Посольство Республіки Польщі в Анкарі було відкрито в червні 1924 року. Розташування його штаб-квартири в новій столиці Туреччини дало можливість безпосереднього доступу до державних органів влади та стало виявом підтримки турецького національного руху та політики Кемаля Ататюрка (1881–1938).

У той час як більшість представників європейських держав і далі проживала у Стамбулі й не думала про створення постійних посольств, польські дипломати почали налагоджувати міцні та стабільні міжнародні відносини. Однак з організаційної точки зору це було нелегко.

Перший посол РП у Туреччині Роман Кнолл (1888–1946) розпочав виконання своїх обов’язків у тимчасовій будівлі, яка протікала під час дощу й розташована за кільканадцять кілометрів від міста. Тодішній тимчасовий повірений у справах представництва Владислав Гюнтер (1885–1974) порівняв цю ситуацію з колоніальним піонерством. Тому досить швидко було прийнято рішення про будівництво власної будівлі.

Посольство мало бути зведено в Чанкаї, дипломатичній столиці Анкари, де також розташовувалася резиденція президента Туреччини. 3 травня 1927 року на ділянці, подарованій турецьким урядом, відбулася церемонія закладення наріжного каменю під будівлю посольства.

Ідея надати будівлі стилістику, що нагадує варшавський Бельведер, належала Владиславу Гюнтеру, а архітектором, здатним втілити це завдання, було обрано Кароля Іваницького (1870–1941).

Варшавський Бельведер у Туреччині

Згідно із замовленням, будівля, спроектована Іваницьким, була виконана в неокласицистичному стилі, що нагадував стиль садиб — який на той час вважався квінтесенцією польськості. Будівля — на прямокутному плані з трьома висунутими назад поперечними крилами та відповідними їм неглибокими ризалітами у фасаді — утворювала композицію, що нагадувала букву «Е».

На першому поверсі проект передбачав розміщення адміністративно-технічних приміщень, тоді як другий поверх мав мати представницький характер. Задні крила будівлі було призначено для житла працівників.

На фасаді будівлі домінує величний чотириколонний портик з іонічними колонами великого розміру. Вони підтримують фронтон, у якому розміщено рельєфний герб Речі Посполитої. Усе це справляє монументальне враження, що відповідає призначенню споруди.

Обладнання та оздоблення інтер’єрів утворюють єдиний ансамбль, що підкреслює представницьку роль будівлі. Велике враження справляє інтер’єр їдальні з комплектом польських меблів у стилі арт-деко, Малиновий салон з обстановкою у стилі Людовика XVI, а також Музичний салон, додатково прикрашений рельєфними видами міст: Варшави, Кракова, Вільнюса та Познані.

У будівлі збереглися виготовлені варшавською фабрикою братів Лопенських лампи та бра, а також інші металеві елементи, такі як дверні ручки та кріплення, усі прикрашені зображенням орла в короні.

«Найкрасивіша будівля в Анкарі»

Через фінансові та організаційні труднощі будівля була введена в експлуатацію лише в 1929 році. Під час будівництва довелося внести кілька змін у проект. Зокрема, було модифіковано західне крило, а передбачені в ньому житлово-господарські приміщення Іваніцький переніс до окремої будівлі, стиль якої гармонійно поєднувався з головним корпусом.

Зведенням споруди займалася Варшавська будівельна компанія під керівництвом архітектора Станіслава Владислава Войцеховського (нар. 1890). На момент завершення будівництва споруда вважалася однією з найкрасивіших у Анкарі. Як згадує радник посольства Ян Гавронський (1892–1983):

Наша резиденція виблискувала своєю старомодною елегантністю між потворною, хоч і сучасною будівлею радянського посольства та низкою не менш потворних, жахливих споруд, поспіхом зведених німцями.

У липні 1930 р. статус представництва було підвищено до рівня посольства. Будівля оточена великими зеленими насадженнями. У прилеглому до нього саду, зокрема, знаходиться бюст Адама Міцкевича (1798–1855), виконаний у 1909 р. скульптором Станіславом Казимиром Островським (1879–1947) .

Наприкінці 50-х років частину цієї території було передано для розширення головної вулиці Анкари. У наступні роки посольство передало місту іншу частину площі, на якій сьогодні розташований Лебединий парк (Парк Кугулу). З 2000 року вулиця, що прилягає з півночі до саду Посольства Республіки Польщі, носить назву «Польська».

Архітектор Кароль Іваніцький

Кароль Іваницький, уродженець Таханчі, що в тодішній Київській губернії, був випускником архітектурного факультету Львівського політехнічного університету. Він відомий як автор проектів численних громадських будівель (зокрема, будівлі Кадетського корпусу в Сумах та відділення банку в Рівному), а також резиденцій і маєтків на Україні. Велику популярність йому принесли публікації у сфері будівельних посібників, зокрема, видана у 1917 році книга «Сільське будівництво».

Проект посольства Республіки Польщі в Анкарі не був єдиним випадком співпраці Кароля Іваницького з Міністерством закордонних справ. У наступні роки архітектор також здійснив реконструкцію Генерального консульства Республіки Польщі в Берліні та розробив проекти для консульств у Крольвеці та Дайнбурзі.

Він також брав участь у виборі об’єктів, що купувалися для посольств у Бухаресті, Відні та Гаазі, а також у виборі будівлі для консульства в Ліллі. Іваніцький також був активним учасником варшавських архітектурних кіл: у 1926‒1929 роках, обіймаючи посаду начальника архітектурного відділу при Варшавському воєводстві, він реалізував аж 62 проекти.