Антоні Брохвіч-Левінський (1902-1990), уродженець маєтку Войславіце, кваліфікований артилерійський офіцер Війська Польського Другої Речі Посполитої та Війська Польського, призначений Президентом Республіки Польща у вигнанні бригадним генералом, член Третьої Ради Польської Республіки. Брав участь у роззброєнні німців у Каліші (XI 1918-I 1919), війні проти більшовиків (1920). 24 вересня 1924 року був призначений підпоручником, 21 грудня 1925 року отримав звання поручника, а 27 червня 1935 року - капітана. Працював в армії в Каліші та Гнєзно. У жовтні 1939 року потрапив у радянський полон. З жовтня 1941 року служив офіцером з особливих доручень при Командуванні Польських Збройних Сил в СРСР. 11 грудня 1941 року отримав звання майора. Згодом служив у Війську Польському на Сході. З вересня 1947 року служив у Польському корпусі переселенців. Звання полковника отримав 15 серпня 1955 року. З 12 березня 1957 року брав активну участь у польській діяльності в еміграції: у Раді Республіки Польща був міністром оборони, бригадним генералом (з 15 серпня 1962 року), перебуваючи на цій посаді до призначення нового уряду (1965). Він також був членом Третьої Ради Республіки Польща, обіймав посаду генерального інспектора Збройних сил і був членом Капітули військового ордену "Віртуті Мілітарі".