Перша польська книгарня за кордоном була відкрита в Парижі 12 вересня 1833 року з ініціативи польського письменника і публіциста Євстахія Янушкевича (1805-1874). Янушкевич належав до представників так званої Великої еміграції - поляків, які покинули батьківщину, рятуючись від репресій Миколи І після падіння Листопадового повстання. Саме для таких людей, як він - польських вигнанців, змушених жити за кордоном, і було засновано "Librairie Polonaise".

Контекст "Libraire Polonaise". Нова функція книгарень на зламі 18-19 століть.

Прийняття у 1791 році закону Ле Шапельє (Loi Le Chapelier), який забороняв організацію об'єднань громадян одного стану і професії та ведення спільної діяльності, суттєво вплинуло на книжковий ринок Франції. Внаслідок цієї заборони на рубежі XVIII-XIX століть книгарні почали виконувати нову важливу соціальну функцію - вони стали місцем зустрічей і зборів для різних груп зацікавлених осіб. Усвідомлюючи ці зміни, французька влада протягом наступного століття запроваджувала правила, спрямовані на обмеження політичного потенціалу книгарень, який зростав разом із розвитком видавничого ринку.

Історія діяльності "Бібліотеки Полонез" у 19 столітті.

Однією з ключових політичних інституцій на паризькій книжковій сцені, діяльність якої була спрямована на польську національну справу у ХІХ столітті, була польська книгарня в Парижі "Librairie Polonaise", яка працювала з 1833 року. Від початку свого заснування "Бібліотека Полонезу" виконувала функції не лише крамниці та антикварної книгарні, але й видавництва, що видавало книги, політичні памфлети та есеї, присвячені "справі полонезу". Окрім альбомних видань про колишню Республіку Польща та книг польської художньої літератури, книгарня також пропонувала медалі, малюнки та гравюри польських художників. Однак, що зробило її унікальною на карті книгарень Парижа, так це її роль як центру розповсюдження культурних і політичних новин про території Речі Посполитої під час поділів, а також центру зустрічей та обміну думками між представниками польської інтелігенції, митцями, колишніми повстанцями та землевласниками.

Книгарня, яка спочатку знаходилася на набережній Вольтера, 11, навпроти Лувру, кілька разів змінювала своє приміщення, назви і характер своєї пропозиції. Вже через два роки після відкриття вона переїхала до приміщення на вулиці Маре-Сен-Жермен (нині вулиця Вісконті). У 1840-х роках вона була продана спочатку Юліушу Марильському, а потім Каролю Круліковському, і протягом наступних десятиліть працювала за цією адресою під назвою "Католицька бібліотека Полонезу", зосереджуючись на розповсюдженні релігійних видань польською мовою.

У 1864 році завдяки Владиславу Міцкевичу (1838-1926), синові відомого поета Адама Міцкевича, книгарня переїхала на вулицю Тейтбут, 23 і отримала назву "Люксембурзька полонезна бібліотека" (Librairie Polonaise du Luxembourg). Владислав Міцкевич очолив заклад, щоб розвинути його видавничу діяльність (він прагнув опублікувати всі літературні твори свого батька) у відповідь на зростаючий попит на польську літературу, спричинений поширенням читання та запровадженням обов'язкової освіти. Книгарня була закрита у 1889 році. Рішенню про її закриття сприяла зміна політичних симпатій французької громадськості та влади - після падіння Паризької комуни в поляках почали вбачати революціонерів, відповідальних за руйнування французької столиці. Крім того, після поразки у франко-прусській війні Росія - противник польських незалежницьких прагнень - здобувала все більше прихильності у французьких урядів, що змінювали один одного. Панівна атмосфера призвела до того, що багато польських емігрантів вирішили покинути Францію, а численні польські установи, в тому числі й "Бібліотека Полонезу", зачинили свої двері.

Сучасна історія книгарні

Після Першої світової війни "Бібліотека Полонез" відновила свою діяльність як філія варшавської книгарні "Гебетнер і Вольф". У 1925 році вона переїхала до свого теперішнього приміщення біля Національного театру Одеон, на бульварі Сен-Жермен, 123. Книгарня була розташована на першому поверсі еклектичного прибуткового будинку 1890 року, у приміщенні з великою вітриною, де вона працює і донині.

У 1941 році, під час нацистської окупації Парижа, "Книгарня Полонез" була закрита, а її колекція знищена. Переслідування торкнулися і тодішнього директора книгарні Тадеуша Майора, якого депортували до концентраційного табору.

Діяльність польської книгарні на бульварі Сен-Жермен було відновлено після 1945 року завдяки зусиллям Станіслава Лама (1891-1965). З початку 1990-х років закладом керує родина Міхальських, яка продовжує його довоєнні традиції. Як і на початку свого існування, "Бібліотека Полонезу" не лише пропонує літературу та пресу польською мовою або репродукції польського мистецтва, але й слугує центром зустрічей польських емігрантів та популяризації польської культури за кордоном, організовуючи, серед іншого, тематичні лекції.