Храм Непорочного зачаття Найсвятішої Діви Марії та монастир сестер домініканок у Белзі – це колишній римо-католицький костел з монастирем, що належав чернечому ордену сестер-домініканок у Белзі, який діяв до 1784 року та у 1946–1951 рр., а нині є греко-католицькою церквою.

Історія

Орден домініканок було запрошено до Белза у 1635 році завдяки фундації Ядвіги Олізарової з роду Лащів Тучапських, вдови Адама Олізара (Олізара-Волчкевича) герба «Хоругви Кмітів». Урочисте введення черниць до збудованого раніше монастиря, що розташовувався на Люблінському передмісті, відбулося у 1644 або 1645 році. Уже в 1648 році костел і монастир були спалені козаками, а відбудову розпочали наступного року. Тоді ж ухвалили рішення змінити місце розташування комплексу для кращого захисту від нападів ворогів і отримали дозвіл перенести костел і монастир у межі міських мурів. Нові споруди були зведені та зайняті черницями до 1659 року. Близько 1743 року, завдяки фундації Анни з Белжецьких герба Ястребець – спочатку дружини Михайла Пузини, а згодом Адама Ростковського – розпочалося будівництво нового мурованого монастиря. Роботами, які завершилися у 1751 році, керував анонімний архітектор.

У XVIII столітті домініканський кляштор у Белзі був найчисленнішим осередком цього ордену на території колишньої Речі Посполитої. У 1782 році австрійська влада наказала домініканським монахиням перейти під владу згромадження урсулинок і відкрити навчальний заклад для дівчат. Після тривалої судової тяганини 30 з 35 белзьких черниць погодилися прийняти статут урсулинок, а імператор зрештою дозволив п’ятьом домініканкам залишитися в Белзі, попри те, що на той час у Галичині вже не існувало жодного монастиря цього ордену. У 1784 році з Праги до Белза прибули три урсулинки, призначені на керівні посади в монастирі. Після фактичної зміни статуту на урсулинський белзький монастир покинули 18 черниць (дві з них померли ще до приїзду монахинь з Чехії), а в тому ж 1784 році в монастирі залишилося лише п’ять колишніх сестер домініканок, які вже діяли як урсулинки. Зменшення кількості сестер призвело до ухвалення владою рішення про ліквідацію монастиря. Трьох сестер урсулинок відправили назад до Праги, а колишнім домініканським монахиням виплатили річну зарплату. Монастир ліквідували декретом від 13 вересня 1784 року.

Костел сестер домініканок влада передала греко-католицькій парафії Святого Духа, яка облаштувала в ньому парафіяльний храм й змінила назву на П'ятдесятниці. Частину літургійного начиння, зокрема монстранцію, у 1796 році передано до колишнього костелу Домініканців, який тоді виконував функцію парафіяльного храму.

У приміщеннях колишнього монастиря спочатку розміщувалася плебанія греко-католицького пароха, згодом планувалося влаштувати там офіцерські квартири, проте зрештою будівлі виставили на публічний торги (тричі в 1820–1823 роках). Через відсутність охочих придбати губернське правління продало будівлі магістрату міста Белз. Вже наступного року місто продало монастир Анджею Мержеєвському, власнику маєтку Хлоп’ятин, а з 1848 року будівля перебувала у власності його сина Людвіка. У цей час архітектор Вінцент Равський (старший) підготував проєкт реставрації комплексу, а будівельними роботами керували Ігнацій Колюбинський та Василь Дембіцький. Під час реконструкції, зокрема, було надбудовано східне та західне крила монастиря. Від другої половини XIX століття до 1939 року приміщення колишнього монастиря орендував магістрат Белза.

Про церкву збереглося дуже мало інформації. Відомо, що греко-католики отримали святиню з усім його обладнанням, яке згодом переробили відповідно до власних потреб. Перші згадки про ремонт походять із 1861 року – тоді дахи покрили білою бляхою, а бані веж – мідною. У 1892–1893 роках споруджено новий іконостас за зразком іконостаса перемишльської катедри (колишнього костелу згромаджених босих кармелітів). Кілька років по тому, у 1900 році, костел відреставрували, а поліхромію інтер’єру виконав львівський маляр Михайло Боярський. У 1906 році за проєктом архітектора Филимона Левицького в північно-східному куті муру звели нову дзвіницю

Унаслідок бойових дій Червоної армії під час штурму Белза в липні 1944 року будівлі колишнього монастиря домініканок зазнали пошкоджень. Після війни костел знову освятили й в 1946–1951 роках він функціонував як римо-католицький храм. У 1948 році всі будівлі після домініканок були зафіксовані як такі, що перебувають у дуже доброму стані, відремонтовані.

Після зміни кордонів у 1951 році рішенням УРСР костел закрили, що зумовило його поступовий занепад. У 1991 або 1992 році святиню передали греко-католикам і пристосували до потреб східного обряду. До кінця 1980-х років у будинку колишнього монастиря діяла школа, після ліквідації якої будівля почала руйнуватися.

Згідно з тезою Тадеуша Кукіза, яка не підтверджується жодними архівними джерелами, чудотворна ікона Богородиці, що зберігається в костелі Матері Божої Цариці Польщі в Устриках Дольних, походила з костелу сестер домініканок у Белзі й була перевезена до Польщі після 1951 року. Натомість достеменно відомо, що в Белзі ця ікона ніколи не вважалася чудотворною.

Архітектура

Комплекс костелу та монастиря домініканок розташований поблизу зруйнованого монастирсько-костельного комплексу чернечого ордену домініканців, безпосередньо на цій вулиці. Костел має прямокутний план, тринавовий і чотирипрясловий, завершений двопрясловим пресвітерієм закритим з трьох боків, орієнтованим на південь. По обидва боки пресвітерія розміщені прямокутні прибудови – скарбниця та ризниця. Інтер'єр артикульований тосканськими пілястрами, що підтримують повне антаблементне перекриття, з бочкоподібним склепінням з люнетами. Фасад двоярусний, зі складним завершенням і двома баштами, розташованими по боках і відсунутими від центральної частини. Артикуляцію фасаду виконано за допомогою псевдопілястр тосканського ордера, з поділом за допомогою зменшеного антаблемента. У двох ярусах, у бокових осях, розміщено чотири ніші з XVIII ст. зі скульптурами святих Марії Магдалини, Рози з Ліми, Урсули та Катерини Сієнської. Вхідний портал і портал до ризниці виконані в рослинному обрамленні XVII століття. Завершення фасаду має фронтон, закритий лучковим арковим завершенням. Вежі накриті необароковими банями.

Двоповерхові крила монастиря, що прилягають до костелу із західного боку, складаються з трьох крил, які утворюють велике прямокутне внутрішнє подвір'я, а також четвертого крила, розташованого всередині, паралельно до костелу, яке формувало менше Г-подібне подвір'я (ця частина будівлі зараз відсутнє). Фасад, що виходить на головну вулицю, тринадцятиосьовий, із двома входами з порталами. Монастирські будівлі перебувають у вкрай занедбаному стані.