Костел у Сєсіках , з його важким, суворим зовнішнім виглядом, є прикладом архітектури, яку будували у провінційних центрах Великого князівства Литовського. Однак, будучи збудованим з каменю в місцевості, де переважали дерев'яні будівлі, він був ознакою домінування не лише Римо-католицької церкви, але й її засновників - родини Даумонтів-Сесицьких з Віленського повіту .

У літературі вважається, що костел св. Варфоломія (спочатку Спаса) заснували Станіслав (бл. 1470-1561) та його молодші брати Міхал (Мельхіор) і Авраам Сєсіцькі з герба Бавола-Глова у 1537 р., сини Габріеля Довмонта-Сєсіцького і Катажини з Полубінських. Форма костелу, однак, вказує на те, що він був збудований століттям пізніше, тобто близько 1630 року або навіть пізніше (у Реєстрі культурної спадщини Литви датується 1662-1668 роками, що скоріше вказує на ремонт і повторне освячення після руйнувань під час Потопу). Також зазначено, що вежа костелу була піднята на один поверх у 18 столітті. Костел ремонтували у 1818-1819, 1846 та 1958 рр. У 20 ст. на склепінні вівтаря були намальовані скромні фрески. Ще в 19 столітті площа біля храму була обнесена кам'яним муром з цегли і каменю.

Описаний храм у Сєсіках є, ймовірно, третім за рахунком. Перший існував до 1441 року, коли Бартоломей Снукіс Урбанович подарував парафії маєток Понатер із зобов'язанням збудувати там каплицю. Другий, можливо, був збудований у 1537 році, про який йдеться у путівниках . Це був храм, який потрапив до рук кальвіністів, оскільки литовська шляхта в той час масово підтримувала протестантські течії. Нинішній храм збудував Качпер, син Мельхіора , міський писар і констебль Віленського повіту. Це був час повернення литовської еліти до Римо-католицької церкви.

Анонімна мулярська майстерня збудувала прямокутну в плані тринефну будівлю з тристороннім замкненим пресвітерієм з ризницею і скарбницею та масивною чотириповерховою вежею на фасаді , до якої примикали дві невеликі сходи. Нижні поверхи вежі чотирикутні, а останній - восьмигранний. Наступні частини вежі поступово піднімаються догори. Скромний ритмічний декор бічних фасадів складається з лиштв, що обрамляють напівциркульні вікна. Вони підтримують карниз, що оточує будівлю. Головний вхід розташований у вежі, на осі будівлі. Цікавою є форма порталу, який охоплює профільовану і трансформовану арку у формі спини осла. Над нею, ще в середині 19 століття, знаходився герб Домонт-Сєсіцкіх.

Інтер'єр костелу перекритий хрестовими склепіннями , що спираються на масивні стовпи і слуги при бічних стінах. Їхні капітелі мають спрощені геометричні форми. Склепіння мають широку ліпнину, розташовану в нефі у мальовничих листових і чотирикутних формах. Костел має підвал з обширними криптами.

Найстарішою частиною церковного оздоблення є дві лави для трапези, які, ймовірно, були виготовлені в першій третині 17 століття. Слід також згадати розп'яття і численні картини 18-19 століть . Особливо цікавою є серія великих полотен із зображенням чотирьох євангелістів, яка була створена у зв'язку з діяльністю першого в колишній республіці факультету образотворчого мистецтва , заснованого у Вільнюському університеті в 1797 році. На жаль, невідомо, хто зі студентів міг виконати цю роботу. Крім того, в інтер'єрі збереглися скромні неоготичні вівтарі . У вежі збереглися раритетні три старовинні дзвони 1692, 1701 і 18 століття. Варто також згадати скромні епітафії судді прикордонного суду Костянтина Каменського (пом. 1830 р.) та його дружини Маріанни, уродженої Коссаковської (пом. 1831 р.), а передусім епітафію Костянтина Довгялло (пом. 1790 р.) "спадкоємця маєтку Сєсік" з гербом Задори. Форма останньої відповідає дошкам, виготовленим близько 1800 року віленськими каменярами, тому можна припустити, що вона була замовлена в одній зі столичних майстерень.

Орган має унікальну історію . Спочатку він знаходився у василіанському костелі в Баранах (поблизу Вільнюса). У 1782 році ченці підписали контракт на його будівництво з органобудівником Міхаелем Зеллем. У Сєсіках його розмістили у 1847 році, про що свідчить напис на латунній табличці збоку органу. На початку 20-го століття інструмент був суттєво перебудований майстром Августином Монтвіллом (Augustin Montwił). В даний час орган має два мануали і педалі. Органний проспект, з іншого боку, є типовою архітектурною формою, яку використовували майстри віленської школи пізнього бароко. Це семиелементна композиція, що складається з двох високих багатокутних веж, які охоплюють низьку трикутну вежу, що з'єднані вигнутими карнизами.