Поляки залишили значний слід в архітектурі Санкт-Петербурга середини XIX — початку XX століття. Лише на Невському проспекті, головній артерії міста, розташовано кільканадцять будівель, авторами або співавторами яких були польські архітектори. Одним із них був професор Імператорської Академії образотворчих мистецтв Рудольф Желазевич — автор проекту «Пасажу», сучасної заскленої торгової галереї, що водночас виконувала функцію культурного та розважального центру, що на ті часи було унікальним рішенням.

Сучасний торговий будинок
Дві об’єднані ділянки, розташовані між Невським проспектом (№ 48) та паралельною до нього Італійською вулицею, у 1845 році придбав граф Яків Ессен Стенбок-Фермор для будівництва «Пасажу» — торгового будинку нового типу, створеного за зразком подібних споруд у Лондоні та Парижі. Розробку проєкту доручили поляку Рудольфу Желазевичу. Будівля з’явилася у 1846–1848 роках. Було зведено дві симетрично розташовані одна щодо одної триповерхові галереї довжиною 180 м. Прохід між ними накрили сталево-скляним дахом, який об’єднував інтер’єр і водночас слугував джерелом світла. Магазини займали два нижніх поверхи, третій було відведено під житло, у цокольному поверсі розміщувалися склади та продавалися продукти харчування. Головний фасад, що виходив на проспект, був виконаний у стилі неоренесансу.

У кількох десятках магазинів торгували переважно дорогим одягом, ювелірними виробами та іншими предметами розкоші. Через завищені ціни на жіночий одяг, що імпортувався безпосередньо з Парижа, «Пасаж» отримав назву «смерть чоловікам». Це був не звичайний універмаг. Згідно з задумом власника, «Пасаж» став центром культурного та світського життя. Там було все, що завгодно: не тільки ресторани, кав’ярні, банк Credit Lyonnais (єдиний іноземний банк, що на той час працював у Росії), а й готель, кінотеатр, виставкові зали, кабаре, анатомічний музей, зал воскових фігур. З боку вулиці Італіанської було облаштовано концертний зал, у якому виступали найвидатніші російські та європейські митці. Серед видатних композиторів, які демонстрували свою майстерність у «Пасажі», були: Ференц Легар, Олександр Глазунов, а також Станіслав Монюшко, про що свідчить меморіальна дошка, вмурована у фасад будівлі.

Культурні функції
На рубежі 50-х і 60-х років XIX століття в концертній залі почали організовувати публічні лекції, виступи та дискусії. Також тут проводилися літературні вечори. Перший із них 10 січня 1860 року відкрив Іван Тургенєв. У наступних брали участь, зокрема: Микола Некрасов, Олександр Островський, Тарос Шевченко та Федір Достоєвський. Останній прославив «Пасаж», розмістивши в ньому дію сатиричного оповідання, яке в польському перекладі має назву «Крокодил»: «Незвичайна подія, або Випадок у Пасажі», правдива розповідь про те, як одного пана у Пасажі проковтнув крокодил живцем, цілком, без залишку, і що з цього вийшло (переклад Владислава Броневського).

Адреса «Невський проспект, 48» має також інші літературні асоціації. Вона увійшла в історію Петербурга в першій половині XIX століття як місце проживання Жоржа д’Антеса, людини, яка в дуелі позбавила життя Олександра Пушкіна.

Первісне оздоблення «Пасажу» не збереглося. Будівля була перебудована інженером Сергієм Козловим у 1898–1900 роках. Тоді було надбудовано один поверх, фасади перероблено в дусі еклектики та облицьовано пісковиком з околиць Радомська. У 1902 році концертний зал було перероблено на театр. Наразі тут розташована штаб-квартира Академічного драматичного театру імені В. Ф. Коміссаржевської. «Пасаж» і донині виконує функцію розкішної торгової галереї.

Архітектор Рудольф Желазевич
Автор будівлі Рудольф Желазевич (1811–1874) народився у Варшаві, був архітектором департаменту військових поселень у Королівстві Польському. Згодом він переїхав до Петербурга, де в Імператорській Академії образотворчих мистецтв викладав, зокрема, теорію архітектури. Він увійшов в історію російського залізничного будівництва як автор зразкових вокзалів уздовж залізничної лінії Петербург — Москва. Разом із видатним архітектором Костянтином Тоном він був автором будівлі Московського вокзалу (колишнього Миколаївського), зведеного в 1844–1851 роках. У Петербурзі Желязевич також спроектував будівлю, в якій розміщувалася поліцейська дільниця з арештом, та пожежну станцію на набережній Фонтанки у IV Адміралтейському районі (Коломна), а також будівлю Павловського інституту для осиротілих дівчат на вулиці Повстання.