Генрик Семирадський – художник з міжнародним визнанням, багатою творчою біографією, твори  якого знаходяться в збірках польських музеїв, а  також музеях України та Росії.

Генрик Семирадський був членом провідних європейських академій образотворчого мистецтва і отримав численні нагороди та відзнаки за свої твори. Випускник Петербурзької академії мистецтв, жив і працював у Римі. Автор знаменитих завіс для театрів у Кракові та Львові. І, нарешті, "принц живописців", мав як мистецький, так і фінансовий успіх, твори якого гастролювали європейськими столицями, а його римську майстерню, спеціально облаштовану для гостей, завжди була відчинена для відвідувачів. Г. Семирадський, видатний представник академізму, вступив до академії зі ступенем доктора природничих наук і, де б не виставляв свої роботи, завжди підкреслював, що він поляк, що не було настільки очевидно (художника іноді називають українським або російським живописцем).

Короткий біографічний нарис Генрика Семирадського

Народився 24 жовтня 1843 року в Новоблигороді (нині Печеніги) поблизу Харкова, у шляхетській родині з польськими традиціями, хоча батько художника, Іполит, був генералом царської армії. Семирадські дружили з польськими родинами, зокрема з родиною Міцкевичів; брат Адама, Александр, став хрещеним батьком маленького Генрика.

Вже в Харківській гімназії майбутній художник брав уроки малювання, які продовжив під час навчання на фізико-математичному факультеті Імператорського Харківського університету. У 1864 році він отримав ступінь кандидата природничих наук (еквівалент докторського ступеня) і того ж року, в жовтні, розпочав навчання, спочатку як вільний слухач (через вік понад 20 років) в Імператорській Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Незабаром, завдяки своєму таланту, його прийняли як студента і неодноразово отримував нагороди – срібні та золоті медалі за свої досягнення в живописі. Найвищою нагородою наприкінці художньої освіти (1871 р.) стало те, що Генрик Семирадський отримав урядову шестирічну стипендію для продовження навчання за кордоном. Художник вирушив до Мюнхена, де познайомився з польською мистецькою колонією, а потім до Італії. Саме Рим виявився тим місцем, де він вирішив жити і працювати. Середземноморська природа і світло, античні будівлі, всюдисуща краса стали тим джерелом невпинного натхнення, з якого художник черпав до кінця життя.

Римська майстерня Семирадського

Художник оселився в Римі в травні 1872 року та винайняв студію біля Іспанських сходів, саме там він створив найвідоміші роботи – масштабні зображення історичних сюжетів, на тему Римської імперії та біблійні сюжети. Зростаюча популярність Семирадського призвела до фінансового успіху, а виставки робіт, організовані художником у римській майстерні, приваблювали таких непересічних гостей, як італійська королева Маргарита та брат російського царя, великий князь Павло. Засновник московської Третьяковської галереї Павло Третьяков також відвідав художника. Він попросив змінити підпис на обраній ним картині на російську мову, пояснюючи це тим, що його галерея є російською. Коли Семирадський відмовився, Третьяков не купив роботу.

Вілла Семирадського в Римі на віа Гаета 1, де він жив з родиною, стала центром польськості для відвідувачів з його батьківщини. Сім'я Семирадських разом організовувала святкування Святвечора та Великодня. Вони приймали у себе, і Генрика Сенкевича, Ігнація Падеревського та багатьох польських митців.

Масштабні шедеври Семирадський виконував на замовлення коронованих осіб або дуже заможних меценатів та інституцій. А вже численні картини-ідилії чи ідилічні картини мали дещо комерційний характер і були доступні ширшому колу клієнтів.

Картина Семирадського "За прикладом богів" належить до найчисленнішої групи робіт художника, це – невеликі за форматом ідилічні сцени давньоримського життя, неквапливо розгорнуті на тлі старовинних будівель і середземноморського пейзажу, які швидко знаходили свого покупця. Гармонійні, майстерно освітлені сонцем, вони ілюстрували популярну тоді тезу про античність як золотий вік людства. Вони були настільки бажаними для глядачів, що Семирадський часто робив репліки своїх робіт.

Картина "За прикладом богів" відома за чотирма вцілілими оригінальними копіями, однією втраченою копією та ескізами. Найстаршим твором, є полотно, що зберігається в Закарпатському обласному художньому музеї ім. Йосипа Бокшая в Ужгороді, з підписом в лівому нижньому куті "H Siemiradzki / Рим". На ньому зображено інтимну сцену на озері, на фоні монументального пейзажу. До берега підійшов багато оздоблений човен. На передньому плані ми бачимо закохану пару, яка за мить до поцілунку стоїть під скульптурою головних богів – Амура та Психеї, уособлення кохання та душі. Дівчина сипле квіти на п'єдестал мармурової статуї. Її постать, залита сонячним світлом, контрастує з темним лісом і менш освітленою фігурою хлопця, що стоїть позаду неї. Скульптура на картині повторює відому античну скульптуру "Амур і Психея", що зберігається в Капітолійських музеях, знайдену в Римі в середині 18-го століття.

Як символ обіцянки вічного кохання тут зображена статуя богині кохання Венери, покровительки закоханих, що знаходиться у ніші, в глибині картини. Тінистий ліс, намальований "проти світла", підкреслює таємний характер зустрічі пари, що імітує ніжні обійми Амура і Психеї, які переживають свою божественну історію кохання; одна з небагатьох в міфології, яка закінчується щасливим кінцем, незважаючи на перешкоди і труднощі.

Подальші варіанти цієї популярної сцени відрізняються деталями в позах і костюмах закоханих, а також форматом, різним для кожної зі збережених картин. У хронологічному порядку: перша картина знаходиться в музеї в Ужгороді I (1879), наступна – у приватній власності, варіант II втрачений, відомий за фотографіями, III (1888) – у колекції Національної галереї Вірменії в Єревані, а IV (1899) – у Львівській національній галереї мистецтв. На хвилі популярності  картини "За прикладом богів", її було надруковано та популяризовано у Відні як геліогравюру (техніка інтагліо).

Першу картину "За прикладом богів" 1879 року придбав львівський землевласник і відомий колекціонер Болеслав Оржехович (1847-1927), який створив приватний музей у своєму родинному маєтку в Кальникуві біля Перемишля. У 1919 році він подарував місту свою колекцію, яка включала – окрім ремісничих виробів (зброї та годинників) і репрезентативну збірку польського живопису 19 століття. В Ужгороді робота перебуває з 1948 року, коли була передана Львівською обласною картинною галереєю (нині Львівська національна галерея мистецтв ім. Бориса Возницького) до картинної галереї Закарпатського народного музею (нині Закарпатський обласний художній музей ім. Йосипа Бокшая).

Семирадський як класик мистецтва 19 століття

Генрик Семирадський – "останній класик" мистецтва 19 століття. На полотнах великого і малого формату він оживляв античний світ, своїми майстерно створеними ілюзіями сонячного світла і природних пейзажів, незмінно прагнучи до гармонії і краси в епоху реалістичного живопису. Окрім професорської посади в Петербурзькій академії, Семирадський отримав членство в найпрестижніших мистецьких інституціях тогочасної Європи: Академії мистецтв у Берліні, Академії образотворчих мистецтв у Стокгольмі (1879), Академії Святого Луки в Римі (1880) та Академії витончених мистецтв у Парижі (1889), як другий поляк після Яна Матейка.

Помер художник 23 серпня 1902 року у своєму маєтку в Стшалкові біля Радомська і був похований у родинній могилі на Повонзьківському цвинтарі у Варшаві. Через рік останки художника були перенесені і поховані у Крипті Заслужених на Скалці, у підвалі базиліки Святого Архангела Михаїла та Святого Станіслава Єпископа у Кракові.