Мальовничо розташований на березі озера Сієсікі замок, а точніше — замкушка є прикладом ренесансної резиденції, яка, хоча й не виконувала вже суто оборонних функцій, все ж продовжувала використовувати архітектурну мову середньовічних фортець . Таким чином споруда підкреслювала лицарський дух своїх власників — роду Домонт-Сісіцьких, які, згідно з родовою легендою, походили від литовського князя Гедіміна.

Про мальовничий замок, а точніше — замку в Сісіках , досі не було написано жодної наукової праці, але автори історичних романів охоче розміщують дію в його стінах, прикладом чого є роман «Емілія Платер» Вацлава Гасйоровського. Сам замок із своєрідним шармом товстих і приземкуватих стін оповитий легендами , і в різних путівниках про нього можна знайти чимало химерних оповідей. Перш за все слід підкреслити, що невеликий оборонний пункт мав існувати на цьому місці ще в XV столітті , за часів короля Владислава Варненського (1434–1444), найстаршого сина Владислава Ягелли. Дерев’яно-земляна споруда тоді належала Довмонту (Довмунту), «князю на Уціані». Вона слугувала не лише сторожовою вежею, а й була відправною точкою для полювань у навколишніх, густих на той час литовських пущах.

На початку XVI ст. власником маєтку Сісікі був нащадок Довмонта — Габріель Довмонт, який на березі озера до 1517 р. збудував кам’яну резиденцію. За назвою місцевості він сам та його наступники називали себе Довмонт-Сісіцькими з гербом «Бавола Глова». Вони були активними учасниками політичного життя у Вілкомєрському повіті, проте не набули значного впливу. Найвидатнішим їхнім представником був Казимир Владислав (помер 1691 р.) — маршал Литовського трибуналу у 1676 р. та великий куховар Литовського королівства, електор Яна III Собеського.

У наступні століття біля замку проводилися різноманітні роботи з модернізації , а маєток залишався у володінні роду Домонт-Сєсіцьких до початку XVIII ст. , коли Маріанна (Марцянна), воєводська дочка з Мсцислава, вийшла заміж за Міхала Антонія Радзивілла (1687–1721) з гербом «Труби». Після смерті своїх братів Казимира та Станіслава, які не залишили нащадків, вона внесла маєток Сієсіки до шлюбу з чоловіком. Їхній син, народжений після смерті батьків, Леон Радзівілл ( 1722–1751) у 1745 р. продав заборгований маєток Довігяллам гербу «Задора» . Пам’ять про Довмунтів , однак, збереглася в назвах сусідніх сіл: Довмунтишки та Довмунтово.

Новий власник — Казимир Довігіалло — перебудував палац, зруйнований шведськими військами під час «шведського потопу». Наступну реставрацію у 1820–1839 роках провів його онук Домінік ( 1789–1857). Він, зокрема, наказав увінчати вежі з боку озера неоготичним зубчастим оздобленням та знести дві фасадні вежі. Тоді також було збудовано стайню та зерносховище в класицистичному стилі. Наступним власником став Станіслав Гжегож Довгіалло (1822–1905) . З його ініціативи у 1904 р. поблизу було зведено неокласицистичну будівлю, відому як «Академія» , що слугувала для прийому гостей та навчальних потреб місцевого населення. Будівля має два портики, розташовані на коротших сторонах.

Маєток залишався у власності родини Довгіаллів до 1940 р. , коли Оскар Ян Довгіалло (1902–1988) разом із дружиною Кристиною з роду Єзьєрських були змушені його покинути. Після війни вони оселилися в Сопоті. Після 1945 року в палаці розмістили школу, згодом — офіси колгоспу та квартири для його працівників. З 1972 року будівля стояла покинутою. У 1999 році розпочато реконструкцію, яку завершено кілька років тому, розмістивши в палаці філію музею у Вільком’єжі.

Замок зведено на березі озера й з трьох боків оточено ровом. Це споруда у формі видовженого прямокутника, двоповерхова, спочатку у чотирьох кутах увінчана приземкуватими вежами, вищими за основний корпус на один поверх. Збереглися лише дві з них: з боку озера — одна на плані кола, а друга — на плані чотирикутника. Це свідчить про те, що вони були зведені не одночасно. У наступні десятиліття між вежами було прокладено терасу, з якої можна було милуватися мальовничими околицями, а також оглядати маєток власника, що простягався аж до горизонту. Будівлю увінчує високий дах. Об’єм споруди з різноманітними планами веж, прикрашений аркадами, панелями та почерговими отворами різного типу, вирізнявся мальовничістю. Замок у Сісіках можна порівняти з аналогічними сторожовими вежами в литовських Роканчишках чи Нарвілішках.

У замку в Сісіках збереглися старовинні каміни та склепіння XVI–XVIII століть, а також частково — поліхромія та цегляна підлога. Частина приміщень була перекрита стелями. Замок-резиденцію оточував парк площею 3 га, залишки якого можна побачити й донині.