Під номером 25, на вулиці Сюркуф у Парижі знаходиться будинок, скарбом якого є вітраж, створений з листів тонованого поліестеру. Також це місце пов'язане з публікацією польського перекладу Апокаліпсису лауреата Нобелівської премії. Точок дотику більше – польське коріння, Центр діалогу і фігура паллотина, який керує всім цим, який займався естетикою Гайдеґґера в своїй докторській дисертації.

Діяльність о. Юзефа Садзіка в Парижі

Отець Юзеф Садзік (1933-1980), паллотин, навчався і працював у кількох місцях Польщі, Швейцарії та Німеччини, зокрема Фрайбурзі та Мюнхені. Після захисту докторської дисертації його відправили до Франції, в Париж. Заснував одне з найвідоміших польських видавництв за межами країни "Editions du Dialogue" (1966), яке випустило близько 150 різних публікацій. Він також керував Центром діалогу в Парижі (1973). Це місце було присвячене полякам у вигнанні, культурі, зустрічам, дискусіям.

"Діяльність Юзека виходила за звичні рамки. Те, що він зробив, було чимось унікальним. Адже через Дім Отців Паллотинів пройшла вся інтелектуальна Польща. Він привів середовище в рух", - згадував його друг Ян Лебенштейн.

Співпраця Яна Лебенштайна з Паллотинами

У 1972 році о. Юзеф Садзік переконав Яна Лебенштейна спроектувати і виготовити вітраж у залі засідань (і водночас каплиці) в будинку, що належав Паллотинам, розташованому на вулиці Сюркуф, 25 у Парижі. Трохи згодом він запропонував художнику створити графіку для найновішого перекладу Апокаліпсису, для цього йому вдалося вмовити самого Чеслава Мілоша.

Описуючи цей своєрідний випадок, Костянтин Єленський зауважив: "Культуротворча сила особистих стосунків сьогодні недооцінюється, а проте, завдяки домовленості цих трьох друзів, було створений твір, який ніби в очікуванні моменту, коли імперативом історії стане пошук форми необхідного діалогу між польським мистецтвом і католицькою церквою".

Ян Лебенштейн неодноразово співпрацював з паллотинами і був важливою частиною спільноти, яку вони створили. В одному зі своїх інтерв'ю він зізнався: "У 1973 році Юзек [Садзік] загнав мене робити вітражі. Він взяв мене за вуха і сказав, що у мене є чотири тижні, щоб все зробити. Це було дуже приємно, бо він завжди приносив вино, щоб я витримав до ранку. Я проводив з вами [Паллоттинами] дні і ночі".

Результатом роботи став вітраж, створений не зі скла, а з поліестеру. Мистецтвознавець, професор Анджей Пєнькос вважає, що з цією технікою художника  познайомила Аліна Шапочніков.

Апокаліпсис - вітраж Яна Лебенштайна

Лебенштейн розділив свій вітраж по вертикалі на прямокутники, а по горизонталі – на три зони. У верхній представлені ілюстрації, натхненні записами Апокаліпсису, у середній - чотири вершники Апокаліпсису, що з'являються в тексті, зображені у специфічному стилі художника, а найнижча створює враження кордону - це зелений простір.

Описуючи роботу художника, Анджей Пєнькос визнає, що "ця велика картина містить очевидні, хоча й лише алюзивні, посилання до апокаліптичної іконографії. [...] Візуальна концепція цієї роботи відповідає тогочасним пошукам Лебенштайна в галузі живопису та графіки. [...] Однак більшою мірою, ніж у живописі та графіці, у паризькому вітражі Лебенштейн повернувся до досвіду informel [безформного мистецтва], використавши специфіку матеріалу, з яким працював. Адже твір був власноруч виконаний художником з пластичної маси, поліестеру [...]. Можливо, через це вона позбавлена манірного буквалізму, який характеризував його "бестіарій" у графіці того часу. Можливо, саме тому єдиний вітраж у творчості Лебенштейна взагалі не зарахований в історію цієї техніки; насправді, він лише позірно належить до неї (адже створений не в склі). Але ця робота заслуговує на місце в ній, як з технологічних, так і з іконографічних причин. Це один з найбільш неординарних творів релігійного мистецтва другої половини 20-го століття".

Фрагмент цього вітража також відтворено на надгробку художника на варшавському цвинтарі Повонзки – на надгробку є рельєф апокаліптичного Агнця. Агнець – це видіння, що випливає з Книги, і його супроводжують двадцять чотири старці та чотири істоти, яких також можна побачити на вітражі Лебенштайна. Так само, як і чотири вершники та інші обрані художником образи.

Ілюстрації Лебенштайна до Апокаліпсису в перекладі Чеслава Мілоша

Ян Лебенштайн зізнався, що Апокаліпсис був складним супротивником. Текст, який, з одного боку, унеможливлює його повне пізнання, а з іншого - настільки універсальний та ілюстративний, що може супроводжувати кожного. "Кожна людина може ідентифікувати своє життя з ним", – пояснював художник в одній із розмов.

Боротьба з Апокаліпсисом не завершилась в каплиці паллоттинів. Художник створив серію малюнків, що ілюструють польський переклад Чеслава Мілоша. Лауреат Нобелівської премії, юрист, поет, прозаїк, перекладач і лектор жив у будинку "з видом на затоку Сан-Франциско", коли перекладав Апокаліпсис польською мовою. Він опинився там у 1960 році, коли з політичних причин емігрував з Польщі через Париж до Сполучених Штатів, де його запросили стати професором кафедри слов'янських мов і літератур Каліфорнійського університету.

Перше видання Апокаліпсису в його перекладі вийшло у видавництві Editions du Dialogue (1986), перевидання з'явилися у Люблінському католицькому університеті (1990) та у видавництві Wydawnictwo Literackie (1998). Всі три версії містили ілюстрації Яна Лебенштайна, які спочатку були виконані гуашшю та пастеллю, а тепер зберігаються в колекції Музею Варшавської Архідієцезії у Варшаві.

Ілюстрації до Апокаліпсису були створені Яном Лебенштейном у його власному стилі. Делікатні за лінією, вони зображують "спотворені", деформовані фігури – такі характерні для Лебенштейна – у простих кольорах. Вони промовляють змістовно і емоційно заряджені,  стають чудовою платформою для роздумів. Серед ілюстрацій можна знайти вершників Апокаліпсису, що несуться вперед, одягнені в шати двадцяти чотирьох старців, і Агнця, що царює над ними, а також чотири крилаті фігури, одна з яких, згідно з Апокаліпсисом – нагадує лева, інша – вола, третя – орла, а четверта має людське обличчя. Також зображено вагітну жінку та семиголового дракона.