсько-Білоруської дивізії та добровольчих формувань на чолі з генералом Желіговським - змушує уряд Антанти прийняти рішення про проведення плебісциту. Його результати вражають, запам'ятовуються! Вдивляймося і вслухаймося! Адже саме майже все місцеве населення одностайним голосуванням назавжди включило Вільнюс - "найкрасивіше місто світу", як називав його Ю. Пілсудський - разом з навколишніми землями до складу Благословенної Республіки!
Покровителем Вільнюса і Литви є святий Казимир, король Польщі.

Нащадок хороброї і мудрої династії Ягеллонів, син короля Казимира Ягеллона, хоч і народився на королівському престолі і був вихований для управління народом і землею, все ж встояв перед чарами королівських корон - прийнявши вічну корону над усіма іншими. Він був другим за рахунком сином мудрого, але суворого батька, який, маючи аж одинадцять дітей, обрав їхніми вихователями найосвіченіших людей свого часу, таких як історик великої чесноти і вченості Ян Длугош, відомий гуманіст Каллімах та гордість Краківського університету Ян Кант.

Серед молодої та веселої компанії маленький Казімєж виділявся своєю красою, душевними та розумовими якостями, завдяки чому став найулюбленішим улюбленцем батька та вчителів. Зосереджена, палка і уважна душа хлопчика, чутлива до всього прекрасного, благородного і піднесеного, вбирає слова майстрів, далеко випереджаючи своїх братів і сестер у внутрішньому розвитку і наповнюючи серця батьків гордістю і радістю. Влітку одягнені в лляні тканини, взимку в прості овечі шкури, королівські особи з дитинства привчали себе до чоловічої сили духу, виховуючи в той же час витонченість духу і зовнішніх форм, і викликаючи захоплення в іноземних гостей, коли вони зустрічали їх в багряниці і золоті з латинськими промовами.

Так слава про хоробрих королів поширилася далеко за межі Польщі, і іноземні народи бажали бачити їх своїми правителями. Невдовзі старшого з братів, Ладислава, обрали королем Чехії, а для молодшого Казимира готували корону. Однак не такі перспективи ваблять енергійного хлопця. "Він такий шляхетний юнак, рідкісних здібностей і неабиякої вченості, що його краще зберегти для рідної землі", - застерігає його один з королівських радників Ян Длугош, який в іншому місці називає його "святим юнаком".

Слухняний волі батьків, Казимир разом з молодшим братом Яном Ольбрахтом заздалегідь готувався до ведення домашнього господарства. Він завжди супроводжував батька в закордонних місіях, на з'їзді з Великим магістром Тевтонським у Мальборку та на сеймі в Пйотркові, і кожна його самостійна дія свідчила про найшляхетнішу прямоту характеру і бездоганне почуття справедливості, а також про велику любов до всього праведного, благородного, чистого і високого.

Весь народ бачить в ньому улюбленого спадкоємця престолу - він один далекий від цієї думки. Він також рішуче відмовляється одружитися з принцесою Бранденбурзькою. "Я відчуваю, що моє перебування на цій землі вже недовге, і що ніяке царство цього світу мені більше не призначене", - це слова його відповіді, які цитує преподобний Петро Скарга. Швидко наближався день його смерті, яку він сам собі передбачив. 4 березня 1484 року, на світанку, князь закінчує свій земний шлях. Його тіло поховали у Віленському кафедральному соборі з найбільшою пошаною і королівською пишністю, а численні чудеса, що відбувалися на його могилі, і поклоніння народу оточили його пам'ять ореолом святості і вінком легенд. Це був чудовий момент, коли Папа Климент VIII надіслав буллу про зарахування святого Казимира до лику святих.

У місті, прикрашеному до церемонії квітами і зеленню, східними і фландрськими килимами, під дзвін дзвонів з усіх церков, звуки музики і гул гарматних пострілів, процесія канонізації вирушила вулицями. У процесії брали участь лицарі, релігійні ордени, братства, гільдії та школи, незліченні натовпи простолюдинів, а воєвода Віленський князь Лев Сапєга з допомогою дияконів ніс чудовий, пурпурний, облямований золотом прапор, освячений Папою Римським. Десяток років потому, коли слава покровителя Литви поширювалася, король Сигізмунд ІІІ збудував у кафедральному соборі спеціальну каплицю святого Казимира і розмістив над вівтарем срібну труну з його мощами, а єзуїти в той же час побудували розкішний бароковий костел, присвячений святому. Всі ці урочистості та пов'язані з ними богослужіння й індульгенції приваблюють натовпи вірних з найвіддаленіших районів.

Щоб урізноманітнити час і забезпечити гідну та моралізаторську розвагу, отці монастиря, за тогочасним звичаєм, влаштовували в церкві чудові містерії, які супроводжувалися піснями. Для цих святкувань, які тривали кілька днів і приваблювали тисячі відвідувачів, потрібно було приготувати рясні запаси їжі. Тож за натовпами побожних людей слідували численні торговці, привозячи з собою продукти харчування, а згодом й інші, різні, рідкісні, але необхідні речі, які могли знайти покупців на такому великому зібранні. Так виник знаменитий щорічний ярмарок у Вільнюсі на День святого Казимира - 4 березня, відомий у народі як "Казюкас". Ця назва походить від відвідувачів ярмарку, серед яких ім'я королівського покровителя настільки популярне і поширене, що його можна вважати збірною назвою.

Триста років минуло відтоді, як Вільнюс вперше відсвяткував свій ярмарок, який консервативні, люблячі традиції жителі Вільнюса й досі урочисто відзначають. Рано вранці, напередодні Дня святого Казимира, довга вервечка важких, навантажених возів тягнеться дорогами Ліди, Ошмянського, Руденського, Вількомерського, Німенчинського та Полоцького повітів. Коні, втомлені довгою дорогою, ступають повільно, а селяни, одягнені в сірі бурнуси або овечі шкури, прямують на Свято Сердець.

Спочатку вони моляться в костелі, довіряючи свої турботи Богові, що панує на позолоченому вівтарі, а коли замовкають останні тони органу, йдуть на ринок, щоб продати панам дубові бочки, які заробили довгими зимовими вечорами: дубові бочки, смачні тюки, гладенькі, стрункі табуретки, дерев'яні "коржики" для дітей, візерунчасті, барвисті зразки льону та вовни з віковічною композицією хреста, глиняні горщики та тарілки, і, насамперед, купи бубликів на кшталт шведського столу - цілі гори і хребти бубликів найрізноманітніших сортів, а поруч купи різнокольорових, декоративних пряників, гарно глазурованих білою і рожевою глазур'ю, вирізаних у формі сердець і палаючих сердець.

Діти, служниці, холостяки, родичі та друзі - словом, усі обдаровують ними один одного. Ярмарок Казюкі, який раніше проходив на Соборній площі в самому серці старого Вільнюса, тимчасово перенесли на площу Лукішкі, яка тепер з радістю перетворилася на майданчик для військових і спортивних парадів та різноманітних веселих заходів. Лукішкес і сусідні вулиці враз перетворюються на один великий базар. Сотні пересувних яток вкривають площу, а з-під землі виростають кіоски, лотки, столики на перекладинах і намети.

Ринок Казюки став улюбленим місцем для весняних регіональних екскурсій з усієї Польщі, які бажають відвідати Вільнюс, такий гарний і повний найтепліших сувенірів, а також ближче познайомитися з фольклором народу, який так гарно змалював словами наш улюблений бард Міцкевич, що мав схильність до рідного краю:

"Вілія, наш батько струмків, має золоте дно і синє обличчя. Прекрасна литовка, що черпає з нього води, має чистіше серце, яскравіші ягоди". .

Хто хоче познайомитися з красою цього старовинного міста, повинен прочитати надзвичайно багату, ілюстровану і чудово видану в серії "Чудеса Польщі" книгу Я. Ремера "Вільнюс" і видання старої і шанованої книгарні у Вільнюсі "J. Zawadzki", особливо праці великого дослідника історії Вільнюса доктора В. Захорського.