На кам'яній стелі (з написами польською мовою) встановлено бронзовий медальйон з глибоким рельєфом, на якому зображено обличчя Адама Міцкевича на смертному одрі (1798–1855). Це, безсумнівно, один із шедеврів пізньоромантичної французької скульптури.

Автор, Огюст Прео, вважав медальйон Міцкевича «найкращою роботою, яку він створив». Він надавав великого значення виставці копії на Паризькому Салоні в 1868 р. У відгуках про цю експозицію його твір отримав високу оцінку (зокрема, від Оділона Редона та Еміля Золя). Серед численних надгробків Прео цей вирізняється надзвичайно сміливим (принаймні на тлі всього надгробного мистецтва століття) зображенням агонії. Втім, всупереч поширеній думці, медальйон не є копією посмертної маски поета.

Нічого не відомо про обставини замовлення медальйона. Скульптор міг особисто знати Міцкевича завдяки контактам із французьким істориком Жюлем Мішле. Він також подружився із сином поета, Владиславом, ймовірно, під час роботи над медальйоном для Монморансі, про що свідчить прощальна промова Владислава Міцкевича на похороні скульптора. Малюнок медальйона, зроблений Прео, який зараз відомий лише за гравюрою Фірмена Жільо 1867 року, справляє враження виконаного «ex post» (після завершення роботи), а не як підготовчий ескіз; можливо, він також призначався для презентації членам комісії. Медальйон з’явився в Монморансі наприкінці 1866 року, але урочисте відкриття пам'ятника – зі знаменитою промовою Віктора Гюго – відбулося лише 21 травня 1867 року. Відтоді медальйон Прео неодноразово відтворювався і зображувався в у різних графічних варіаціях (наприклад, М.Е. Андріоллі, Б. Залеського, А. Регульського).

Гіпсова модель скульптури зберігається в Польській бібліотеці в Парижі. Прео, ймовірно, також був автором втраченого бронзового медальйона Целіни Міцкевич, який раніше зберігався в тому ж місці. У 1890 році прах Міцкевича було ексгумовано і перенесено до крипти в кафедральному соборі на Вавелі.

У 2020 році скульптуру на нагорбку було очищено та забезпечено захисним покриттям.