Палац Чарторийських, який також називають Будинком генералів Земель Подільських, розташований у північно-східній частині Старого міста, на вулиці Зарванській. У другій половині XVIII століття будівля належала спочатку Августу Олександру Чарторийському (1697–1782 рр.), а згодом його синові Адаму Казимиру Чарторийському (1734–1823 рр.), які обіймали посаду Старости генерального Земель Подільських та носили титул «генерала Подільських земель». Август Олександр виконував ці обов’язки у 1750–1758 роках, а після нього посаду успадкував син, який залишався на ній до кінця XVIII століття, тобто до 1793 року, коли після другого поділу Речі Посполитої Кам’янець-Подільський був включений до складу Російської імперії. Обидва належали до Фамілії - впливового політичного угруповання, яке прагнуло здобути владу після смерті Августа III та провести державні реформи в Речі Посполитій. Завдяки старанням батька Адам Казимир готувався до сходження на престол, однак, попри політичні амбіції та значні фінансові витрати, корону отримав його двоюрідний брат Станіслав Понятовський, підтриманий імператрицею Катериною II. Після смерті батька та пережитого приниження, коли король передав уряд після померлого руського воєводи не йому, а Щенсному Потоцькому, Адам Казимир разом із дружиною Ізабелою Флемінг залишив Варшаву і в 1783 році оселився в Пулавах.

У порівнянні з Пулавами й Сенявою - головними резиденціями Адама Казимира, а також Конськоволею – осідком Августа Александра, збережена в Кам’янці-Подільському будівля є відносно скромною резиденцією роду, що володів мільйонними статками. Проте на тлі міської забудови вона вирізнялася, оскільки в інвентарях Кам’янця-Подільського XVIII ст. зафіксовано лише дев’ять подібних споруд, які офіційно називалися «палацами».

Наземна частина одноповерхової будівлі, зведеної в середині XVII ст. на місці давнішої забудови, ймовірно, початку XVI ст., від якої до сьогодні зберігся підвал із циліндричним склепінням - була частково зруйнована під час турецької окупації 1672-1699 років. У другій половині XVIII ст. будівлю відреставрували і розбудували. Тоді їй надали форму одноповерхового палацу, зведеного, як і більшість споруд цього періоду, з каменю та вкритого ґонтовим дахом. Головний фасад прикрашав чотирибічний ризаліт, прибудований до прямокутного корпусу, зверненого коротшим боком до вулиці. Цоколь, з огляду на природний ухил місцевості, мав різну висоту – нижчу з боку вулиці й вищу з боку подвір’я. Фасади були оздоблені світлим пісковиком. Навколо високих прямокутних вікон і порталів з’явилися декоративні лиштви характерними «вушками». Наріжники будівлі підкреслено рустами різної довжини та антаблементом, над яким, понад ризалітом, містився трикутний фронтон із профільованими краями та круглим вікном у центрі. До інтер’єру вели два високі портали, розташовані на коротших фасадах будівлі: з боку вулиці – у ризаліті, а з боку подвір’я - через двомаршові сходи з майданчиком, під яким знаходився вхід до підвалу. Східний портал був особливо пишно декорований, оскільки у прямокутній ніші над перемичкою містилося рельєфне зображення, на жаль, нині вже не збережене. Будівлю вкривав чотирисхилий дах, до якого прилягало двосхиле накриття над ризалітом.

У найбільшому приміщенні будинку, що з півдня прилягає до прямокутного виступу, біля східної стіни зберігся рококовий камін, прикрашений ліпним картушем із гербом «Погоня Литовська» - родовим символом Чарторийських, а також Орденом Білого Орла, найвищою державною нагородою Речі Посполитої Обидвох Народів, якою відзначали за видатні цивільні та військові заслуги. Цей орден отримали як Август Александр (1731 р.), так і Адам Казимир Чарторийський (1764 р.).

Оздоблення каміна стилістично перегукується з декорацією інтер’єрів, що оздоблюють стіни і склепіння кам’янецьких костелів ордену домініканців і тринітаріїв, приблизно в той самий період між 1737 і 1765 роками. Стримана архітектурна форма фасадів палацу, своєю чергою, відображає характерну для архітектури Кам’янця XVIII ст. стилістику класицистичного бароко, помітну, зокрема, у будинку комендатури (1770 р.) чи римо-католицькій семінарії (1780-1782 рр.). Ці споруди були збудовані або перебудовані за проєктами коменданта фортеці та архітектора Яна де Вітте. З цим будівничим дослідники пов’язують багато об’єктів, споруджених у Кам’янці, Львові, а також на Волині й Поділлі – військових, сакральних і резиденційних. Частину з них підтверджено документально, інші об’єкти приписано йому на підставі стилістичної спорідненості. Відомо, що де Вітте у 1763 р. спроєктував палац Станіслава Любомирського у Львові, розташований на наріжній ділянці в ринковій забудові. Кам’яні обрамлення з характерними «вушками» навколо вікон першого поверху там майже ідентичні тим, що прикрашають фасади палацу Чарторийських у Кам’янці. А якщо врахувати, що Любомирський належав до того самого політичного угруповання та був зятем і швагром Чарторийських (оскільки одружився з Єлизаветою – дочкою Августа Александра і сестрою Адама Казимира), це дає підстави розглядати Яна де Вітте як можливого проєктанта не лише львівської, а й кам’янецької резиденції.

Реконструкція вигляду палацу XVIII ст. стала можливою завдяки архівним фотографіям початку XX ст., опублікованим Александром Прусевичем, а також проєкту перебудови фасаду будівлі 1879 р., що зберігається у фондах Національної бібліотеки у Варшаві. На кресленнях усі зміни щодо первісного вигляду були позначені червоним кольором. Унаслідок цієї перебудови, яку під керівництвом губернського інженера Казимира Антоновича здійснили на замовлення купця другої гільдії Абрама Шмуловича Вайндойма, по обидва боки ризаліту звели додаткові стіни, які разом з уже наявними утворили прямокутні приміщення, призначені для двох крамничок. На підставі фотографій початку XX ст. можна припускати, що й ризаліт колишнього палацу було пристосовано до торгівельних потреб. Замість високого прямокутного входу, який сягав антаблемента й був оздоблений кам’яним обрамленням із «вушками», з’явилися вужчі двері з прямокутною фрамугою та двома невеликими вікнами по боках. Таким чином уже з 1880-х років передня частина колишнього палацу втратила представницьку функцію і стала торгівельно-ремісничою. З боку вулиці містилися продуктовий магазин і годинникова майстерня, тоді як із боку подвір’я – приватні помешкання.

Будівля зазнала пошкоджень під час Другої світової війни. Під час відбудови усунули прибудови XIX ст. Первісні віконні отвори фасаду реконструювали, повернувши їм кам’яні обрамлення. Однак на південному фасаді замість трьох великих окремих вікон виконали шість менших, розміщених осьово у два горизонтальні ряди. Два фронтальні вікна ризаліту замурували, але оригінального порталу не відтворили. В останні роки всі кам’яні архітектурні деталі були вкриті шаром білої фарби. Нині будівля належить Українській греко-католицькій церкві й виконує функцію парафіяльної канцелярії.

Інформація про об’єкт

Після 1764 і до 1781 року – тобто після отримання Адамом Казимиром Чарторийським Ордена Білого Орла, але до візиту короля Станіслава Августа Понятовського до Кам’янця-Подільського 8-14 листопада 1781 р., коли в Резиденції генералів Подільських Земель, згідно з джерельними переказами, була розміщена частина королівських гостей. Важливою підказкою щодо того, за якого саме представника роду Чарторийських було здійснено перебудову резиденції, є повідомлення історика Юзефа Антонія Ролле, який писав: 

«У деяких вікнах з боку подвір’я й досі можна побачити витончені залізні ґрати, що зображають монограму останнього достойника»,

а останнім генеральним старостою Подільських земель був саме Адам Казимир Чарторийський (Rolle 1878, s. 40).