Майстер-класи з ткацтва для польської діаспори

Кристина Копчинська (1912–2000) та Конрад Садовський (1902–1960) прибули до Бразилії на замовлення уряду Республіки Польщі. На той час обоє були щойно випускниками Академії образотворчих мистецтв у Варшаві. Кристина вивчала живопис, ткацтво, кераміку та літографію, черпаючи натхнення з народної культури. Після захисту дипломної роботи в 1934 році професор Мацей Масловський (1901–1976) запропонував їй посаду асистентки в академії, але молода художниця обрала Бразилію.

У 1937 році Копчинська прибула до штату Парана, що у південно-східній частині країни, щоб організовувати майстер-класи з ткацтва для представниць польської еміграції. Від Консульства Республіки Польщі вона отримала зарплату та двох коней, на яких могла пересуватися вузькими пікадами (лісовими стежками), що з’єднували польські колонії, віддалені одна від одної на кілька або кільканадцять кілометрів. З-поміж молодих емігранток вона створила групу ткаль, які працювали на 60 ткацьких верстатах.

Під час перебування в Бразилії Кристина Копчинська отримала свою першу велику нагороду — медаль на виставці в Парижі за гобелен під назвою «Вегетації», який вона виставила спільно з варшавським кооперативом художників «Лад». Серед емігрантів у Бразилії її творчість була помічена та високо оцінена. Тижневик «Lud» (1 березня 1938 року) повідомляв про виставку, організовану в колонії Круз-Мачадо (Парана), на якій 40 ткачок представили понад 400 виробів з льону, зокрема: килими, рушники, шалі та художні тканини. Виставку відкрив губернатор штату Мануель Рібас (1873–1946): «Пан інтервентор [губернатор], як і всі відвідувачі виставки, були в захваті від лляних виробів [...]. Курс веде пані Галина Копчинська [ім’я змінено — прим. автора], художниця-живописець, яка за свої роботи здобула близько 15 нагород, а нещодавно на виставці в Парижі — золоту медаль за тканини».

Влада штату була під великим враженням від виробів ткаль-іммігранток. Після виставки губернатор видав указ, який звільняв лляну промисловість від податків. Це спонукало колоністів до вирощування льону, особливо в районі Круз-Мачадо та Араукарія. Незабаром після цього французька компанія відкрила велику фабрику з виробництва лляних виробів, на якій виготовляли, зокрема, лляне полотно, одяг, рушники, ковдри та килими. Через місяць після виставки в Круз-Мачадо вироби були представлені ширшій публіці, цього разу вже в самій Курітібі. Редакція журналу «Lud» вкотре висловила похвалу на адресу молодої інструкторки з Польщі: «Виставлені експонати виготовлені під керівництвом пані Гелени Копчинської [ім’я змінено — прим. автора], фахівчині з народного мистецтва. Серед них — прекрасні шпалери, килими, светри, рушники тощо, що заслуговують на пильну увагу та визнання польського народного мистецтва».

На знак визнання уряд Республіки Польща нагородив Кристину Копчинську золотою медаллю за діяльність, пов’язану з виготовленням гобеленів. Художниця також долучилася до роботи в Консульстві Республіки Польщі в Курітібі. Однак це не сподобалося бразильській владі, яка — після набрання чинності так званими націоналізаційними декретами президента Гетуліо Варгаса (на підставі яких було заборонено існування етнічних організацій та використання інших мов, окрім португальської) — заборонили іммігрантам будь-яку культурну та політичну діяльність. Копчинська на кілька днів потрапила до арешту. Її було звільнено після втручання Консульства Республіки Польщі.

Ще під час перебування в Бразилії Кристина Копчинська вийшла заміж за Конрада Садовського. Незабаром після цього молоде подружжя повернулося до Польщі.

Портрети у колекції Casa da Memória (Дому пам’яті польської імміграції)

Незвичайною пам’яткою про перебування Кристини Копчинської в Парані є два портрети, написані нею олією. Наразі вони належать до колекції невеликого музею Casa da Memória (Дому пам’яті польської імміграції), створеного в колишній будівлі найвідомішої польської середньої школи в Бразилії — Колегіуму імені Миколая Коперника в містечку Маллет. Портрети, представлені на виставці, зображують одного й того самого чоловіка. Це, ймовірно, чоловік художниці, Конрад Садовський, який у Парані викладав фізику дітям польських емігрантів. Обидва портрети були створені вже в Лондоні, куди подружжя художників прибуло в 1940 році й прожило там сім років.

Портрет, обрамлений дерев’яною рамою (розмірами 56×45 см), зображує чоловіка середнього віку, одягненого в сорочку з краваткою та піджак, на лацкані якого лежить квітка, — він зображений en face (фронтально). Модель дивиться перед собою розсіяним поглядом, хмурить брови, а в пальцях правої руки тримає люльку. Портрет підписаний у правому нижньому куті «K. KOPCZYŃSKA-SADOWSKA / 1942».

Наступний портрет також вирізняється простотою композиції. На ньому також зображено погруддя чоловіка анфас у зеленому піджаку (уніформі?) та сорочці з краваткою. Модель спирає голову на праву долоню і з легкою посмішкою дивиться в бік глядача. Портрет, виконаний олією (розміром 33×26 см), не має рами, але підписаний у правому нижньому куті: «K. SADOWSKA / Лондон 1941».

Еміграційні поневіряння подружжя Садовських

Після повернення на батьківщину у 1939 році Садовські організовували — на замовлення Міністерства релігійних конфесій та громадської освіти — майстерні з кераміки в районі Станіславова. Суспільну діяльність перервав початок війни. Після поразки у вересневій кампанії Кристина та Конрад вирушили до Парижа, де вже перебувало багато митців та знайомих. Кристина розпочала навчання на художньому факультеті Académie de la Grande Chaumière. Після падіння Франції подружжя виїхало до Алжиру, а потім, у вересні 1940 року, до Лондона, де Конрад Садовський став пілотом Королівських повітряних сил (RAF). Під час перебування у Великій Британії вони організовували виставки на замовлення польського уряду в екзилі. Після війни обоє вивчали гончарство в Central School of Arts and Crafts.

У 1947 році відбулася виставка картин Кристини Садовської у галереї «Сент-Джордж» у Лондоні.

З Бразилії до Канади

У 1947 році подружжя художників знову емігрувало до Бразилії, де заснувало майстерню ткацтва та гончарства. Їхні роботи, натхненні екзотикою цієї країни, були представлені в галереї бразильського Міністерства освіти та охорони здоров’я в Ріо-де-Жанейро. Того ж року уряд Бразилії нагородив гобелени художниці срібною медаллю під час 52-ї Національної виставки образотворчого мистецтва. Гобелен під назвою «Мрія про Канаду» привернув увагу канадської урядової делегації. Молоде подружжя отримало пропозицію роботи від уряду провінції Нова Шотландія.

У 1949 році Садовські залишили Бразилію, цього разу вже назавжди. Вони оселилися в Торонто, викладали в Онтарійському коледжі мистецтв і виставляли свої роботи. Польський тижневик «Związkowiec» у 1950 році в рецензії на Виставку художнього промислу в Монреалі повідомляв: «Кристина Копчинська-Садовська та Конрад Ягмін-Садовський, відомі своєю виставкою в Morgan Gallery, експонують багату колекцію керамічних виробів та тканин».

У 1960 році помер Конрад Садовський. Після смерті чоловіка Кристина покинула коледж і почала працювати самостійно. Того ж року вона провела в Торонто персональну виставку художніх тканин та батиків (техніка живопису, що полягає у нанесенні воску та зануренні тканини у барвник, який забарвлює лише ті місця, що не вкриті шаром воску). Виставка отримала дуже схвальні відгуки критиків.

Копчинська-Садовська продовжувала свій творчий шлях, виставляючи свої роботи по всьому світу, в тому числі й у Польщі. Вона створювала гобелени, батики та скульптури з металу. У 1977 році в Art Gallery of Windsor відбулася її перша ретроспективна виставка. У Канаді Садовська познайомилася зі своїм другим чоловіком Стефаном Сівінським — дизайнером та виробником меблів.

Роботи Кристини Садовської зараз знаходяться в державних та приватних колекціях по всьому світу, а також прикрашають багато громадських місць у Канаді. За свою творчість Садовська отримала численні відзнаки та нагороди, зокрема від емігрантської Фундації Южиковських.