Кристина Садовська, хоча й була однією з найрізнобічніших мисткинь, відома своїми досконалими творами у техніці гобелену, батику, кераміці, колажі, живописі та малюнку, проте найбільшу популярність у Канаді здобула як художниця, що спеціалізувалася на зварних просторових скульптурах, для створення яких вона використовувала сталь і бронзу.

Вона народилася 1912 року в Любліні. Після закінчення гімназії 1930 року розпочала чотирирічне навчання з живопису, ткацтва, кераміки та літографії у Варшавській Школі образотворчих мистецтв (з 1932 року — Академії образотворчих мистецтв). У 1937 році вона була відряджена польським урядом до Бразилії, у штат Парана, де навчала польських емігрантів рукоділлю. Там вона познайомилася з Конрадом Садовським, який викладав фізику дітям польських емігрантів. Через два роки молодята стали перед вівтарем, присягаючи одне одному в коханні та вірності. Незадовго до початку Другої світової війни вони повернулися до Польщі. Не надовго, адже одразу після вторгнення німців і радянських військ до Польщі вони втекли й через Угорщину дісталися Парижа.

У 1940 році Кристина Садовська продовжила навчання живопису в Académie de la Grande Chaumière. Після вторгнення гітлерівських військ до Франції разом із чоловіком вона виїхала до Алжиру, а потім, у вересні 1940 року, — до Лондона, де розпочала навчання гончарству в Central School of Art and Craft. Після закінчення цього навчального закладу вона разом із чоловіком виїхала до штату Парана в Бразилії, де вони відкрили художню майстерню.

Під час однієї з виставок у Ріо-де-Жанейро її гобелен під назвою «Мрія про Канаду» отримав високу оцінку канадської делегації Міністерства промисловості та торгівлі. Кристина та Роман Садовські отримали запрошення до Канади, скористалися ним і в 1949 році емігрували. Вони оселилися в Галіфаксі, Нова Шотландія, де заснували гончарну майстерню. У 1953 році вони переїхали до Торонто, де аж до смерті Конрада Садовського у 1960 році навчали майбутніх митців керамічної скульптури в Ontario College of Art.

У Торонто, хоча Садовська вже була відома на міжнародній арені, зокрема, як гобеліністка, художниця прославилася як одна з небагатьох скульпторок, що працювали з металом. Її монументальні скульптури зі звареної нержавіючої сталі, хрому, бронзи чи пофарбованого металу принесли їй популярність і славу. Вони прикрасили багато вулиць канадських міст. Найбільше їх з’явилося саме в Торонто.

Наприкінці 60-х років скульпторка вдруге вийшла заміж за дизайнера та виробника меблів Стефана Сівінського.

У 1977 році в Art Gallery of Windsor відбулася її перша ретроспективна виставка. Тоді журналістка «Windsor Star» Марта Жерве написала:

«Сталева скульптура обрізаного, скрученого й змученого Христа, який однією рукою хапає повітря, більша за невисоку жінку, що стоїть під цією скульптурою. Ця жінка — художниця Кристина Садовська, а постать Христа — це збережена нею пам’ять про Польщу, яка зазнала бомбардувань під час Другої світової війни. Вона добре пам’ятає 1939 рік, оскільки втекла зі своєї країни, побоюючись заслання на Сибір. Під час втечі крізь сніг до Угорщини вона несла з собою зображення спаленого, зламаного розп’яття, яке було покинуте в спорожнілому костелі. У 1963 році вона створила цю скульптуру зі сталі й назвала її «Пісня спалених міст». Цей шматок металу відображає її мистецтво краще, ніж інші роботи, представлені на першій ретроспективній виставці в Art Gallery of Windsor. Скромність Кристини, її делікатність, абсолютна чесність і щирість, а також інтерес до пригноблених людей втілені в цій поламаній фігурі Христа, який іронічно відмовляється померти на хресті. Рука, що тягнеться до долоні, для неї — це прагнення до самовираження та творчості, вільної від тиску диктаторів, заради чого вона ризикувала життям під час втечі. Дивовижно, що саме це її бажання втілилося в різних видах мистецтва. Сьогоднішня виставка — перша за 40 років її кар’єри, яка одночасно демонструє широкий спектр її робіт. Тут представлені не лише сталеві скульптури, а й малюнки та ескізи, колажі й батики, а також картини. Свобода самовираження проявляється не лише у виборі більш ніж одного засобу вираження. Твори, створені Кристиною, мають вільний дух: мрійливі сирени, грайливі духи, чорти, а також кілька класичних богів з міфології, яких часто зображують у еротичних танцях».

У свою чергу Тед Фрейзер, куратор Художньої галереї у Віндзорі, так прокоментував творчість Кристини Садовської: «Використання художницею бронзи в цій роботі є винятковим, оскільки вона використала фактуру металу, а не його природну патину. Мармурове оточення, можливо, надихнуло її на створення «закам’янілої» фактури поверхні рельєфної панелі, яку було отримано за допомогою зварювального пальника. Кристина у всіх видах мистецтва, з якими працювала, намагалася виразити загальну любов та єдність. Її твори більші за життя і містять знаки та символи, спільні для багатьох культур минулого та сьогодення».

Кристина Садовська померла в 1994 році в Торонто. Вона була членом багатьох авторитетних асоціацій: канадської Ontario Society of Artists; британських: Міжнародної асоціації художників (International Artists Association), Ради художників Гампстеда (Hampstead Artists’ Council), Центрального інституту мистецтв і дизайну (Central Institute of Arts and Design), Товариства виставок мистецтв і ремесел (The Arts and Crafts Exhibition Society); бразильського Синдикату художників-пластиків Сан-Паулу (Sindicato Dos Artistas Plásticos de Sao Paulo).

Вона неодноразово отримувала нагороди на найрізноманітніших світових виставках, а за загальний внесок у мистецтво їй було присуджено престижну премію Юржиковського в Нью-Йорку.