Мешканці Станіславова вперше побачили поїзд 1 вересня 1866 року, коли Товариство Львівсько-Чернівецької залізниці відкрило рух на маршруті Львів — Чернівці. Будівництвом лінії керував Людвік Вербицький, який згодом став директором залізниці у Львові та автором проекту першого львівського вокзалу (залізниці Кароля Людвіка). Перші залізничні підприємства в Галичині, такі як згадана «Залізниця Кароля Людвіка» та «Львівсько-Чернівецька залізниця», створювалися за ініціативою приватного капіталу. Однак внаслідок досить швидкого банкрутства цих підприємств уже у 80-х роках XIX століття лінія Львів—Чернівці перейшла у власність австрійської держави. У Галичині було запроваджено централізовану структуру австрійського управління залізницями з Генеральною дирекцією, створеною у Відні, якій підпорядковувалися засновані у 1884 році управління руху у Львові та Кракові.

У 1887 році було збудовано першу будівлю Управління залізничного руху у Львові. У Кракові велична будівля Управління залізниць була зведена у 1888–1889 роках на площі Матейки. З подальшим розширенням мережі залізничних сполучень у південно-східному напрямку наприкінці XIX століття виникла потреба у створенні регіональної дирекції. На роль регіональної дирекції претендували чотири міста: Чернівці, Перемишль, Колумна та Станіславів. Станіславів мав невеликі шанси, оскільки за кількістю населення поступався усім конкурентам. Але, стаючи дедалі розгалуженішим залізничним вузлом, що з’єднував чотири лінії, а ще одна була в стадії будівництва, питання відкриття нової дирекції саме в Станіславові ставало реальним. Коли на початку 90-х років австрійський уряд розпочав процес націоналізації галіційської залізниці, на посаду президента Генерального управління австрійської державної залізниці було призначено депутата від Станіславова до krajowego сейму та до Державної ради, професор Львівського університету Леон Білінський, і, як повідомляє «Курієр Станіславівський», саме він вплинув на остаточне рішення щодо створення третього залізничного управління в Станіславові.

Представники державних залізниць висунули міській раді суворі умови. До 1 липня 1894 року міська рада Станіславова мала збудувати окрему велику будівлю на 70 кімнат і 30 кабінетів. Проект будівлі було розроблено в Генеральному управлінні у Відні, а його автором став уродженець Станіславова, старший інженер Генерального управління Ернест Баудіш. Архітектор неодноразово відвідував Станіславів до та під час будівництва.

Тендер на будівництво будівлі новоствореної Дирекції Державних залізниць у Станіславові виграли заслужений редактор «Дźwigni» Людвік Радванський та його будівельне підприємство. Як директор Будівельної виставки у Львові під час виставки 1892 року Людвік Радванський познайомився та високо оцінив творчий доробок молодого архітектора, учасника цієї виставки, Яна Томаша Кудельського, і наступного року найняв його керівником будівництва будівлі Управління залізниць у Станіславові. З огляду на надзвичайно стислі терміни, які були встановлені міською радою, роботи тривали інтенсивно протягом усього року — будівництво не зупинялося навіть взимку — а в процесі використовувалися найновіші досягнення будівельної техніки. Ніколи раніше Станіславів не бачив будівельних ініціатив такого великого масштабу та інтенсивності. Перешкодою не стали ані фундаменти старої фортеці, на які натрапили під час закладання фундаменту, ані надзвичайно дощове літо, ані епідемія холери. Матеріали доставляли з усієї імперії: цеглу — із Сихова поблизу Львова, камінь — зі Сколе, скло — з Відня, спеціальне вапно — з тірольського Куфштайна, шамотні плитки — з Праги, кам’яні плити та сходи — з Тернополя. Влітку на будівельному майданчику працювало 350 робітників, у тому числі близько 100 мулярів.

1 липня 1894 року, згідно з угодою, будівля була введена в експлуатацію. Першим директором став Людвік Вербицький.

Будівля була другою чотириповерховою спорудою тогочасного Станіславова, зведеною в еклектичному стилі, з 13-осьовим головним фасадом та не менш репрезентативними трьома іншими фасадами. Будівля з внутрішнім двором утворює єдиний об’єм, який займає цілий квартал, а це означає, що з усіх боків її оточують вулиці і навколо неї можна проїхати на автомобілі. Окрім офісів керівництва залізниці, у будівлі розміщувалися приміщення Банку Станіславівської землі та численні магазини. Престиж і значимість будівлі підкреслювали вишуканий порядок у центральній частині головного фасаду та багата ліпнина, виконана у львівській скульптурній майстерні Петра Харасимовича та Станіслава Романа Левандовського, під час його кількарічного перебування у Львові. Петро Харасімович став автором монументальних оздоблень багатьох будівель у Східній Галичині.

У результаті всього цього проекту місто отримало не лише величну престижну будівлю, а й шанованого архітектора, оскільки, з огляду на перспективи розвитку міста, ще під час будівництва Дирекції Ян Т. Кудельський на постійне місце проживання переїхав до Станіславова, залишивши столичний Львів.

Залізничники орендували будівлю до 1914 року, коли збудували власну штаб-квартиру на вулиці Грюнвальдській. У звільнену будівлю переїхала міська рада, яка розміщувалася в ній аж до початку Другої світової війни. 1 вересня 1921 року було утворено Станіславівське воєводство, яке також розмістилося в будівлі колишньої дирекції. У 1935 році воєводство виселилося, звільнивши приміщення для Податкової палати.

Після закінчення Другої світової війни будівля стала головним корпусом новоствореного медичного інституту (з 1994 року — Медична академія, а нині — Івано-Франківський медичний університет).

До сьогодні будівля колишньої залізничної дирекції є однією з найбільших і найкрасивіших будівель у центрі Станіславова.