Фердинанд Рущиць відомий як художник, що створює атмосферні, насичені експресією пейзажі. У його полотнах, що зображують, на перший погляд, звичайні пейзажі, відчувається емоційне ставлення до природи, а також величезна прихильність до рідного містечка — Богданова, що розташоване на території сучасної Білорусі. Мотив з Богданова з’явився, зокрема, у створеній у 1899 році картині «Перед церквою», яка нині входить до колекції Національного художнього музею в Мінську. Хоча це єдиний твір художника, що зберігається в білоруських державних колекціях, Фердинанд Рущиць залишається дуже важливою постаттю для місцевої культури.

Церква святого Михаїла Архангела в Богданові
Написана олією картина зображує сцену, що розгортається перед церквою святого Михаїла Архангела в Богданові. Створенню полотна передували численні ескізи та підготовчі етюди, які сьогодні зберігаються у польських музеях (наприклад, у Національному музеї у Варшаві) або перебувають у приватних колекціях. На картині ми бачимо фрагмент храму, що охоплює вхід, перед яким зібралася група вірян. Людські фігури зображені у характерній для Рущиця схематичній манері. Над людським буттям панують сили природи. Художник чудово передає настрій ранньовесняного дня — інтенсивно-блакитне небо, переплетене кучерявими хмарами, голі гілки дерев і ніжне світло, що підкреслює фактуру зображених будівель. Зліва композицію завершує дерев’яна дзвіниця.

Архітектура, зображена Рущицем, на жаль, сьогодні вже не існує. Костел святого Михаїла Архангела, збудований у другій половині XVII століття — як фундація Петра Михаїла Паца, старости Жмудзького, та його першої дружини Теклі Констанції з роду Волловичів — згорів під час Другої світової війни. Тому картина Рущиця, поряд із фотографіями, зробленими в 30-х роках XX століття Яном Булхаком та Юліушем Клосом, є одним із небагатьох джерел, що документують вигляд храму.

Наприкінці XX століття в Богданові було зведено нову цегляну церкву з білої цегли (освячену в 1999 році), об’єм якої нагадував форму старої церкви. Тоді ж було зведено й дерев’яну дзвіницю у формі намету. В останні роки обидві ці споруди зазнали радикальної модернізації і сьогодні вже нічим не нагадують скромні оригінали.

Художник із Богданова
Фердинанд Рущиць народився 10 грудня 1870 р. у Богданові. Маєток, розташований у колишньому Ошмянському повіті на Віленщині, у 1836 р. придбав дід художника, також Фердинанд. Він залишався у власності родини Рущиців аж до Другої світової війни. Взаємопроникнення литовських, білоруських та польських впливів на території Ошмянщини мало значний вплив на творчість художника, так само як і зміни місця проживання в юнацькі роки. Внаслідок репресій після Січневого повстання його родина була змушена переїхати спочатку до Лівави, а потім до Мінська. Рущиць навчався в Академії образотворчих мистецтв у Петербурзі, де 1897 року дебютував на виставці дипломних робіт (тоді були представлені картини «Вечірня зірка», «Тритони» та «Весна» Павло М. Трітяков придбав для своєї колекції в Москві). За свої студентські роботи він кілька разів отримував медаль цієї академії. Хоча він часто подорожував світом у пошуках художнього натхнення (зокрема, у 1894–1895 рр. на Крим, пізніше до Швеції, Німеччини, Франції, Бельгії та Італії), мотив рідного містечка постійно повертався у його творчості. Пейзажі цих околиць, вид на рідний дім чи парафіяльну церкву були для художника невичерпним джерелом натхнення. Перші роки після закінчення навчання він провів саме в Богданові. Саме тоді було створено картину «Перед церквою», а також одне з найвідоміших сьогодні полотен Рущиця — «Земля».

Богданівські та віленські мотиви у творчості Рущиця
Картини та щоденники, написані Фердинандом Рущицем, є важливим джерелом знань про історію регіону, з якого він походив. Село Богданів було засноване в другій половині XVI століття Богданом Сапігою — звідси й походить його назва. У своїй творчості Рущиць неодноразово повертався до теми рідного села, яке з’являється, зокрема, у циклі «богданівські інтер’єри», створеному в 1905–1907 роках. Їй також присвятив останню зі своїх робіт, виконану в техніці олійного живопису, — картину «Гніздо», написану в 1908 році. Пізніше Рущиць більше не повертався до мольбертного живопису, натомість зайнявся педагогічною діяльністю (з 1904 р. у Варшавській Академії образотворчих мистецтв, а в 1907–1908 рр. — як завідувач кафедри пейзажу Академії образотворчих мистецтв у Кракові), створенням театральних сценографій, утилітарної графіки, плакатів та обкладинок книг. Усю свою художню діяльність цього періоду він пов’язав із Вільнюсом, де оселився у 1909 р. У 1919 р. став деканом факультету образотворчих мистецтв, створеного при відновленому Університеті Стефана Баторія. З Вільнюським університетом він також був пов’язаний, проектуючи деякі його інтер’єри, а також усі інсигнії, пам’ятні дошки, печатки та запрошення. У Вільнюсі Рушчиць брав активну участь в організації культурного життя та популяризації міста й його пам’яток, протягом багатьох років був членом місцевої міської ради.

Наприкінці життя, через проблеми зі здоров’ям (у жовтні 1932 року він переніс інсульт, внаслідок якого втратив мову та рух у правій руці), він відійшов від інтенсивної роботи та повернувся до Богданова. Користуючись лівою рукою, він і далі створював олійні ескізи та малюнки, упорядковував багаті колекції та облаштовував бібліотеку. Помер 30 жовтня 1936 року й був похований на місцевому родинному кладовищі. Сьогодні це єдиний збережений у Богданові матеріальний слід після Рущиця. Його родинний маєток згорів у 1944 році, від усієї будівлі залишилися лише залишки фундаменту.