Історія Перші розмови про необхідність побудови окремої душпастирської інституції в Левандівці, яка належала до парафії св. Єлизавети, розпочалися ще перед Першою світовою війною. Тоді ж розпочалися спроби отримати землю під церкву, хоча, звісно, війна суттєво завадила цим планам. У 1918 році ідея будівництва храму для близько 3 000 римо-католиків була відроджена. Спочатку планувалося побудувати тимчасову дерев'яну каплицю, яку з часом мали замінити на мурований костел. Однак ця ідея не була втілена в життя, не в останню чергу через невирішене питання про передачу земельної ділянки. Наступні роки, однак, принесли позитивні зрушення. У 1921 році У 1921 році Львівська міська рада подарувала земельну ділянку під будівництво храму, а для збору необхідних матеріалів було відновлено комітет. Того ж року на Левандівці було створено окрему парафію, хоча канонічний декрет було видано лише через два роки. Проект церкви на Левандівці безоплатно виконав архітектор Генрик Заремба і затвердив його на засіданні церковного будівельного комітету, яке відбулося 24 жовтня 1921 року. Менш ніж через місяць львівська курія погодилася благословити будівництво. Навесні 1922 року розпочалося його будівництво. Фінансову підтримку будівництву надавав, зокрема, ординат Альфред Потоцький, власник маєтку Левандівка.

5 серпня 1923 року костел урочисто освятив о. Вінцентій Чайковський. Через тиждень після освячення до костелу внесли привезену з Риму ікону Матері Божої Неустанної Помочі. Будівництво храму завершили у жовтні, символічно увінчавши його хрестом. Упродовж наступного періоду було докладено зусиль для завершення облаштування храму, в чому, зокрема, допомогло Жіноче Розарійне Братство. Тоді ж було придбано шестиголосну фісгармонію, музичний інструмент з групи клавішних духових інструментів. У 1926 році додалися дзвони, які освятив архієпископ Болеслав Твардовський.

Майже через десять років, у 1937 році, у зв'язку з парцеляцією, тобто поділом сільськогосподарських земель на менші ділянки, розпочалося планування будівництва нового костелу на іншому місці. Через два роки стару церкву вирішили знести, а нову побудувати на перехресті вулиць Муніципальної та Авіаційної. Однак будівництву завадив початок Другої світової війни.

У жовтні 1945 року о. Владислав Вітковський, який був адміністратором парафії на Левандівці, виїхав зі Львова. Наступного року його колега о. Ян Марущак зробив те саме, а 4 червня передав ключі від храму і забрав з собою до Польщі частину церковного інвентарю. Спочатку вивезені речі поїхали до Битома, куди поїхав священик. Частину з них поклали в крипті костелу св. Яцека (зокрема: гармонь, тіло "Христа Розп'ятого", 6 гіпсових фігур і 6 металевих підсвічників та електричний павук). Інші речі о. Марущак зберігав у своїй квартирі, зокрема картину "Непорочно зачата Богородиця", монстранцію, релікварій Святого Хреста тощо. Існує велика ймовірність, що ці речі згодом потрапили до Доманюва в Олавському повіті, де о. Марущак став парафіяльним священиком. Ймовірно також, що деякі речі з костелу в Левандівці забрали парафіяни і вже згаданий о. Вітковський. У 1968 році деякі речі були передані до курії в Любачеві, а інші поїхали до Люблінця Нового (в тому числі, наприклад, рибна база) і до Глівіце, де зберігалися в костелах св. Варвари, Всіх Святих і св. Петра і Павла.

Історія костелу після Другої світової війни не зовсім зрозуміла. Існує ймовірність, що він перейшов у власність православної церкви і виконував свої функції до 1960 року, коли був знесений. Орієнтовно на її місці між 1991 і 1996 роками було збудовано церкву Божої Матері Миру за проектом архітектора Романа Сивенського, яка належить Українській православній церкві Київського патріархату. Також немає інформації про долю оздоблення попереднього костелу, за винятком релікварію Чесного Хреста, який був ідентифікований у костелі в Доманові.


Архітектура Костел був дерев'яним, з дерев'яною конструкцією і орієнтованим, тобто спеціально зорієнтованим по сторонах світу. Фрагментарно був мурований з цегли, з якої були зроблені ризниця та зовнішні стовпи. Побудована на кам'яному фундаменті. Церква була потинькована і складалася з прямокутної нави та вужчого, коротшого пресвітерію, закритого тристоронньою аркою, з північного боку якої була ризниця. Інтер'єр був перекритий трапецієподібною стелею. У бічних стінах нави вікна були прямокутної форми, подібні вікна, але трохи вужчі, були у вівтарі та ризниці, а у притворі ризниці вікна були закриті напівциркульними, хоча все ще прямокутними. Вони також були прикрашені вітражами. Головний вхід також був прямокутної форми. Музичний хор підтримувався чотирма стовпами і до нього вели сходи, які розташовувалися у північно-західному куті нави. У підвищенні виділяється невисокий цоколь. Також був ґанок з чотирьох колон, які несли карниз, над яким у барабанній перетинці знаходився причілок з Оком Провидіння. Дахи були з широкими карнизами. Також була чотирикутна башточка для сигнальної будки з вікнами з "кришталевим" оздобленням, увінчана високим пірамідальним навісом з кулею і хрестом.

Елементами церковного оздоблення, безумовно, були: головний вівтар, зроблений після 1922 року, з кам'яною меною на стовпах, під якою була картина "Божа Матір Неустанної Помочі", бічний вівтар, також зроблений після 1922 року, дерев'яний, який також служив великодньою гробницею, зі скульптурою Пресвятого Серця Ісуса і картиною із зображенням св. Терези. Була також імпровізована дерев'яна кафедра, до якої можна було піднятися сходами з притвору ризниці, і дубова купіль. Єдиним вцілілим предметом обладнання є неоготичний релікварій Святого Хреста, виготовлений з позолоченого металу, у формі монстранції з башточкою. Відомо, що тут також був мурований вікаріат.

Храм більше не існує, його зовнішній вигляд відомий з єдиної збереженої фотографії та за проектами архітектора, що залишилися. Реконструкція форми будівлі дещо ускладнюється тим, що план поверху не повністю відповідає збереженим кресленням - розташування колон, наприклад, інше. На поперечному розрізі також видно рукописні зміни, тому важко сказати, який варіант був остаточно реалізований у 1920-х роках. Відомо лише, що церква в Левандівці вирізнялася мальовничістю, яка досягалася насамперед завдяки багатій композиції її тіла. Вона була прикладом "рідної" культової споруди, тобто належала до традиційної дерев'яної архітектури. Цікаво, що архітектор (Генрик Заремба) не надихався сакральною дерев'яною архітектурою чи закопанським стилем, а скоріше використав мотиви, запозичені зі світської архітектури, передусім придворної. На особливу увагу заслуговує тип оздоблення, передбачений у проекті, хоча, ймовірно, не повністю реалізований, характерний для польського різновиду ар-деко, а саме те, що деякі вікна та башточка для фірмової вежі були прикрашені трикутними та ромбовидними мотивами.