З одного боку, ця історія не може бути повністю зрозумілою без ширшого контексту. З іншого ж боку, пам’ятник, який є її символічним втіленням, уособлює в собі стільки різноманітних сюжетних ліній, що на думку спадає концепція місць пам’яті П’єра Нора з їхнім дзеркальним відображенням — пам’яттю місць. І важко не розглядати цей монумент як точку, в якій сходяться різні, навіть найвіддаленіші історії, і водночас як місце, що випромінює ці історії.

Пам’ятник, висота якого разом із постаментом становить 2,5 метра, витесано з пісковика, характерного для гір у центральному В’єтнамі, серед яких найважливішою вершиною є «Котячий зуб» (Мьї Сон). По обидва боки скельного блоку скульптор Фам Хонг розмістив прямокутні елементи, укладені один на одного. На передньому плані розташований барельєф, що зображує погруддя поляка Казімєжа Квятковського, відомого під псевдонімом Казік (1944–1997).

Відомо, що художник черпав натхнення з в’єтнамської історії героя пам’ятника. Він також пам’ятав його девіз: що той готовий витримати все, якщо це сприятиме реставрації веж у храмовому комплексі Ми Сон. Отже, декоративні елементи по краях пам’ятника є, скоріше, відсиланням до характерних склепінь цих сакральних споруд. Тим більше, що Квятковський, як кажуть, висловив бажання бути похованим серед цих пам’яток.

Польський знахар в Індокитаї

На рельєфі Казімєж Квятковський зображений таким, яким він прибув до В’єтнаму на початку 80-х років XX століття: з довгим волоссям, зачесаним набік, та густою бородою, яка швидко стала його візитною карткою. Скульптор, мабуть, мав у пам’яті слова «Казіка», згідно з якими творці храмових веж у Ми-Сон — народ чамів, що мешкав у державі Чампа — втілили свою духовність у будівельному матеріалі, оригінальній червоній цеглі, і в гармонії з природою звели шедеври. Чи можна знайти цю думку в цьому пам’ятнику?

Безсумнівно, голова персонажа привертає увагу глядача завдяки розміщенню її на тлі злегка увігнутої, мушлеподібної поверхні. У результаті рельєф набуває глибини та простору. У інтерпретації скульптора постать польського консерватора випромінює енергію та привертає увагу бородою патріарха, хоча, ймовірно, саме борода та статечна постава могли викликати у місцевих жителів асоціації з… «Знахором», головним героєм фільму за мотивами роману Тадеуша Доленги-Мостовича (1900–1939).

Чотири десятиліття тому цей фільм демонстрували в’єтнамцям у рамках культурного обміну між країнами комуністичного блоку. Можливо, персонаж, якого зіграв Єжи Бінчицький (1937–1998), міг зачаровувати, адже неважко помітити фізичну схожість між доктором Вілчуром і Казиком.

Парк і пам’ятник Казику на Шовковому шляху

На пам’ятнику розміщено дві таблички. Невелика на погрудді з ім’ям та прізвищем (з помилкою: замість останньої літери «і» стоїть «y») та датами життя: 1944–1997. І більша, розміщена на постаменті, з написом в’єтнамською та англійською мовами:

Партія, влада та населення Хойана спорудили цей пам’ятник, щоб висловити свою вдячність і вшанувати близького друга Хойана — Казіка

Під цим свідченням, виданим мешканцями Соціалістичної Республіки В’єтнам, вказано дату — січень 2007 року — та прізвище скульптора. На постаменті стоять димлячі пахощі, а у вазі — зрізані квіти, які приносять як місцеві жителі, так і туристи. Навколо, на невеликій площі, яка називається Парком Казіка, вирують натовпи.

Хойан із пам’ятником Казіку не надто густонаселений — тут мешкає менше ніж 100 тисяч жителів, але це архітектурна перлина В’єтнаму. Як важливий порт на «морському шовковому шляху» (що пролягав від Південно-Китайського моря через Малайзію та Індію до узбережжя Червоного моря), у минулому місто було місцем співіснування багатьох культур. Між XV і XIX століттями місто було важливим портом, центром торгівлі та ремесел, де оселялися купці з Китаю, Японії та Португалії. Воно славилося численними храмами, що відображали різноманітність віросповідань його мешканців.

У 1999 році Хойан було внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що спричинило стрімке зростання кількості туристів. Лише у 2017 році місто та розташований неподалік комплекс храмів Ми Сон відвідали 3,2 мільйона туристів. Це становило чверть усіх туристів, які відвідували В’єтнам.

В’єтнамські об’єкти у реєстрі ЮНЕСКО

Динамічний розвиток туризму частково є заслугою Казімєжа Квятковського. Як керівник Польсько-в’єтнамської місії з консервації пам’яток, він з 1981 року керував роботами в Мі Сон. У 1982 році, дорогою на відпочинок до моря, він вирішив відвідати Хойан. Увагу Квятковського привернуло збережене унікальне містобудівне планування міста, численні пам’ятки світської та сакральної архітектури, які на той час перебували в жалюгідному стані.

Важливо, що польському реставратору вдалося відмовити місцевих чиновників від ідеї знесення оригінальної забудови в історичному центрі. Казік вирішив поєднати свою попередню роботу в комплексі храмів у Мі Сон із новим завданням і з величезною енергією долучився до ревіталізації історичного старого міста Хойан. Мірилом його успіху стало впровадження багаторічної програми відродження архітектури та пожвавлення туризму, а також внесення міста до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (що відбулося вже після смерті Квятковського).

У свою чергу, діяльність очолюваної Казиком Польсько-в’єтнамської місії з консервації пам’яток у Ми-Сон мала інший характер. Окрім суто консерваційних та археологічних заходів, у значно більшому масштабі використовувалися передові дослідницькі та аналітичні методи обох дисциплін. Це дозволило команді Квятковського здобути ґрунтовні знання про будівельні техніки чамів та застосувати їх на практиці для порятунку зруйнованих пам’яток. Отже, успіхом у Мі Сон стала не лише так звана археологічна реставрація храмового комплексу, а й розширення знань про стародавню культуру.

Казімєж Квятковський — реставратор пам’яток

І наостанок ми могли б запитати: які добрі духи привели на Індокитайський півострів архітектора, що народився неподалік від Парчева? Відповідь на це запитання міститься в пам’яті цього місця.

У пам’ятнику, присвяченому Казімєжу Квятковському, окрім історії В’єтнаму, що відроджувався після жорстокого конфлікту, та історії стародавніх Чамів, які тисячу років тому зводили вишукані споруди, ми натрапляємо й на польські мотиви. Вони ведуть до заснованого у 1950 році у Варшаві Державного підприємства «Майстерні з консервації пам’яток» (відомого під абревіатурою PP PKZ або PKZ).

Метою цієї установи була підтримка у відновленні пам’яток у зруйнованій після Другої світової війни Польщі. Фахівці, які працювали в PKZ, з самого початку застосовували наукові методи, а в структурі підприємства існували лабораторії та дослідницькі майстерні. У результаті, у скрутні часи ПНР одним із найкращих польських експортних товарів були реставратори пам’яток.

Коли з В’єтнаму, країни, зруйнованої тривалим збройним конфліктом, до різних країн надійшло прохання про допомогу в порятунку комплексу в Мі Сон, відгукнулися лише поляки. А точніше — представники Люблінського відділення PKZ, де працював молодий, талановитий і всебічно освічений архітектор, якого сьогодні всі в’єтнамці знають як Казік, тобто Казімєж Квятковський.

Казімєж Квятковський також увічнений на меморіальних дошках у Хуе, в імператорському палаці в Пурпуровому Забороненому місті, та в Мі-Сон, у святилищі Чамів.