Історія

Перші розмови про необхідність побудови окремої душпастирської інституції на Левандівці, яка належала до парафії св. Єлизавети, розпочалися ще перед Першою світовою війною. Тоді намагались отримати землю під церкву, але війна суттєво завадила цим планам. У 1918 році була відроджена ідея будівництва храму приблизно на 3000 римо-католиків.  Спочатку планувалося побудувати тимчасову дерев'яну каплицю, яку з часом мав замінити на мурований костел. Однак ця ідея не була реалізована, через невирішене питання про передачу земельної ділянки. Проте наступні роки принесли позитивні зрушення. У 1921 році Львівська міська рада виділила земельну ділянку під будівництво храму, і знову було відновлено комітет для збору необхідних матеріалів. Того ж року на Левандівці було створено окрему парафію, але канонічний декрет було видано лише через два роки. Проект костелу на Левандівці безоплатно виконав архітектор Генрик Заремба і був затверджений на засіданні Комісії будівництва костелу, яке відбулося 24 жовтня 1921 року. Не минуло і місяця, як львівська курія погодилася освятити це місце. Навесні 1922 року розпочалися будівельні роботи. Фінансову підтримку будівництву надавав, зокрема, ординат Альфред Потоцький, власник маєтку Левандівка.

5 серпня 1923 року костел урочисто освятив о. Вінцентій Чайковський. Через тиждень після освячення до костелу внесли привезену з Риму ікону Матері Божої Неустанної Помочі. У жовтні завершили будівництво храму, символічно увінчавши його хрестом. Упродовж наступного періоду було докладено багато зусиль для завершення облаштування храму, якому зокрема, сприяло Жіноче Братство Вервиці. Тоді було придбано шестиголосну фісгармонію – музичний інструмент з групи клавішних духових. У 1926 році додали дзвони, які освятив архієпископ Болеслав Твардовський.
 

Майже через десять років, у 1937 році, у зв'язку з парцеляцією, тобто поділом сільськогосподарських земель на менші ділянки, розпочалося планування будівництва нового костелу на іншому місці. Через два роки стару церкву вирішили знести, а нову побудувати на перехресті вулиць Муніципальної та Авіаційної. Однак будівництву завадив початок Другої світової війни.

У жовтні 1945 року о. Владислав Вітковський, який був адміністратором парафії на Левандівці, виїхав зі Львова. Наступного року його колега о. Ян Марущак зробив те саме, а 4 червня передав ключі від храму і забрав з собою до Польщі частину церковного інвентарю. Спочатку вивезені речі поїхали до Битома, куди поїхав священик. Деякі з них були розміщені в крипті церкви св. Яцека (а саме: фісгармонія, тіло «Розп'ятого Христа», 6 гіпсових фігур і 6 металевих свічників та електричний павук). Інші речі о. Марущак зберігав у своїй квартирі, зокрема картину "Богородиця Непорочне Зачаття", монстранцію, релікварій Святого Хреста та ін. Є велика вірогідність, що ці речі згодом потрапили до Доманюва в Олавському повіті, де о. Марущак став парафіяльним священиком. Також є ймовірність, що частину речей із костелу на Левандівці вивезли парафіяни та згаданий раніше священик Вітковський. У 1968 році частину речей було передано до курії в Любачеві, а інші потрапили до Люблінця Нового (в тому числі, фісгармонія) і до Глівіце, де зберігалися в костелах св. Варвари, Всіх Святих і св. Петра і Павла.
 

Історія костелу після Другої світової війни не зовсім зрозуміла. Є припущення, що він перейшов у власність православної церкви, виконуючи свої функції до 1960 року, коли був знесений. Орієнтовно на цьому місці між 1991 і 1996 роками була побудована церква Богородиці Покрови за проектом архітектора Романа Сивенського, яка належить до Української православної церкви Київського патріархату. Також немає відомостей про долю оздоблення попереднього костелу, за винятком релікварію Чесного Хреста, який був виявлений у костелі в Доманові.

Архітектура

Костел був дерев'яним, зі зрубною конструкцією і орієнтований по сторонах світу. Храм був побудований на кам'яному фундаменті там мав муровані з цегли елементи – ризницю та зовнішні стовпи. Костел був потинькований, складався з прямокутної нави та замкнутого з трьох боків вужчого короткого пресбітерію, до якого з півночі прилягала ризниця. Інтер'єр був перекритий трапецієподібною стелею. У бічних стінах нави вікна були прямокутної форми, подібні, але дещо вужчі вікна, були у пресбітерії та ризниці, а у притворі ризниці вікна були напівциркульними, хоча все ще прямокутними. Вони також були декоровані вітражами. Головний вхід також мав прямокутну форму. Хори підтримувався чотирма стовпами і до них вели сходи, які розташовувалися у північно-західному куті нави. Фасади мали невисокий цоколь. Був також ґанок із чотирьох колон, які несли карниз, над яким був фронтон з Оком Провидіння в тимпані. Дахи мали широкі карнизи. Була також чотиригранна башточка з дзвіницею з вікнами з «кришталевим» декором, увінчана високим пірамідальним дахом з кулею та хрестом.
 

До елементів оздоблення костелу безумовно належали: головний вівтар, зроблений після 1922 року, з кам'яною меною на стовпах, під яким була картина "Божа Матір Неустанної Помочі", бічний вівтар, також зроблений після 1922 року, дерев'яний, який також служив великодньою гробницею, зі скульптурою Пресвятого Серця Ісуса і картиною із зображенням св. Терези. Була також імпровізована дерев'яна кафедра, до якої можна було піднятися сходами з притвору ризниці, і дубова купіль. Єдиним збереженим предметом обладнання є неоготичний релікварій Святого Хреста, виготовлений з позолоченого металу, у формі монстранції з башточкою. Відомо, що тут також був мурований вікаріат.

Храму вже не існує, його вигляд відомий за єдиною збереженою фотографією та за проектами архітектора. Реконструкція форми будівлі дещо ускладнюється тим, що план не повністю відповідає збереженим кресленням, наприклад інше розташування колон. Зміни також позначені вручну в поперечному розрізі, тому важко сказати, який із варіантів був остаточно реалізований у 1920-х роках. Відомо лише, що костел на Левандівці вирізнявся своєю мальовничістю, досягнутою передусім завдяки багатій композиції корпусу. Це був приклад "рідної" культової споруди, тобто належала до традиційної дерев'яної архітектури. Цікаво, що архітектор (Генрик Заремба) не надихався сакральною дерев'яною архітектурою чи закопанським стилем, а скоріше використав мотиви, запозичені зі світської архітектури, насамперед придворної. Особливо варто відзначити тип декору, передбачений проектом, хоча, ймовірно, не повністю реалізований, характерний для польського різновиду ар-деко, а саме те, що деякі вікна та башточка вежі дзвіниці були прикрашені трикутними та ромбовидними мотивами.