До найдавніших мистецьких творів, що становлять оздоблення колегіального костелу, належать надгробки гетьмана і великого коронного канцлера Станіслава Жолкевського та членів його родини.

Костел у Жовкві як вияв вдячності Богові

Головний храм магнатської латифундії від самого початку не передбачався ані як місце поховання його фундатора, ані як родинний мавзолей. Спочатку Станіслав Жолкевський хотів, щоб його поховали у родинному гробівці батька у Львівському кафедральному соборі, однак наприкінці життя змінив своє рішення. Тоді він розглядав можливість поховання у заснованому ним костелі, однак з огляду на війни, які тривали, допускав також поховання поза межами батьківщини, у Волощині (сучасна Молдова). За цих обставин він наказував:

«високу могилу викопати, але не заради амбіцій, які я так хотів би мати, а щоб моя могила була курганом на кордонах Речі Посполитої».

Відповідно до задуму гетьмана костел Святого Лаврентія, зведений у 1606–1618 роках, мав стати пам’ятником лицарської слави польських війсь, якими він командував, а також виявом вдячності «Богу, який багаторазово виявляв своє милосердя до нашої вітчизни (якій і я прислужився) і [який] обдаровував її перемогами, тому самому Богові Всемогутньому». Однозначно про це свідчив розроблений Станіславом Жолкевським безпрецедентний літургійний проєкт. У ньому на перший план не висувалися обов’язки духовенства щодо душі фундатора та членів його родини, натомість передусім наголошувалося на необхідності збереження пам’яті про здобуті ним перемоги.

Жолкевський встановив урочисте святкування ювілейних дат: 24 січня – річниця битви під Бичиною (1588 р.), 28 січня – річниця битв із турками під Удичем і під Коровайною (1606 р.), 16 червня – сутички з козаками в Україні (1596 р.), 4 липня – річниця битв під Гузовим (1607 р.) і при Клушині (1610 р.), 20 жовтня – відзначення перемоги над армією молдавського господаря Міхая (1599 р.), 24 листопада – вигнання армії ерцгерцога Максиміліана Габсбурга з-під Кракова (1587 р.).

Гетьманські ідеали лицарства знайшли своє втілення у довершеному, з митецької точки зору, скульптурному фризі антаблемента, що оперізує фасади храму. На ньому зображені фігури гусарів, які борються і вмирають за свою батьківщину і католицьку віру в боях із московськими військами, татарами й турками. Їм супроводжують покровителі лицарства та воєначальник, присутність якого символічно позначена гербовими знаками. Не бракує й орлів, що символізують королівську владу і водночас нав’язують до античної ідеї провідника душ психопомпи – істоти, що возносить душі померлих у вічність. Ідейну програму інтер’єру доповнювала велика картина битви при Клушині (1610 р.), яка представляла перемогу, що відкрила шлях на Москву.

Ідеї, якими керувався її чоловік, чудово розуміла його дружина, Регіна Жолкевська з роду Гербуртів, яка у 1621 році зробила заупокійну фундацію (пожертвування) на користь церкви з метою відправлення заупокійних служб за душі гетьмана, вбитого під Цецорою, а також за полеглих і померлих у полоні його воїнів, а також молебні за тих, хто потрапив до ворожого полону.

Колегіальний костел у Жовкві – мавзолей роду Жолкевських

Первісна, задумана гетьманом Жолкевським, функція храму почала змінюватися після його трагічної загибелі у 1620 році. У ньому почали вшановувати пам’ять не лише фундатора, а й членів його родини, які воювали за Батьківщину. У результаті колегіальний костел став усипальницею роду Жолкевських, а також їхніх спадкоємців: Даниловичів і Собеських. Їхні надгробки, епітафії та портрети, а також зображення переможних битв заповнили інтер’єр храму. У крипті поруч із гетьманом Жолкевським були поховані: його дружина Регіна з роду Гербуртів (пом. 1626 р.), їхній син Ян (пом. 1623 р.) та донька, дружина руського воєводи Софія Данилович (пом. 1634 р.), її син Станіслав Данилович (пом. 1636 р.), а також зять Якуб Собеський (пом. 1648 р., краківський каштелян) та кілька інших членів родини.

Відсутність архівних документів не дає можливості встановити обставини, за яких було виготовлено комплекс надгробних пам'ятників найближчого оточення гетьмана. Вони з'явилися завдяки Cофії Данилович з роду Жолкевських – дружині воєводи руського та спадкоємиці батьківських маєтків. Попри спроби пов’язати ці скульптури з творчістю окремих львівських скульпторів, які працювали в першій половині XVII століття, вони й надалі мають залишатися творами анонімних митців.

Надгробки у пресвітерії

У пресвітерії храму, по обидва боки головного вівтаря, стоять два величні монументи з червоного мармуру, обрамлені потужними колонами із сіруватого каменю. Вони мають ідентичну композицію. У глибоких нішах, обрамлених аркадами, стоять повнооб’ємні постаті натуральної величини. Композицію доповнюють з боків столи, накриті тканинами. Цоколь прикрашають поля з панегіричними написами та декоративними таблицями. У центрі завершення розміщені медальйони з гербами, обрамлені алегоричними постатями, а на осі колон – фігури святих покровителів.

Надгробок біля стіни з боку Євангелія

Надгробок біля північної стіни (ліворуч, якщо дивитися від вівтаря) присвячений гетьману і великому коронному канцлеру Станіславу Жолкевському та його сину Яну, старості грубешівському, які померли від ран, отриманих під Цецорою. Обидва зображені у повних латних обладунках, а біля їхніх ніг лежать шоломи. Старший Жолкевський тримає в руках гетьманську булаву та печатку канцлера, молодший – буздиган. У завершенні композиції зображений архангел Михаїл — покровитель лицарів, картуш із персоніфікаціями чеснот «Мужності» («Fortitudo») та «Справедливості» («Justitia»), а також гербами Любич, Корчак, власним гербом Гербуртів і Півкозичем; обабіч розміщені скульптури святих покровителів: святого Івана Євангеліста та святого Станіслава, єпископа. Нижню частину цоколя заповнюють зображення різноманітної зброї.

Надгробок біля стіни з боку Лекції

На надгробку біля південної стіни (праворуч, якщо дивитися від вівтаря) зображено дружину гетьмана і канцлера Регіну Жолкевську з роду Гербурт із дочкою Софією Данилович. У завершенні монумента встановлено фігуру Богородиці Діви Марії з Дитятком, а по обидва боки – зображення святих покровительок: святої Регіни та святої Софії. На картуші містяться власний герб Гербуртів, а також герби Любич, Нечуя та Бонча.

Зображення Жолкевських мають виразно портретний характер. Особливо важливе це у випадку гетьмана, іконографія якого досі потребує ґрунтовного опрацювання. Картина, яку донедавна вважали його вірогідним портретом (зберігається в Національному музеї в Кракові), нещодавно була ідентифікована як зображення іншого полководця – Мартина Калиновського, польного гетьмана коронного у 1633–1636 роках.

Костел Святого Лаврентія в Жовкві — місце вшанування національного героя

У наступні століття колегіальний костел у Жовкві став особливим місцем вшанування культу національного героя, про подвиги якого нагадували щорічні відзначення битв, особливо при Клушині та під Цецорою. Постать командувача переможеної армії формувався як образ бездоганного героя. І хоча ми знаємо, що таких людей не буває, це жодним чином не применшує пам’яті про видатного державного діяча, палкого патріота, талановитого полководця, доброго господаря та турботливого опікуна своєї родини. Саме тоді народилася красива легенда про уроки патріотизму, які Теофіла Собеська з роду Даниловичів давала своїм синам біля пам’ятника своєму прадідові – Мареку та Яну, згодом королю, переможцю турків і татар у битвах під Хотимом і Віднем. Молоді Собеські нібито вчилися латини зі славетної цитати з «Енеїди» Вергілія, викарбуваної на надгробку: Exoriare aliquis nostris ex ossibus ultor («Нехай із наших кісток постане месник»), а також із двовірша: Tibi hostis ad terrorem, Tibi hosper ad exemplum («Тобі, вороже, на пострах; тобі, перехожий, на приклад»). Вони також достеменно знали напис на пам’ятнику прабабусі, запозичений із біблійної Книги Юдити: Vae genti insurgenti super genus meum. Dominus enim omnipotens vindicabit in eis («Горе народові, що повстає проти мого народу. Всемогутній Бог помститься йому»).

Надгробки родини Жолкевських збереглися в доброму стані, однак варто зазначити втручання, яких зазнали розміщені на них написи. Обидва надгробки були ретельно відреставровані у 1991-1997 роках під час консерваційних робіт, проведених під керівництвом доктора Януша Смази студентами факультетів реставрації Академій образотворчих мистецтв у Варшаві та Кракові.