У Санкт-Петербурзі, місті багатьох культур і віросповідань, мечеть не є чимось особливим. Унікальною є її східна архітектура, ніби перенесена до Неви з далекого Самарканда в Узбекистані. Це одна з найпівнічніших святинь послідовників ісламу. Блакитний купол, увінчаний золотим півмісяцем, вже понад століття є домінантою горизонту в цій частині міста завдяки своїм масштабам і кольорам. Співавтором проекту і будівничим мечеті був польський татарин Стефан Кричинський.

Мусульмани Санкт-Петербурга

Мусульмани, переважно татари, були присутні в Санкт-Петербурзі від самого його заснування, понад 300 років тому. Казанська губернія була одним з основних джерел будівельної робочої сили. Перші татарські юрти і базари (так звана Татарська слобода) стояли біля найстарішої будівлі міста - Петропавлівської фортеці. Багато мусульман оселилися в Петербурзі на постійне проживання. Вони займалися торгівлею, утримували їдальні, служили в царській армії. Наприкінці 18 століття, після анексії Кримського ханства та поділу Речі Посполитої, кримські та польсько-литовські татари опинилися в межах кордонів імперії. Після захоплення Росією великих територій Центральної Азії в 19 столітті, місцеве населення також почало стікатися до столиці Санкт-Петербурга.

Зусилля заради мечеті

Понад 200 років петербурзькі мусульмани не мали справжнього храму. Вони молилися в маленьких "домашніх" мечетях, при яких створювалися школи - медресе, або в кімнатах, відведених у казармах. Серйозні зусилля щодо будівництва храму розпочалися на початку 20-го століття. У 1905 році було створено будівельний комітет. Меценатом усього проекту став емір Бухари Саджид Абд аль-Ахад Хан (1880-1944 ), який придбав дві прилеглі ділянки землі на проспекті Кронверк, 5-7 по вулиці Петроградській і подарував їх мусульманській громаді.

На той час це було престижне місце завдяки щойно відкритому Троїцькому мосту. Тому розташування мечеті зустріло звинувачення в зазіханні на історичний характер найстарішої частини Санкт-Петербурга через її безпосередню близькість до двох православних храмів і будинку Петра I. Було використано заступництво прем'єр-міністра і міністра внутрішніх справ Петра Стойльпіна, і це виявилося успішним.

Нарешті, після схвалення Миколи II на будівництво мечеті, в листопаді 1907 року було оголошено конкурс на проект будівлі. Мечеть мала бути у "східному стилі" : сувора всередині, багато оздоблена ззовні, з куполом і принаймні одним мінаретом, з міхрабом, зверненим на південь, тобто в бік Мекки. З 45 конкурсних робіт найкращими були визнані три проекти: Миколи Васильєва (1875-1958 ) та двох польських архітекторів - Мар'яна Лалевича (1876-1944 ) і Мар'яна Перетятковича (1872-1916) .

Переможний проект реалізації

Схоже, що проект Васильєва був обраний тому, що найкраще поєднував східну екзотику з північним монументалізмом та ісламські традиції з елементами архітектури петербурзького модерну . Водночас конкурсна комісія оцінила те, що він змоделював свій проект на основі архітектури Центральної Азії, нещодавно анексованої Росією. Ключову роль відіграв той факт, що проект-переможець був створений за зразком мавзолею Гур-і-Мір в Самарканді, побудованого в 1405 році для Тамерлана . Проект включав два мінарети і напівеліптичний купол на високому барабані та репрезентативний портал (пештак) з керамічним облицюванням.

Розробку остаточного проекту , який відрізнявся від конкурсного, та його реалізацію було доручено імператорському придворному архітекторові Олександру фон Гогену (1856-1914 ) та цивільному інженерові Стефану Кричинському (1874-1923 ), члену петербурзької мусульманської громади, що походив з польських татар . Він також був добрим знайомим еміра Бухари. Відмінності між проектами полягали в додаванні окремого входу для жінок та зміні пропорцій і деталей фасадів.

Будівництво мечеті та її архітектура

Земляні роботи розпочалися в серпні 1909 року. Урочисте закладення першого каменя відбулося 3 лютого 1910 року за присутності еміра Бухарі. Коли наприкінці року залізобетонна конструкція будівлі була готова, стіни, купол і мінарети облицювали каменем, а потім рифлений (жолобчастий) купол і портали - керамічною плиткою. Перші молитви в ще недобудованій мечеті відбулися 21 лютого 1913 року, в день трьохсотріччя династії Романових. Через початок Першої світової війни та більшовицький переворот роботи значно сповільнилися. Будівництво було повністю завершено лише 30 квітня 1920 року, вже за більшовицької влади. Дати закладення першого каменя і завершення робіт можна побачити в обрамленні головного порталу.

Храм побудований на прямокутному плані розміром 45 х 32 м, з куполом висотою 39 м і циліндричними мінаретами висотою 48 м. Він може вмістити п'ять тисяч віруючих, в тому числі жінок, для яких передбачена окрема галерея. Композиція головного, тобто західного, фасаду (зверненого до проспекту), як і сам корпус, на відміну від самаркандських споруд, асиметричні, що відповідає духу модерну .

Декоративним принципом фасаду є контраст між темно-сірими гранітними плитами і блакитними керамічними порталами, куполом і завершенням мінаретів. Керамічне покриття площею 1 500 квадратних метрів було створено спільно з майстрами з Середньої Азії з використанням середньовічної техніки мозаїки. Фасади прикрашені цитатами з Корану. Особливістю петербурзької мечеті є природне освітлення - в барабані купола розташовано 16 вікон, тоді як в азіатському оригіналі віконних прорізів немає. На відміну від зовнішнього оформлення, інтер'єр мечеті скромний, навіть суворий, виділяється лише майолікове (керамічне) оздоблення міхрабу. У дворі звели невелику двоповерхову будівлю, в якій розмістили котельню та обмивальню (нині офіс).

Доля мечеті за радянських часів

У 1937 році відбулися арешти серед мусульманського духовенства. Радянська влада націоналізувала мечеть і поступово конфіскувала її обладнання . Коран 1236 року вивезли до Музею історії релігій. У підвалі влаштували картоплесховище. Мечеть закрили у вересні 1940 р. За сталінських часів багаторічні зусилля мусульманської громади щодо повернення храму не увінчалися успіхом.

Мечеть була успішно повернута в січні 1956 року. завдяки підтримці мусульманських країн. Вона перебувала в катастрофічному стані не лише через суворий клімат, що дуже відрізнявся від самаркандського, але передусім через неякісний ремонт і трамвайну лінію, що пролягала поруч із нею. Керамічні прикраси і навіть гранітні плити падали від вібрацій. У 1968 році влада офіційно оголосила мечеть пам'яткою архітектури. Золотий півмісяць знову увінчав купол у 1995 році. Роботи з консервації та реконструкції затягнулися до 2003 року, до святкування трьохсотріччя Санкт-Петербурга.

Стефан Кричинський - архітектор, будівничий мечеті

Татарські предки співтворця мечеті, архітектора Стефана Кричинського (1874-1923 ), воювали під Грюнвальдом на боці польсько-литовської армії. Сам він народився в маєтку Каськевичі в Ошмянському районі (сучасна Білорусь). Після закінчення Інституту цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі послідовно працював у різних архітектурно-будівельних бюро, зокрема, до 1917 року був головним архітектором Особливого корпусу прикордонної варти. Він спроектував понад двадцять будівель у місті на Неві та його околицях , серед яких собор Федоровської ікони Божої Матері, будинок художника-карикатуриста Павла Щербова в Гатчині та для суду, що нагадує давньоруський монастир, так званий "Федоровський городок". Федоровський городок у Царському Селі (нині Пушкін), а також неокласичний будинок еміра Бухарського (пр. Каменноостровський, 44), де він сам жив з 1915 по 1923 рр. Також працював на Кубані, в Грузії та Сербії, серед інших місць. Неодноразово брав участь в архітектурних конкурсах, а з 1921 року викладав в Інституті цивільних інженерів .

Помер у Петрограді . Похований на Літературних мостках Волкова кладовища.