Протягом півтора століття з часу заснування міста на Великій Неві не було постійного мосту. Переправлялися через річку за допомогою понтонних і дерев’яних мостів. Майже сто років тривали роботи над черговими проектами, які, однак, виявлялися надто дорогими та ризикованими через особливості річки: широкої, зі значною глибиною, сильною течією та мулистим дном, із зворотними морськими течіями, що навесні несла великі крижини з Ладоги, і при цьому судноплавної.

Цей виклик прийняв польський інженер Станіслав Кірбедж. Народився 210 років тому, у 1810 році, у тодішній Віленській губернії, випускник Віленського університету та петербурзького Інституту корпусу інженерів комунікацій, у 1842 році він представив проект постійного чавунного мосту на кам’яних опорах. Концепцію було піддано численним експертизам. Незважаючи на загальну скептичність щодо успіху, цар Микола I схвалив проект. Поляку доручили керівництво будівництвом. Воно тривало вдвічі довше, ніж передбачалося — майже вісім років — і поглинуло величезні кошти. Кірбедзь особисто контролював роботи та закупівлю найважливіших елементів.

Архітектура Благовіщенського мосту
Мост з’єднав Університетську набережну на Василівському острові з Англійською набережною, поблизу якої височів собор Благовіщення Пресвятої Богородиці. Звідси й походить назва. Міст мав вісім прольотів, конструкція семи з яких складалася з чавунних дугових балок, а восьмий — балковий — міг підійматися. Шириною 20,3 м і довжиною 298,2 м він був на той час найдовшим чавунним мостом у світі.

Захоплення викликала не лише конструкція, а й художнє оздоблення мосту, що підкреслювало морський характер міста. Чавунні балюстради з мотивами тризуба Нептуна, мушель та гіппокампів (морських коней) були творінням петербурзького архітектора Олександра Брюллова. За проектом архітектора Андрія Стакеншнайдера на мосту було зведено каплицю святого Миколая Чудотворця, покровителя моряків (її було знесено у 1930 році). Ідею прикрасити міст скульптурами авторства Петра Клодта та Миколи Піменова не вдалося реалізувати через фінансові причини.

Будівництво стало винятковою подією в житті столиці царів. Петербуржці з недовірою, але й щирим захопленням спостерігали, як величезні парові машини забивали палі в дно річки, борючись із стрімкою течією. Благовіщенський міст було відкрито 21 листопада 1850 року. У церемонії взяли участь понад 50 тисяч осіб. Після богослужіння в церкві Микола I зі своєю свитою та полковником Кірбедзем пішки перейшли через міст на Василівський острів. З цієї нагоди було викарбувано пам’ятну медаль, а творцям мосту цар присвоїв звання генерал-майора.

Історія Благовіщенського мосту
Міст неодноразово змінював назву. Під час будівництва його називали Нєвським. Після смерті імператора в 1855 р. його перейменували на Миколаївський, а в 1918 р., на честь одного з лідерів революції 1905 р., мосту дали ім’я лейтенанта Шмідта. У 1936–1938 роках конструкцію мосту суттєво змінили, чавунні арки (які згодом перенесли до Твері на Волзі) замінили на сталеві елементи. Від мосту Кірбедя збереглися опори та балюстради. Колишні ліхтарі й досі прикрашають Марсове поле.

У 1952 році на мостовому павільйоні було встановлено величезну меморіальну дошку з написом: «Міст імені лейтенанта Шмідта, перший постійний міст через Неву, зведений у 1842–1850 роках, за проектом російського (sic!) інженера С. В. Кірбедзя. У 1937–1938 рр. міст було перебудовано за проектом академіка Г. П. Передері та архітектора Л. А. Носкова.

Наступну капітальну реконструкцію мосту було проведено у 2005–2007 роках. У урочистому відкритті 15 серпня 2007 року взяла участь правнучка Кірбедзя, яка мешкає в Італії. Саме тоді мосту було повернуто історичну назву та встановлено нову меморіальну дошку на честь його творців. Наразі його макет можна побачити в петербурзькому Музеї мостів.

Станіслав Кірбедь у Петербурзі
Благовіщенський міст був видатним технічним досягненням. Він зміцнив кар’єру інженера Кєрбедя, який також був творцем першого постійного мосту через Віслу у Варшаві та керував будівництвом, зокрема, Петербурзько-Варшавської залізниці. Крім того, він обіймав багато важливих міністерських посад. Працюючи на службі у царя, його вважали російським інженером, але він незмінно відчував себе поляком. Він був покровителем своїх співвітчизників: скрізь, де міг, наймав на роботу польських інженерів, допомагав польським студентам. Він доклав зусиль до будівництва римо-католицького костелу на честь святого Станіслава в Петербурзі. Будинок Кірбедя, відомий своєю старопольською гостинністю, відіграв значну роль у житті петербурзької польської діаспори.