Кременець традиційно асоціюється з королевою Боною Сфорцою та поетом Юліушем Словацьким. Обидві ці постаті відіграли важливу роль не лише в історії міста, але й у долі замку – перша сприяла його розбудові, другий – увіковічненню образу фортеці в літературі. Поселення має давню історію: вже з другої половини XI століття походять згадки, що підтверджують існування оборонного городища. Майже півтора століття потому тут уже стояв дерев’яний замок руських князів, який у 1240 році витримав монгольську навалу. Визначальним чинником обороноздатності цієї скромної фортеці було її розташування – на пагорбі, що входив до гірського пасма Кременцьких гір. Це стратегічне місце залишалося постійною перевагою резиденції, яка з часом піддавалася численним модифікаціям. Початки мурованого кам’яного замку датуються другою половиною XIV століття, коли маєтком володів князь Любарт.

У володінні королів і великих князів

Розвиток Кременця та можливість розширення його фортифікацій залежали від того, кому належали ці землі. У 1366 році місто було приєднане до Корони завдяки зусиллям Казимира Великого. Король дбав про безпеку й належне функціонування міста, забезпечивши замок гарнізоном і призначивши польських урядників. Безпосереднім управителем маєтку, який набув статусу вотчини, став литовський князь Юрій Наримунтович, представник династії Гедиміновичів. Пізніше Кременцем володіли, зокрема, король Людвік І Великий (Людвік Угорський), князь Любарт Гедимінович (вищезгаданий ініціатор реконструкції замку), а також брати польського короля Владислава II Ягайла: Скиргайло, Вітовт Кейстутович (двоюрідний брат) та Свидригайло. Останній із них надав Кременцю міські права.

Новий етап в історії кременецького замку розпочався за правління Сигізмунда Старого (1507–1548 рр.) – староство тоді належало королеві Боні Сфорца. Саме вона ухвалила рішення модернізувати оборонну систему та перебудувати замок, надавши йому сучасного вигляду.

Архітектура та значення замку Бони

Пагорб, на якому був побудований замковий комплекс, названий на честь королеви – гора Бони. Топографічні умови зумовили нерегулярний план споруди, що максимально використовував наявний рельєф місцевості. В’їзд до замку містився з південно-східного боку. Оборонні мури сягали до 10 метрів заввишки та близько 3 метрів завтовшки. Модернізація, проведена в першій половині XVI століття, передбачала пристосування укріплень до потреб артилерії та будівництво цистерни для утримання дощової води. Оборону замку підсилювали три вежі – дві зі східного боку й одна на західному завершенні мурів.

З джерел, що описують функціонування замку у XVI столітті, відомо, що він мав значні запаси вогнепальної зброї: 29 гармат, 10 гаківниць, 23 рушниці, а також запаси куль і пороху. Свого військового значення замок позбувся в середині XVII століття, під час повстання Богдана Хмельницького — тоді комплекс було пограбовано й зруйновано козацькими військами. Попри це, пам’ять про давню фортецю міцно вкоренилася у свідомості місцевих жителів.

У Кременці народився Юліуш Словацький, батько якого працював учителем у місцевій гімназії. Образ міста й замку залишився в пам’яті поета, який з ніжністю згадував його у поемі «Година роздумів»:

Tam stoi góra, Bony ochrzczona imieniem,
Większa nad inne — miastu panująca cieniem;
Stary — posępny zamek, który czołem trzyma,
Różne przybiera kształty — chmur łamany wirem;
I w dzień strzelnic błękitnych spogląda oczyma,
A w nocy jak korona kryta żalu kirem,
Często szczerby wiekowe przesuwa powoli,
Na srebrzystéj xiężyca wschodzącego twarzy.
(Ю. Словацький, «Година роздумів»).

Попри те, що до наших днів збереглися лише залишки замкових мурів, фортеця й сьогодні виділяється в ландшафті, підносячись над містом. До найкраще збережених елементів належать оборонні мури та в’їзна вежа з гострою дугоподібною аркою.