Перші маски, створені Владиславом Бендою

Першою маскою, створеною Владиславом Теодором Бендою, був «Блакитний демон» (оригінал — Blue Demon, 1914‒1939). Саме вона приховувала обличчя митця під час згаданого карнавального балу і протягом кількох наступних років зазнавала численних вдосконалень. В одному з інтерв’ю митець розповідав про те, як врятував маску, адже після вечірки він викинув її у смітник. Завдяки тому, що прибиральник, який прибирав майстерню, недбало виконував свої обов’язки, маска не давала спокою художнику. «Щоразу, коли я проходив повз смітник, вона дивилася на мене. Зрештою я піддався і дістав її, щоб трохи поекспериментувати. І саме так відтоді я виготовляю маски», — додав він у спогадах, опублікованих на сторінках журналу «Ladies’ Home Journal».

Маски він виготовляв вручну, за власним задумом, ескізами та цілком авторською технікою, що базувалася на створенні каркасів і накладанні на них шарів паперу, а потім позолочував їх і розфарбовував. Це було трудомістке заняття, що вимагало точності та терпіння. В одному з інтерв’ю Бенда згадував, що створює від 5 до 6 масок на рік.

Після смерті художника в пресі згадувалося про існування близько 80 масок, що зберігалися в його домашній колекції. Наразі неможливо остаточно визначити кількість створених ним «фальшивих облич», зокрема тому, що немає жодних конкретних відомостей, залишених самим художником. Експонати також розійшлися по приватних та інституційних колекціях або були знищені.

Маски Бенди в кіно, театрі, рекламі

Маски були феноменом свого часу. Вони посіли почесне місце у сценаріях нью-йоркських рев’ю, режисером яких був один із найвідоміших митців — Джон Мюррей Андерсон. Вони приховували обличчя танцівниць на сценах багатьох театрів — Маргарет Северн чи Ади Форман. Стали приводом для створення численних теоретичних праць про маски в театрі чи авторських статей, наприклад, в «Енциклопедії Британіки».

Вираз «маски Бенди» був поширеним терміном як у пресі та книгах, так і в театрі чи на телебаченні. Твори художника зачарували англійського письменника Сакса Ромера, який використовував цей термін у своїх романах. «[М]оє обличчя схоже на маски Бенди: розумне, але позбавлене життя», — писав він у «The Persian Portfolio» (1938).

Владислав Реймонт і маски Владислава Бенди

Твори Бенди зачаровували багатьох друзів і знайомих художника — зокрема Владислава Реймонта, який перебував із візитом у Сполучених Штатах. Письменника зачарувала маска молодої жінки, що висіла на стіні. «Він постійно повертався і ставав навпроти неї, споглядав, з ваганням торкався її щік, висловлював своє захоплення», — згадував у статті «The Making of Masks» В. Т. Бенда. Коли письменник залишав Америку, сталася незвичайна історія, про яку так розповідав художник: «Чверть години після того, як ми розпрощалися і я дивився, як він від’їжджає у таксі, у двері моєї майстерні пролунав дзвінок. Я відчинив їх і побачив задиханого Реймонта. «Я щось забув», — вимовив він. Він увірвався всередину, підійшов прямо до маски й поцілував її, після чого миттєво вийшов».

Маска Владислава Бенди для Кетрін Хепберн

Художник створив, зокрема, маску-портрет актриси Кетрін Хепберн, яка на той час знялася у фільмі «Dragon Seed». Маска була виставлена під час промоції фільму. «Побачивши Кетрін Хепберн, я завжди згадую маски Бенди» — таке речення з’явилося на шпальтах газети «Washington Post» у рубриці, присвяченій спостереженням із Голлівуду.

У 1920 році маски кілька разів з’являлися на сторінках «Vanity Fair». Фотосесію ініціював шанувальник творів, тодішній головний редактор журналу та особистий друг художника Френк Краунішилд. Авторами знімків були Моріс Голдберг та Арнольд Генте. Опубліковані фотографії стали ще одним елементом у лавині популярності «Масок Бенди». У 1920-х роках серед нью-йоркського вищого світу було модно мати у власності «маски для світських заходів». Їх також називали «фальшивими обличчями» та «паперовими дітьми», як звик про них говорити сам творець, і донині вони викликають захоплення та визнання. «Бенда зробив те, на що здатний лише справжній митець. Ожививши старе мистецтво, він винайшов нове», — писав Френк Крауніншилд.

Початки творчого шляху Владислава Т. Бенди

Однак перш ніж Владислав Т. Бенда почав успішно створювати маски, він займався багатьма іншими видами мистецтва. Він був відомим ілюстратором, художником, майстром, який проектував і виготовляв тканини та меблі, сценографом, костюмером, викладачем академії, актором і публіцистом.

Художник народився взимку, 15 січня 1873 року в Познані. Він був одним із трьох дітей музиканта Яна Шимона Бенди, племінником відомої та шанованої актриси Гелени Модржеєвської. Недовго він здобував художню освіту в Школі образотворчих мистецтв у Кракові (нинішня Академія образотворчих мистецтв) та у приватній Віденській школі образотворчих мистецтв Генріха Штреблова. Проте лише влітку 1898 року поїздка до Сполучених Штатів Америки та рішення залишитися там назавжди дали Бенді умови для досягнення значної художньої кар’єри.
Він починав на Західному узбережжі, де створював ескізи костюмів та ілюстрував вишукані меню чи екслібриси на замовлення тітки Модржеєвської. Ймовірно, він також пробував себе як професійний ілюстратор.

Владислав Бенда як ілюстратор щомісячників і книг

Пізніше він переїхав на схід, до Нью-Йорка, з яким пов’язав усе своє життя. «Я приїхав до Нью-Йорка за наполяганням Джозефа Чапіна, який тоді був художнім директором журналу „Scribner’s Magazine“. Він переглянув мої ескізи й вирішив, що я міг би ілюструвати для нього. Тоді я й почав створювати ілюстрації для щомісячних журналів та книг», — згадував у біографічному рукописі Владислав Теодор Бенда. Ілюстрування для престижного «Scribner’s Magazine» було рівнозначне виставці на Паризькому салоні, що надавало художнику престижу та відкривало перед ним усі можливі двері.

Ілюстрації з підписом цього поляка з’явилися в понад 40 журналах і газетах, що друкувалися на території всіх Сполучених Штатів, а також у книгах: «Моя Антонія» Віллі Катер та оповіданнях пера Артура Конан Дойла й Джека Лондона. Крім того, він був автором рекламних оголошень та пропагандистських плакатів періоду Першої та Другої світових воєн (у тому числі тих, що закликали до вступу до лав польської армії у Франції).

Владислав Бенда в оцінці сучасних дослідників

Наразі В.Т. Бенда вважається одним із найважливіших стовпів «Золотої ери американської ілюстрації». Його своєрідний стиль малювання, дещо слов’янський стиль, сповнений витонченості, приправленої емоціями та таємничістю, а також відданість роботі та чудова здатність пристосовуватися до очікувань тогочасного ринку створили навколо його особистості репутацію талановитого та значущого американського художника.

За адресою 15 E 65th Street у Нью-Йорку, у головному холі історичного будинку, у білій, довгастій вітрині розміщено три маски авторства Владислава Т. Бенди. У ній «сплять» «Золота красуня» (ориг. Golden Beauty, 1920), «Воєвода» (ориг. Voyevode, 1925) та «Черкеска» (ориг. Circassian, 1917). Ці твори були подаровані самим художником Фонду Костюшка, головний офіс якого розташований саме в цій будівлі. Фонд не є єдиним власником масок Бенди, багато з них перебувають у власності онуків художника, у приватних колекціонерів, у колекції нью-йоркського Society of Illustrators або — як у випадку з головою Гелени Модржеєвської — у колекції Польського музею в Чикаго.