Губернський інженер Станіслав Антоній Харманський (1861 – після 1914 рр.) – наймолодший представник архітектурної династії Харманських у Катеринославі. Автор численних проєктів громадських будівель, що збереглися до наших днів у Дніпрі. Зведені ним споруди у місті, з якого він походив, є виразним свідченням його таланту та майстерності. Станіслав Антоній Харманський належав до архітектурної еліти Катеринослава кінця XIX – початку XX століття. Архітектор проєктував у різних стилях, від неокласицизму до сецесії (модерну), істотно збагачуючи вигляд старого міста своїми роботами. На жаль, подальша доля архітектора губиться у вирі подій Першої світової війни та окупації України більшовицькою армією.

***

Станіслав Антоній Харманський народився 1861 року в Катеринославі в двоярській родині Едуарда Христофора Петра Харманського (1836–1910 рр.), помічника архітектора Губернської дорожньої та будівельної комісії. Його предки походили зі старовинного роду Харманських гербу Рогала, представники якого були відомі ще з середини XIV століття. Станіслав мав двох братів: старшого – Мар’яна Йосифа Здислава (1859–1925 рр.) та молодшого – Анатолія (? – помер після 1932 р.).

Середню освіту здобув у Катеринославському реальному училищі, яке закінчив у 1881 році, після чого поїхав на навчання до Санкт-Петербурга. З 1882 по 1887 рік Станіслав Антоній навчався в Інституті цивільних інженерів, який закінчив із відзнакою, отримавши диплом цивільного інженера з правом виконання будівельно-дорожчих робіт та правом носити офіційний інженерний знак, встановлений Найвищим Указом для осіб на державній службі. Тут варто зазначити, що двома роками раніше, у 1885 р., цей інститут з такими ж високими результатами закінчив його старший брат – Здислав, а ще раніше – їхній батько, але в його часи інститут мав назву «Будівельна школа». Без сумніву, цей навчальний заклад був одним із головних осередків підготовки інженерів і архітекторів польського походження на території Російської імперії в добу поділів Польщі.

Якщо простежити професійний шлях Станіслава Хармаського, то він був подібний до кар’єри його батька, з тією різницею, що після закінчення навчання його направили до рідного Катеринослава, де мешкала його родина, добрі друзі та знайомі, а батько завжди міг прийти на допомогу синові. Тут він отримав перше призначення на посаду молодшого інженера у Катеринославському губернському будівельному управлінні.
Згідно з офіційними урядовими відомостями, опублікованими на сторінках щорічника «Памятная книжка и адресный календарь Екатеринославской губернии», у 1889 р. Станіслав Хармаський працював молодшим інженером, тоді як його батько обіймав посаду губернського архітектора. Станом на 1895 р. він усе ще значився молодшим інженером, у 1897 р. – виконуючим обов’язки губернського інженера, а у 1900 р. – уже губернським інженером у чині надвірного радника (VIII клас Табеля про ранги Російської імперії). У період 1912–1914 рр. він продовжував службу на цій посаді, отримавши вищий службовий чин – статського радника (V клас Табеля про ранги Російської імперії). Дослідник Валентин Старостін відзначав, що у жовтні 1914 р. Станіслав Хармаський був змушений залишити державну службу через хворобу.

У 1896 році Хармаський отримав підвищення до посади губернського інженера, що передбачало керівництво Губернським будівельним відділом і участь у засіданнях Губернського урядового колегіуму.
Варто згадати цікавий факт, який підмітили польські дослідники Марек Мондзік, Маріуш Корженьовський, Кшиштоф Латавець та Даріуш Тарасюк у своїй книзі «Поляки у Східній Україні в 1832–1921 роках». Вони називають Станіслава Хармаського «своєрідним рекордсменом» за тривалістю виконання однієї й тієї самої адміністративної функції – адже він пропрацював у тому самому губернському відомстві протягом 27 років. На сторінках цього видання також вказано рік призначення Станіслава Хармаського губернським інженером – 1896-й. Ця посада передбачала керівництво Катеринославським губернським будівельним відділенням та участь у засіданнях губернського училища.

У цей період Станіслав Харманський також проявив себе як непересічний і оригінальний архітектор, який створював цегляні споруди у різних стилістичних напрямках, характерних для даної епохи чи популярних в Катеринославі. Без жодного сумніву можна стверджувати, що Станіслав Антоній Хармаський був талановитим проєктантом громадських будівель, частина з яких збереглася донині, а частина знищена часом, людьми та війнами. Декілька таких будівель було створено у співпраці з іншими польськими архітекторами, які працювали тоді в Катеринославі або були запрошені з інших міст Російської імперії. Додамо, що Станіслав Харманський запроєктував у місті театральні та концертні споруди.

Активна архітектурна діяльність Хармаського, зокрема будівель громадського призначення, була зумовлена бурхливим розвитком Катеринослава, який на межі XIX і XX століть перетворювався на велике промислове місто з постійно зростаючою кількістю населення.

У 1896 році разом з архітектором Леонідом Бродницьким, представником ще однієї польської архітектурної династії, він спроєктував і збудував «Аудиторію Комісії народних читань» (нині – вул. Половицька, 5). Ця унікальна споруда, виконана в неокласичному стилі, є пам’яткою архітектури й вважається найстарішою театральною будівлею, що збереглася в Дніпрі. З 1902 року будівля належала Катеринославському науковому товариству.

Аудиторія народних читань стала першим культурно-освітнім центром для незаможних мешканців Катеринослава. Тут проводилися лекції, театральні вистави, а також відбувся перший в Катеринославі кіносеанс. Будівля глядацької зали, збудована наприкінці XIX століття, мала дуже скромний вигляд, який не відповідав її призначенню. Двоповерхова цегляна споруда була виконана у провінційному варіанті еклектики, що тяжіє до неокласицизму.

Через два роки, у 1898 р., разом із петербурзьким архітектором Ігнацієм Горленським запроєктував і збудував Літній театр у Міському парку, глядацька зала якого була однією з найбільших у місті. Це був масштабний архітектурний проєкт, реалізацію якого можна датувати між 1898 і 1904 роками.
Літній театр зведено у неоруському стилі, що черпав натхнення з архітектури давньої Русі. Саме тому будівлі створені у цьому стилі нагадують дерев'яні тереми. Так у Міському парку з'явився двоповерховий дерев'яний «теремок» з башточками. Будівля нагадувала декорації з російських народних казок і чудово вписувалася в парковий простір. У 1921 році Літній театр згорів з невідомих причин.

Станіслав Харманський також займався проєктуванням будівель на замовлення різних благодійних товариств тодішньої Катеринославщини. У 1897 році за проєктом Харманського поблизу Міського парку збудували дитячий садок та притулок для дітей. Окрасою робітничого району Чечелівка, у західній частині міста, стала школа, спроєктована для Товариства опіки про жіночу освіту (вул. Чечелівська, 4). Це була триповерхова будівля з елементами стилю сецесії (модерн), яка дуже різко вирізнялася на тлі одноповерхової забудови робітничої забудови.

Ще однією видатною роботою Станіслава Харманського є Будинок праці (трудолюбія) (вул. Леваневського, 15), збудований у 1910-1911 роках на замовлення Катеринославського благодійного товариства. Він розташований поруч із робітничим районом Чечелівка. Тут безпритульні, інваліди та розумово відсталі працювали на найпростіших роботах. Півтораповерхова прямокутна в плані будівля виконана у стилі сецесії. Головний фасад прикрашала багата декорація, тоді як інші фасади були набагато скромнішими. Зовнішній вигляд будівлі сильно контрастував з її соціальним призначенням. Будинок вважається одним із найкращих і водночас рідкісних зразків декоративного модерну, що збереглися у місті. На жаль, зараз будівля перебуває в аварійному стані.

Варто також зазначити, що стиль проєктованих будівель у Катеринославі в той час обирався довільно, багато в чому залежно від уподобань замовника або архітектора. З кінця XIX до середини XX століття особливе місце займав так званий «цегляний стиль». Він позначав цілу тенденцію і визначив характер забудови всієї історичної частини міста через еклектичні фасади, створені в дусі «відсутності стилю». Фасади будівель вільно поєднували мотиви різних архітектурних шкіл – староруської, готичної, візантійської, романської, а також класицизму, романтизму, неоренесансу. В останній чверті XIX століття на будівлях Катеринослава з'являються цікаві й різноманітні декоративні елементи. Характерною рисою місцевої будівельної школи була знаменита фігурна цегла ручного виготовлення. З неї робили різноманітні архітектурні деталі: дверні портали, цоколі та карнизи, пілястри, капітелі, напівколони, а також складні орнаментальні форми. У Катеринославі серед фасадних деталей зооморфного типу часто зустрічаються голови левів, які переважали за кількістю інших «звіриних» мотивів на фасадах будинків. На початку ХХ століття в архітектурі Катеринослава з'являються будівлі в стилі модерн (сецесія). Його елементи використовував у своїй творчості й Станіслав Харманський. 

На посаді губернського інженера Станіслав Хармаський керував будівництвом важливих споруд у Катеринославі. Спочатку, у 1896–1898 роках, він наглядав за зведенням будівлі Окружного суду (нині – будинок Прокуратури Дніпропетровської області, просп. Дмитра Яворницького, 38). У 1890 році був членом комісії з будівництва Англійського клубу (вул. Воскресенська, 3).

У 1899–1901 роках Харманський працював виконробом замовника, тобто Комітету з відкриття Катеринославського вищого гірничого училища Міської управи, який займався спорудженням корпусів першого у місті вищого навчального закладу на Катерининському проспекті (нині – проспект Дмитра Яворницького, 19). Слід зазначити, що саме Станіслав Харманський керував цим масштабним будівництвом. Комплекс із двох корпусів – головного та хімічного, запроєктований харківським архітектором Олексієм Бекетовим, став однією з найвеличніших споруд тогочасного Катеринослава. Сьогодні в цій будівлі знаходиться Національний технічний університет «Дніпровська політехніка».
У 1904 році Станіслав Хармаський наглядав за будівництвом нових корпусів губернського поштово-телеграфного управління в Катеринославі, а членом будівельної комісії тоді був Леонід Бродницький, який на той час обіймав посаду губернського архітектора.

Станіслав Харманський залишив помітний слід у міському просторі повітового міста Новомосковська Катеринославської губернії: на початку 20 століття він завершив проєкт нового комплексу повітової лікарні, а у 1909 році звів нову будівлю Новомосковської повітової думи. Дослідники з Дніпра вважають, що, судячи з більшості його робіт, Хармаський успадкував від батька раціоналістичний стиль творчості, який поєднував функціональність із стриманою архітектурною виразністю.

Станіслав Харманський брав активну участь у житті польської громади Катеринослава, на замовлення якої перебудував костел Святого Йосипа. Збудований у 1869–1877 роках храм на початку нового століття не міг вмістити близько 15 тисяч поляків та католиків інших національностей, які проживали в Катеринославі. Варто згадати, що автором першого проєкту костелу був архітектор Альберт Бродницький. Спорудження храму здійснили за скоригованим проєктом російського архітектора Петра Мєркулова (1836–1901 рр.), члена Техніко-будівельного комітету Міністерства внутрішніх справ. Тому, у зв'язку зі збільшенням кількості віруючих, 22 лютого 1900 року Міністерство внутрішніх справ затвердило проєкт розширення костелу, виконаний губернським архітектором Станіславом Харманським. У межах цього проєкту будівлю розширено за рахунок бічних нав, а також перебудовано пресвітерій. Роботи було завершено у 1910 році.

Неоготичний костел поєднав у собі у собі нові архітектурні впливи. Фасад костелу з боку вулиці прикрасили дві високі вежі, на яких розмістили дзвони. Над головним входом був розташований портал, а над навою – фігура ангела з хрестом. Спочатку храм мав лише одну наву, освітлену високими, ширяючими вікнами, що закінчувалися вівтарною апсидою. Над вівтарем на даху в проєкті була передбачена висока ажурна вежа.
На жаль проєкти, виконані Станіславом Харманським для приватних замовників, залишаються невідомими. Його роботи, створені на замовлення благодійних, громадських чи державних товариств, які мали обмежені фінансові можливості, характеризуються вкрай стриманим і раціональним стилем. За таких умов важко визначити індивідуальний творчий стиль архітектора, хоча навіть ті будівлі, що збереглися до наших днів у різному стані, свідчать про талант Хармаського як представника архітектурного напряму модерну (сецесії).

Дотепер дослідникам не вдалося знайти жодних відомостей про приватне життя Станіслава Антонія Харманського, його родину чи навіть дату смерті. Останні згадки про нього датуються 1914 роком – початком Першої світової війни. Причиною цього є відсутність архівних джерел і місцевої преси того періоду. Це спричинило прогалину в біографії губернського інженера Станіслава Харманського – одного з представників династії польських архітекторів, які працювали на території Лівобережної України, у найбільших її містах – Катеринославі та Харкові.