Мешканці Станіславова вперше побачили потяг 1 вересня 1866 року, коли Товариство залізниці Львів-Чернівці розпочало рух за маршрутом Львів-Чернівці. Будівництвом лінії керував Людвік Вержбицький, пізніше директор Львівської залізниці та автор проекту першого львівського вокзалу (залізниця ім. Карла Людвіга). Перші залізничні компанії в Галичині, такі як вищезгадана залізниця Карла Людвіга та Львівсько-Чернівецька залізниця, були створені з ініціативи приватного капіталу. Однак, в результаті досить швидкого банкрутства цих підприємств, лінія Львів-Чернівці вже у 1880-х роках перейшла у власність австрійської держави. У Галичині було запроваджено централізовану структуру управління австрійськими залізницями: у Відні було створено Генеральну дирекцію, якій підпорядковувалися дирекції руху у Львові та Кракові, засновані у 1884 році.

У 1887 році у Львові було збудовано першу будівлю дирекції залізничних перевезень. У Кракові на площі Матейка у 1888-1889 роках було зведено величну будівлю Дирекції залізничного руху. З розширенням мережі залізниць на південний схід наприкінці 19 століття виникла потреба в регіональній дирекції. Чотири міста були кандидатами на роль регіональної дирекції: Чернівці, Перемишль, Коломия та Станіславів. У Станіславова було мало шансів, оскільки він поступався всім своїм конкурентам за кількістю населення. Але з постійно розширюваним залізничним вузлом, що з'єднував чотири лінії, і ще однією, що будувалася, справа відкриття нової дирекції саме в Станіславові ставала реальною. Коли на початку 1900-х років австрійський уряд розпочав процес націоналізації Галицької залізниці, президентом Головної дирекції австрійської державної залізниці було призначено львівського депутата до національного парламенту та державної ради, професора Львівського університету Леона Білінського, який, за повідомленням "Kurier Stanislawowski", вплинув на остаточне рішення про створення третьої залізничної дирекції в Станіславові.

Представники державної залізниці поставили перед магістратом жорсткі умови. До 1 липня 1894 року Станиславівський магістрат повинен був побудувати окремий великий будинок на 70 кімнат і 30 кабінетів. Проект будівлі був розроблений у Генеральній дирекції у Відні, а його автором став уродженець Станиславова, суперінженер Генеральної дирекції Ернест Баудіш. Архітектор неодноразово відвідував Станиславів до і під час будівництва.

Тендер на будівництво будинку новоствореної Державної дирекції залізниць у Станіславові виграв видатний редактор "Дзвінця" Людвік Радванський та його будівельна компанія. Будучи директором Будівельної виставки у Львові під час виставки 1892 року, Людвік Радванський познайомився і високо оцінив творчість молодого архітектора, учасника цієї виставки Яна Томаша Кудельського, і наступного року залучив його як керівника будівництва будинку Дирекції залізниці в Станіславові. Через надзвичайно стислі терміни, надані магістратом, робота інтенсивно тривала цілий рік - будівництво не припинялося навіть взимку - і в процесі використовувалися найновіші досягнення будівельної техніки. Ніколи раніше Станіславів не бачив будівельних ініціатив такого масштабу та інтенсивності. Не стали на заваді ні фундаменти старої фортеці, на які натрапили під час закладання фундаментів, ні надзвичайно дощове літо, ні епідемія холери. Матеріали постачали з усіх куточків імперії: цеглу з Сихова під Львовом, камінь зі Сколе, скло з Відня, спеціальне вапно з тірольського Куфштайна, шамотну плитку з Праги, кам'яні плити і сходи з Тернополя. Влітку на будівництві працювало 350 робітників, у тому числі близько 100 мулярів.

1 липня 1894 року, згідно з контрактом, будівля була здана в експлуатацію. Першим директором став Людвік Вержбицький.

На той час це була друга чотириповерхова споруда у Станіславові, збудована в еклектичному стилі, з 13-осьовим головним фасадом і такими ж репрезентативними трьома іншими фасадами. Будівля з внутрішнім подвір'ям утворює єдиний блок, який займає цілий квартал, а це означає, що з усіх боків оточений вулицями і може бути об'їжджений автомобілем. Крім офісів управління залізниці, в будинку містилися приміщення Банку Станіславського воєводства та численні крамниці. Престиж і статус будівлі підкреслював великий ордер у центрі головного фасаду, а також багата ліпнина, виконана львівською скульптурною майстернею Пьотра Гарасимовича та Станіслава Романа Левандовського під час його кількарічного перебування у Львові. Пьотр Гарасимович став автором монументальних прикрас для багатьох будівель у Східній Галичині.

В результаті реалізації всього проекту місто отримало не лише чудову престижну споруду, але й шанованого архітектора, оскільки Ян Т. Кудельський переїхав на постійне місце проживання до Станіславова, покинувши Львів заради столиці, зважаючи на перспективи розвитку міста ще під час будівництва Директорії.

Залізничники орендували будинок до 1914 року, поки не збудували власну штаб-квартиру на вулиці Грюнвальдській. Магістрат переїхав до звільненої будівлі і займав її аж до початку Другої світової війни. 1 вересня 1921 року було створено Станіславське воєводство, яке також розмістилося в колишньому будинку управління. У 1935 році воєводство виїхало, звільнивши приміщення для Казначейської палати.

Після закінчення Другої світової війни будівля стала головним корпусом новоствореного медичного інституту (з 1994 року - медичної академії, а нині - Івано-Франківського медичного університету).

До сьогодні будівля колишнього управління залізниці є однією з найбільших і найкрасивіших будівель у центрі Станіславова.