На картині зображено інтер’єр, у центрі якого лежить жінка. Фігура зображена в напівлежачому положенні на червоному сидінні, дивані або ліжку. Ноги витягнуті вліво, тулуб злегка повернутий до глядача, а голова спрямована прямо вперед. Жінка має темне волосся, червоний головний убір і червоний шаль, накинутий на плечі. На передньому плані — пишно драпірована тканина у відтінках приглушених жовтих, рожевих, фіолетових та охри. Складки тканини утворюють декоративні хвилясті смуги, які створюють нижню рамку композиції. За фігурою видно червону спинку дивана.

Фон інтер’єру густо заповнений орнаментом. Зліва видно скрипку та декоративно оздоблену ліру. Вище розташована картина із човном на воді. У центральній частині фону видно віяло та невелику картинку. З правого боку домінує велика темна завіса або тканина з геометрично-рослинними мотивами.

Простір не побудовано за суворими правилами перспективи. Окремі елементи розташовані шарами, наче сценічні декорації. Інтер’єр сприймається скоріше як площина орнаменту, ніж як реалістичне приміщення. Кольорова гама базується на теплих коричневих, червоних, рожевих, фіолетових, блакитних відтінках та золотистих акцентах. Загалом композиція має декоративний, інтенсивний та театральний характер.

Назва «Одаліска» вписує картину в традицію європейського орієнталізму, в якій образ одаліски зазвичай конструювався як фантазія про жіноче тіло, інтер’єр гарему та екзотичну декоративність. У Потворовського ця тема зазнає трансформації. Жіноча фігура зображена не з натуралістичною чуттєвістю, а як елемент декоративної композиції картини. Її тіло, вбрання, тканини та орнаменти утворюють єдину композицію кольорів і площин.

Важливим є насиченість реквізиту. Музичний інструмент, віяло, тканини, картина з човном та завіса праворуч не створюють конкретного, географічно впізнаваного інтер’єру. Вони радше утворюють умовний «екзотичний» простір, побудований із європейських символів Сходу.

Постать одаліски в цій композиції є водночас темою та елементом декору. Її тіло не домінує над інтер’єром. Навпаки, воно зливається з густою структурою кольорів, тканин та орнаментів. Це відрізняє це зображення від багатьох академічних та салонних одалісок XIX століття, в яких жіноча фігура була головним об’єктом погляду. Тут не менш важливими є поверхня, ритм та живописна організація композиції.

Картину можна також інтерпретувати в контексті зацікавленості Потворовського сценографією та побудовою картини як театрального простору. Інтер’єр має характер залаштунків. Декоративні елементи розміщені як реквізит, а одаліска лежить на тлі сценічно оформленого простору. Екзотична тема стає приводом для живописного експерименту з декоративністю та кольором.

Картина має декоративно-колористичний характер. Форма підпорядкована не просторовій ілюзії, а плоскому розташуванню плям, орнаментів і ритмів. Потморовський використовує інтенсивну, теплу палітру та вільні, місцями ескізні мазки пензля. Контури м’які, місцями розмиті, але основні елементи композиції залишаються чіткими.

Кольорова гама ґрунтується на контрастах теплих і холодних тонів. Червоні відтінки вбрання, дивана та деталей поєднано з фіолетовими, блакитними та коричневими ділянками фону. Золотисті тони тканини на передньому плані підсилюють декоративний характер сцени. Світло не моделює простір реалістично. Воно скоріше діє як розсіяне освітлення поверхні. З формальної точки зору картину слід пов’язувати з міжвоєнною колористичною традицією

Тадеуш Пьотр Потворовський був художником, сценографом і педагогом, пов’язаним із Паризьким комітетом та традицією польського колоризму. У 1924 році він виїхав до Парижа разом із групою учнів Йозефа Панкевича. Перебування у Франції, знайомство з постімпресіонізмом, творчістю Сезанна, Боннара, Матісса та авангардним середовищем сформували його погляди на колір, композицію картини та автономність форми в живописі.