У червні та на початку липня 1920 року, під час наступу південно-західного фронту, під Корцем точилися бої між польською армією та радянською 1-ю Кінною армією Семена Будьонного. З польського боку в боях брали участь 1-а легіонна піхотна дивізія полковника Юліуша Роммеля, 3-я легіонна піхотна дивізія генерала Леона Бербецького та 6-а піхотна дивізія полковника Оттокара Бжоза-Бжезіна. Метою боїв було розбити армію Семена Будьонного на Корці, але погана координація та відсутність зв'язку між дивізіями призвели до того, що військові дії польської сторони обмежилися безліччю дрібних сутичок з військами противника. Зважаючи на такий розвиток ситуації на фронті, польська сторона відмовилася від наступальних дій в районі Корця.

Наступні бої під Корцем відбулися у вересні 1920 року під час осіннього наступу польської армії в Україні. У боях брали участь 2-га кавалерійська дивізія полковника Густава Орліча-Дрезера з радянською 44-ю стрілецькою дивізією під командуванням командира Івана Дубового. Ці бої закінчилися частковим успіхом польських військ, тобто поверненням окупованих територій, але мета знищення штабу 1-ї Кінної армії та її частин не була досягнута.

32 польських солдатів, які загинули в цих боях, поховані на місцевому цвинтарі. Їхні імена невідомі.

На братській могилі польських вояків споруджено невисокий кубічний постамент, на якому встановлено бетонний хрест. На постаменті розмістили табличку з написом: "32 полеглих за Батьківщину".