Величний замок у Бережанах (нині Тернопільська область) справив на Юліуша Словацького таке величезне враження, що поет порівняв його з Вавелем. Дійсно, будівля нагадує краківський аналог і була свідком багатьох важливих подій польської історії.

У різні часи свого існування замок належав таким видатним родинам, як Любомирські, Чарторийські, Сенявські та Потоцькі. Але в історії цей об'єкт залишився як "замок Сенявських". Ймовірно, це було пов'язано з тим, що Миколай Сенявський сприяв розвитку Бережан і збудував сам замок.

Миколай Сенявський будує замок

Родина Сенявських стала власниками Бережан у 1493 році завдяки шлюбу Рафала з Агнешкою ​​Цебровською. До посагу дружини належало це місто та низка інших поселень. У 1530 році руський воєвода Миколай Сенявський, син Рафала, отримав від Сигізмунда І Старого міське право на Бережани (король дозволив, як зазначено у відповідному документі, " благородному і хороброму Миколаю з Сеняви, за його вірну службу, заснувати, створити і наділити" місто магдебурзьким правом. Це дало можливість проводити ярмарки на Вознесіння Господнє та святого Петра в кайданах. Так середньовічне поселення набуло нового статусу, почало розвиватися і стало резиденцією могутнього роду.

Оскільки землі Речі Посполитої були об'єктом нападів татар і турків, Миколай Сенявський побудував у Бережанах оборонний замок. Деякі українські дослідники вважають, що основою нової споруди став старий замок. Миколай використав вже існуючі стіни, товщиною від двох до шести метрів та неправильні геометричні форми будівлі. Таким чином, "масивна середньовічна будівля була затьмарена ренесансними декоративними мотивами [...]". Подальші дослідники припускають, що Миколай Сенявський збудував фахверковий замок. Його південна разом із стінами, напівкруглою та п’ятикутною вежами була зведена з каменю, решта – з дерева. Томаш Кунзек так описує споруду: "Будівля замку утворює майже правильний п'ятикутник, замкнутий дво- і триповерховими житловими будинками, просторим подвір’ям і трьома вежами на кутах, найбільш оздоблена зовнішня стіна південно-східного кута, має вікна з красивими кам'яними обрамленнями, вгорі широкий аркадний фриз з пілястрами, в яких розміщувалися бійниці". Зовнішній вигляд замку нагадував “однотипні споруди середньовіччя” і мав “видатні оборонні якості”. На ренесансній брамі з гербами був напис, що фортеця збудована "на славу Божу і для захисту вірних християн".

Замок був розташований у низині – це було незвичне рішення для подільських фортець, які зазвичай домінували над містами. Таким чином в плануванні Бережан, в оборонних цілях було використано рукави річки Золота Липа та навколишню болотисту місцевість.  Споруда була побудована "на острові, в раніше недоступному місці, захищеному з усіх сторін водою, ставками і болотами". Болотистий ґрунт призвів до того, що на дно річки були вбиті тисячі дубових паль (за легендою, до роботи залучали татарських бранців). А вже над палями розташовувались льохи з дуже товстими стінами та склепіннями, що спиралися на кам'яні стовпи.
 

На варті Речі Посполитої

Щоб протистояти загрозам загрозам з боку ворога, фортецю доводилося постійно модернізувати і вдосконалювати. Так, за життя Миколая Ієроніма Сенявського (1645-1683), коронного польного гетьмана і волинського воєводи, укріплення замку були посилені голландською фортифікаційною системою. Систематично дбали про облаштування арсеналу. Наприклад, у 1672 році в замку було 48 гармат, 117 гаківниць, сотні рушниць, мушкетів, пістолів, залізних ядер і бомб.

Ці зусилля виявилися успішними. Бережанська фортеця витримала часті татарські набіги, а також козацькі облоги в 1667, 1672 і 1675 роках (в останньому випадку сейм навіть висловив подяку родині Сенявських "за порятунок країни від загибелі"). У 1655 і 1667 роках місто не змогли захопити турки, про це є свідчення у давніх літописах: "Рпліта пережила, закріпивши прикордонні фортеці, приборкуючи порив ворожих сил [...]".

У 1698 році Август II вирушив у похід, щоб відвоювати захоплений турками Кам'янець-Подільський. Згідно з Бєльською хронікою, "він став біля міста [Бережани] стояли три табори, окремо саксонське військо, польське та литовське військо [...] Король оглядав окремо польське та литовське військо і був дуже задоволений ними [...]".

Родинне та політичне життя

Замок у Бережанах був також резиденцією родини Сенявських. Ось так, згідно з інвентарем, складеним комендантом замку Александром Дашкевичем, виглядали приватні кімнати родини у 1672 році: "Всі кімнати були завішані багряною або зеленою парчею, супрапортами, жанровими і релігійними картинами тощо. Багато портретів, ліпнини, мармурові столи, чудові меблі, була також багата бібліотека та сімейний архів. На першому поверсі були кімнати, які називалися віденськими, із зображенням Віденської битви на стелі [...] Другий поверх займали золоті кімнати, прикрашені різьбленими деревяними головами відомих людей, і картинами міфологічного змісту". Родина Сенявських не шкодувала коштів на облаштування своїх помешкань, адже прагнула відповідати рівню життя польських королів. Їхні амбіції не дивують, адже вони були родичами Владислава Ягайла через четверту дружину монарха.

На подвір'ї замку знаходився костел. Його будували поетапно. Спочатку була збудована готична частина (тепер пресвітерій), потім західна каплиця (праворуч), яку заснувала Катажина Сенявська, уроджена Костка. Будівництво лівої каплиці, збудовану у 1624 році, профінансував її син Миколай, коронний камергер. У храмі був «чудовий вівтар з білого мармуру з кольоровою мармуровою мозаїкою та мозаїчним зображенням Богоматері». У костелі також містилися крипти з останками родини Сенявських.

Родина Сенявських володіла вражаючими статками. Їй належала мережа млинів, яток, шинків і броварень. Сенявські експортували на Захід стада великої рогатої худоби чисельністю 600-700 голів кожне. Їм належали заводи з виробництва кришталевого скла.

Замок відвідували, зокрема, Петро І та Август ІІ Саксонський, а також багато інших високопоставлених вельмож. Адам Миколай Сенявський, герой битви зі шведами під Калішем, мав намір після смерті Августа II Саксонського утвердити польську корону. Він виступав за союз з Росією і підтримував політику Петра І, за допомогою якого планував зійти на престол. Проти цього виступила... його власна дружина Єлизавета – жінка переконала російського царя, що її чоловік не підходить на цю роль.

Після правління Сенявських

Після смерті у 1776 році останнього з роду Сенявських – Адама Миколая, Бережани перейшли у власність родини Чарторийських. Це сталося завдяки шлюбу його дочки Зофії з Августом Чарторийським. Їхня донька Ельжбета вийшла заміж за Станіслава Любомирського, великого маршалка коронного, і принесла Бережани як посаг. Олександра, дочка Станіслава, вийшла заміж за Станіслава Потоцького (1755-1821), президента Сенату Королівства Польського. Завдяки цьому шлюбу рід Потоцьких керував замком і містом більше 100 років. Останнім власником Бережан (а також Високих Литовських, Геленова під Варшавою та кількох інших маєтків) був Якуб (1863-1934), син Станіслава та Марії, уродженої Сапєги. Він не був одружений і не мав дітей. Заснував фонд свого імені для боротьби з раком і туберкульозом. На цю справу він пожертвував бережанський маєток та інше майно, а також кошти і твори мистецтва. Фонд діяв до початку Другої світової війни.

Після 1945 року ці землі увійшли до складу Радянського Союзу. Нова влада не дбала про замок, і в якийсь момент одна з його стін обвалилася. Костел був зруйнований, тому склепіння підперли залізобетонним перекриттям і облаштували спортивний зал (на щастя, саркофаги вціліли, оскільки раніше їх вивезли до Львова та Кракова).

У пострадянський період відбувається досить важка та повільна робота над відновленням замку та костелу в Бережанах.