Величний замок у Бжежанах (нині Тернопільська область) справив на Юліуша Словацького настільки сильне враження, що бард порівняв його з Вавелем. Дійсно, споруда нагадує краківський аналог і була свідком багатьох важливих подій у польській історії.

У різні періоди свого існування замок належав таким відомим родинам, як Любомирські, Чарторийські, Сенявські та Потоцькі. Але в історії цей об'єкт залишився як "замок Сенявських". Ймовірно, це було пов'язано з тим, що саме Миколай Сенявський сприяв розбудові Бжежан і побудував сам замок.


Миколай Сенявський будує замок . Родина Сенявських стала власниками Бжежан у 1493 році завдяки шлюбу Рафала та Агнешки Цебровської. Дружина заповіла йому, серед іншого, це місто та низку інших поселень. У 1530 році руський воєвода Миколай Сенявський, син Рафала, отримав від Сигізмунда І Старого міське право на Бжежани (король дозволив, як зазначено у відповідному документі, "шляхетному і доблесному Миколаю з Сеняв, за його вірні послуги, заснувати, створити і наділити" місто магдебурзьким правом. Це дало можливість проводити ярмарки на Вознесіння Господнє та святого Петра в кайданах. Так середньовічне поселення набуло нового статусу, почало розвиватися і стало резиденцією могутнього роду.

Оскільки землі Речі Посполитої були об'єктом татарських і турецьких нападів, Миколай Сенявський збудував у Бжежанах оборонний замок. Деякі українські дослідники вважають, що основою нової споруди став старий замок. Миколай використав вже існуючі стіни, товщиною від двох до шести метрів, а також неправильні геометричні форми будівлі. Таким чином, "масивна середньовічна будівля була затьмарена ренесансними орнаментальними мотивами [...]". Подальші дослідники припускають, що Миколай Сенявський збудував замок фахверкової конструкції. Його південна частина зі стінами, напівкруглою і п'ятикутною вежею була збудована з каменю, решта - з дерева. Томаш Кунзек так описує споруду: "Будівля замку утворює майже правильний п'ятикутник, оточений дво- і триповерховими житловими будинками, просторим подвір'ям і трьома вежами по кутах, зовнішня стіна південно-східного кута, найбільш оздоблена, має вікна з красивими кам'яними обрамленнями, вгорі широкий аркатурний фриз з пілястрами, в яких розміщувалися стрілецькі галереї". Своїм зовнішнім виглядом замок нагадував "однотипні споруди середньовічних часів" і мав "видатні оборонні якості". Напис на ренесансній брамі зі щитами свідчив, що фортеця збудована "на славу Божу і для захисту вірних християн".

Замок був розташований в низині - незвичне рішення для подільських фортець, які зазвичай домінували над містами. Таким чином, планувальники Бжежан використали для оборони, по-перше, рукави річки Золота Липа, а по-друге, болотисту місцевість. Споруда була побудована "на острові, в раніше недоступному місці, захищеному з усіх боків водою, ставками і болотами". Через болотисту місцевість у русло річки було вбито тисячі дубових паль (за легендою, до роботи залучали татарських бранців). Лише над палями були розміщені льохи з дуже товстими стінами, зі склепіннями, що підтримувалися кам'яними стовпами.


На сторожі республіки Для того, щоб відповідати загрозам з боку ворога, фортецю доводилося постійно модернізувати і вдосконалювати. Так, за життя Миколая Ієроніма Сенявського (1645-1683), коронного польного гетьмана і волинського воєводи, укріплення замку були посилені голландською фортифікаційною системою. Систематично дбали про облаштування арсеналу. Наприклад, у 1672 році в замку було 48 гармат, 117 гаківниць, сотні рушниць, мушкетів, пістолів, залізних ядер і бомб.

Ці зусилля виявилися успішними. Фортеця в Бжежанах витримала часті татарські набіги, а також козацькі облоги в 1667, 1672 і 1675 роках (в останньому випадку сейм навіть оголосив Сенявським подяку "за порятунок країни від загибелі"). У 1655 і 1667 роках місто не було захоплене турками, через що старі літописи відзначали, що "Рпліта пережила: "Рпліта пережила, що прикордонні фортеці були захищені, приборкуючи порив ворожих сил [...]".

У 1698 році Август II вирушив у похід, щоб відвоювати захоплений турками Кам'янець-Подільський. Згідно з Бєльською хронікою, "він став біля міста [Бжежани] трьома таборами, причому саксонське військо стояло окремо, а польське і литовське - окремо [...] Король оглядав польське і литовське військо окремо і був дуже задоволений ними [...]".


Родинне та політичне життя Замок у Бжежанах був також родинною резиденцією родини Сенявських. Ось як - згідно з інвентарем, складеним комендантом замку Александром Дашкевичем - виглядали приватні кімнати родини у 1672 році: "Всі кімнати були завішані малиновою або зеленою парчею, супрапортами, жанровими і релігійними картинами тощо. На першому поверсі були кімнати, які називалися віденськими, за назвою картини Віденської битви на стелі [...] Другий поверх займали золоті кімнати, прикрашені головами відомих людей, різьбленими по дереву і з картинами міфологічного змісту". Сім'я Сенявських не шкодувала коштів на облаштування своїх помешкань, адже прагнула відповідати рівню життя польських королів. Їхні амбіції не дивні, адже вони були родичами Владислава Ягайла через четверту дружину монарха.

На подвір'ї замку знаходився костел. Його будували поетапно. Спочатку була збудована готична частина (тепер пресвітерія), потім західна (права) каплиця, яку фінансувала Катажина Костка Сенявська. Ліву каплицю, збудовану у 1624 році, профінансував її син Миколай, коронний камергер. Костел містив "вишуканий вівтар з білого мармуру з мозаїкою з кольорового мармуру та мозаїчним зображенням Діви Марії". Костел також містив крипти з останками родини Сенявських.

Сім'я заробила вражаючі статки. Їй належала мережа млинів, м'ясокомбінатів, корчм і броварень. Вона експортувала на Захід стада великої рогатої худоби по 600-700 голів кожне. Їй належали заводи з виробництва кришталевого скла.

Замок відвідували, зокрема, Петро І та Август ІІ Саксонський, а також багато інших сильних світу цього. Адам Миколай Сенявський, герой битви зі шведами під Калішем, після смерті Августа II Саса мав намір утвердити польську корону. Він виступав за союз з Росією і підтримував політику Петра І, за допомогою якого планував зійти на престол. Проти цього виступала... його власна дружина Єлизавета - жінка переконала російського царя, що її чоловік не підходить на цю роль.


Після правління Сенявських Після смерті у 1776 році останнього з роду Сенявських - Адама Миколая - Бжежани перейшли у власність родини Чарторийських. Це сталося завдяки шлюбу його дочки Зофії з Августом Чарторийським. Їхня дочка Ельжбета вийшла заміж за Станіслава Любомирського, великого маршалка коронного, і як посаг принесла Бжежани. Олександра, дочка Станіслава, вийшла заміж за Станіслава Потоцького (1755-1821), президента Сенату Королівства Польського. Завдяки цьому шлюбу Потоцькі керували замком і містом понад 100 років. Останнім власником Бжежан (а також Високих Литовських, Геленова під Варшавою та кількох інших маєтків) був Якуб (1863-1934), син Станіслава та Марії, уродженої Сапєги. Він не був одружений і не мав дітей. Заснував фонд свого імені для боротьби з раком і туберкульозом. На цю справу він пожертвував ключ від міста Бжежани та інше майно, а також грошові кошти і твори мистецтва. Фундація діяла до початку Другої світової війни.

Після 1945 року ці території опинилися у складі Радянського Союзу. Нова влада не дбала про замок, і в якийсь момент одна з його стін обвалилася. Костел був доведений до руїни, тому склепіння підтримали залізобетонним перекриттям і облаштували спортивний зал (на щастя, саркофаги вціліли, оскільки раніше їх вивезли до Львова та Кракова).

У пострадянський період триває напружена, але, на жаль, повільна реставрація замку і костелу в Бжежанах.