"Я народився у Варшаві 19 листопада 1903 року. З 1905 по 1914 рік, тобто до початку війни, я жив з батьками в Ченстохові. За півроку до цього я був переведений до 1-го класу гімназії, а з початком війни виїхав з батьками до Полтави. У Полтаві мене прийняли до 1-го класу місцевої урядової гімназії, де я закінчив 5 класів. 1919 року, коли вже не можна було терпіти більшовизм, мама з трьома дітьми змушена була виїхати до Туреччини, де ми прожили півроку на Принцевих островах. Наприкінці 1920 року ми повернулися до Польщі.

Тут, склавши іспити до 7-го класу російської гімназії у Варшаві, учнем якої я був до літа цього року". Таку біографію подав Міхал Пашин у 1922 році під час вступу до Школи образотворчих мистецтв у Варшаві. Там Пашин відточував свій художній талант під керівництвом Тадеуша Брейєра та Войцеха Ястшембовського. 30 червня 1929 року він отримав диплом за спеціальністю "скульптура". Того ж року вступив до скульптурного кооперативу "Форма", що об'єднував випускників і викладачів скульптури Варшавської школи образотворчих мистецтв.

Після закінчення навчання Пашин почав подорожувати Францією, Італією та Німеччиною, щоб завершити свою мистецьку освіту.

В одному з сертифікатів, виданих тодішнім директором Академії мистецтв Владиславом Скочилясом, читаємо: . "Керівництво Школи рекомендує пана Міхала Пашина як талановитого скульптора і просить про всіляке сприяння в його мистецькій діяльності". Після повернення, між 1931 і 1932 роками, він виставляв свої роботи в галереї "Захента" та Інституті пропаганди мистецтва у Варшаві.

У 1933 році художник повертається до Італії, цього разу на постійне проживання. Він навчався та вдосконалював свою майстерність у низці італійських майстерень, зокрема у скульптора Джованні Ардіні, у якого познайомився "з найдавнішими традиціями техніки мармурової та кам'яної скульптури". У 1934 році Пашин разом з Міхалом Кулаком організував виставку своїх ескізів та малюнків під назвою "Bozzetti e studi architettonici", які вони створили під час спільної подорожі Умбрією, Тосканою та Лаціо. Ця виставка відбулася в клубі "Roma" під патронатом посла Польщі в Римі Альфреда Висоцького.

У 1935 році він отримав першу премію на конкурсі, організованому Товариством Адама Міцкевича, за проект погруддя Юзефа Пілсудського, призначеного для зали Інституту св. Станіслава (другу премію отримала Кристина Домбровська, а третю - Юзеф Ґославський). Варто згадати, що до складу художньої комісії входив відомий скульптор Антоні Мадейський, який з 1898 року жив у Римі. Пашин виготовив скульптуру в мармурі та кілька копій у бронзі. Одна з них потрапила до Генерального консульства Республіки Польща в Римі.

У 1936 році Пашин вступив до Асоціації візуальних митців "Капітолій", яка була заснована з ініціативи художника Яна Дзешевського і мала на меті об'єднати всіх візуальних митців, що мешкали в Італії. Перша виставка, організована цим "жвавим об'єднанням", відбулася 9 травня 1936 року в приміщенні Палаццо Доріа в Римі (картини представили Ян Дзешевський, Віктор Мазурський, Болеслав Мікульський, Стефан Бакалович і Леон Сємірадзький). Серед скульпторів, окрім Пашина, були Юзеф Ґославський, Антоні Мадейський, Ядвіґа Богданович та Христина Домбровська). Пашин виставив тоді п'ять своїх робіт: портрети негритянки, кубинця, малайської принцеси та пані М. М., а також боцетто (ескіз) святого Христофора, демонструючи свій "викристалізований скульптурний талант".

"У представленому на виставці доробку Пашина виділяються роботи з темного каменю (bigio antico). У портреті малайської принцеси талановитий автор передав певну містику Сходу, майстерно спираючись на традиції давньоіндійського мистецтва. У погрудді молодої чорношкірої жінки, темі, дуже актуальній для італійських теренів сьогодні, Пашин показав усі свої знання в обробці улюбленого темного каменю, синтезувавши форму і не порушивши архітектуру багатством дуже ефектної зачіски. Портрет кубинця цікавий за експресією і сильний за побудовою. Композиція св. Христофора дуже цікава. Неприємно вражає в колекції хороших робіт Пашина поліхромний портрет пані М.М., спроба віднести його до італійського Ренесансу. Таке цукеркове мистецтво явно не відповідає його монументальній скульптурі, на якій йому слід рішуче зупинитися".

У наступні роки, аж до початку війни, він створював і виставляв свої роботи на багатьох різних виставках в Італії та за кордоном.

У 1939 році він поїхав на кілька місяців до Парижа в майстерню Шарля Деп'є. Одружився, познайомився в Римі з філіппінською принцесою Консуело, оперною співачкою, з якою купив замок Кастелло ді Ротайо Камайоре, поблизу Віареджо. Художник присвятив багато років реставраційним роботам, щоб нарешті оселитися там і відкрити свою майстерню, виставкову залу та місце для зустрічей з іншими митцями.

У 1946 році вступив до Арт-клубу. У 1952 році став президентом Асоціації польських художників в Італії "Quo Vadis", яка була створена за підтримки Фундації Яніни Умястовської в Римі і налічувала близько п'ятдесяти членів. За час свого існування реалізувала три колективні виставки в Римі: Mostra Internazionale del Centro delle Arti "Quo Vadis" (8-29.05.1954), Prima Mostra d'Arte Interplanetaria (23.04-8.05.1955) та Mostra Internazionale del Ritratto (5-19.05.1956), а також одну виставку у Frascati Mostra Internazionale "Dal vivo" (28.09-10.10.1963).

У 1950 році брав участь у Міжнародній виставці сакрального мистецтва у Ватикані. Виставив мармурову скульптуру св. Христофора з немовлям (модель скульптури знаходиться в саду Папської польської колегії в Римі) та бронзову скульптуру Божої Матері з немовлям. У 1953 році організував виставку своїх робіт (не лише скульптурних) у відреставрованому замку Ротайо. У 1954 році він дожив до своєї персональної виставки на віллі Штроль-Ферн у Римі.

Серед найважливіших реалізацій Пашина - створення скульптурних елементів на польському цвинтарі на Монте-Кассіно (зокрема 16-метровий хрест Virtuti Militari з цвинтарною свічкою, оточений травертиновим лавровим вінком діаметром 6,5 м), а також скульптурні деталі на цвинтарі польських солдатів у Болоньї, який він створив у 1946 році. Він також реалізував кілька надгробків на Чимітеро Маджоре в Мілані, Кампо Верано в Римі та на кладовищі в Константинополі.

Розп'яття, що знаходиться в каплиці Польського колегіуму в Римі, також є його роботою. Там же знаходиться скульптура святого Христофора, виконана з травертину. У свою чергу, скульптуру Воскреслого Христа можна знайти в монастирі Отців Воскресіння (також у Римі).

У 1960-х роках створив вісім рельєфів із зображенням польських мучеників, святих покровителів і святих для польської каплиці Матері Божої Ченстоховської у Ватиканських гротах.

Ева Пшондка, яка після пошуків в архівах Римської Фундації ім. Я. З. Умястовської підготувала розлогий текст про митця, писала про нього наступне:

"Міхал Пашин був універсальним художником. У своїх релігійних композиціях він звертався до класицизму, італійського середньовічного мистецтва та етруської скульптури. У портретах і скульптурах на повний зріст звертався до традицій певного регіону та антропологічних "типів", спираючись на досвід античної скульптури".

Митець помер у 1970 році. Однак про його останні роки життя відомо небагато. Його могила знаходиться в селі Капеццано П'яноре, неподалік від його тодішнього маєтку.