Текст у часописі "Wieści z Polski" з описом урочистостей з нагоди відкриття пам'ятника Адаму Міцкевичу в Парижі. Описано осіб, які виступали на заході, згадано спеціальну месу, а також перебіг і склад учасників церемонії (Джерело: "Wieści z Polski", Варшава 1929, R: 2, № 5, с. 8-9, далі: Ягеллонська цифрова бібліотека).

Осучаснене прочитання тексту

Відкриття пам'ятника Адаму Міцкевичу в Парижі.

28 квітня цього року в Парижі відбулася урочиста церемонія, яка радує серце кожного поляка, а саме відкриття пам'ятника Адаму Міцкевичу. Вже напередодні церемонії, тобто в суботу 27-го числа, відбулася академія польською мовою. Напередодні відкриття, тобто в суботу 27-го, у великому амфітеатрі Сорбонни відбулася академія французькою мовою, завдяки зусиллям Французького коледжу, професором якого колись був Міцкевич, разом з товариством "Франція-Польня".

Зустріч відкрив співробітник інституту Моріс Круазе, після чого професор Андре Мазон прочитав чудову лекцію про життя і творчість Міцкевича. Серед інших доповідачів були представник Міністерства W.R. і O.P. Францішек Потоцький, ректор Калленбах, професор Уєйський, професор К. Костанецький та Анджей Струг. У залі були присутні: пан посол Хлаповський в оточенні співробітників свого посольства, генеральний консул Познанський і співробітники його консульства, генерал Гуро, єпископ Шапталь, посол Панаф'є, родина Барда в особі Юзефа Міцкевича, Марії Міцкевичевої, д-р. Людвіка Грецького, проф. Людвіка Ґурецького, Леона Ройєра, капітана Шуазі, маршалів Дашинського та Шиманського, віце-маршалка Сенату Станіслава Познера, делегації польських шкіл та літературних об'єднань, а також натовпи глядачів.

На завершення французький артист Ерве прочитав "Оду до юності" та інші твори Міцкевича. Наступної неділі в польському костелі Успіння Пресвятої Богородиці відбулася меса, яку відслужив о. Лагода, новий настоятель польської католицької місії у Франції. На службі також були присутні Ігнацій Падеревський, який приїхав зі Швейцарії, колишній маршал Пуласький, генерал Демен, голова французької військової місії в Польщі. Гарну поминальну проповідь виголосив о. Лучак.

О 3 годині дня відбулося урочисте відкриття пам'ятника на площі Альми. Пам'ятник, висічений Бурделем, є одним з найкрасивіших у Парижі. Раніше до підніжжя пам'ятника було покладено жменю польської землі, спеціально привезеної з кургану Костюшка. Відкриття пам'ятника відбулося в присутності муніципальних, військових та цивільних представників.

Президента Думерге представляв генерал Сассем, міністра Бріана - посол Ларош, а також чехословацькі, югославські та фінські депутати, англійський військовий аташе, директор департаменту образотворчих мистецтв Поль Леон, спікер палати Бюіссон, який спеціально приїхав з Канн, колишній посол Панафьє, префект поліції Кьяппе, Ігнацій Падеревський, польська делегація на чолі з міністром Кремом, з маршалами Дашинським і Шиманським, віце-спікером Сенату Станіславом Познером, низкою видатних польських і французьких діячів та представниками десятків польських товариств з півночі та сходу Франції з прапорами.

Біля пам'ятника по черзі виступили віце-голова Товариства Франція-Польща пан Левандовський, президент міської ради Парижа пан Лемаршан, міністр освіти пан Марно і, нарешті, посол Хлаповський, який розпочав свою промову словами Віктора Гюго:

"Говорити про Міцкевича - це говорити про красу і справедливість, захисником яких він був, говорити про обов'язок, героєм якого він був, говорити про визволення, вісником якого він був".

Висловивши подяку ініціаторам встановлення пам'ятника, його автору, а також місту Парижу та французькому уряду, Посол наголосив на нерозривних зв'язках, які пов'язують Францію та Польщу у спільних зусиллях, спрямованих на захист традицій предків та спрямування своїх народів через любов до Батьківщини до ідеалів миру, справедливості та прогресу. Франція не розчарувала надії, які покладав на неї Міцкевич і всі поляки. Посол Блаповський завершив свою промову вигуком "Хай живе Франція!".

Після промови відбулося покладання вінків - від міста Парижа, від Національного інституту Оссолінських, від Товариства захисту культури польської еміграції у Франції, від польської армії, від польських студентів, від Литви, від Вільнюського університету. Останній був уквітчаний литовським колоссям і польовими квітами. О 5 годині пополудні в залі Ієни відбулася академія польською мовою, на якій виступив, зокрема, Стефан Рейєр, президент Союзу польських робітників у Франції.

Після академії відбувся концерт, а ввечері - вечеря в посольстві на честь президента Думерге та арт-хаус на 1000 осіб. На всіх церемоніях, пов'язаних з відкриттям пам'ятника, був присутній о. Здіслав Любомирський, президент Товариства допомоги польським заробітчанам за кордоном. Цей детальний опис урочистостей подається тут з переконання, що пошана, яку віддали у французькій столиці представники двох дружніх народів великому Поетові-емігрантові, буде близька серцям поляків за кордоном, які, як і він, перебувають далеко від своєї Батьківщини, живуть і працюють для неї.

Міцкевич, який "любив увесь народ, усі його майбутні і минулі покоління", з особливою турботою ставився до поляків-вигнанців, які знайшли притулок на французькій землі після падіння Повстання. Щоб заспокоїти їхню тугу за втраченою країною, він у своєму шедеврі "Пан Тадеуш" відкрив перед їхніми очима красу польської природи та польського життя. Про це говорив на лекції, прочитаній через кілька днів після відкриття пам'ятника Міцкевичу в Польській бібліотеці в Парижі, видатний критик і знавець польської літератури Іґнаци Хшановський, який продемонстрував "неминущі цінності, не тільки вічні, але навіть вічні, як польські, так і загальнолюдські", які великий поет підніс до скарбниці польського духу.

Для емігрантів Міцкевич створив "Книги паломництва", які починаються із заповіді вірити в майбутнє і любити Батьківщину. Хоча емігрантам не бракувало любові до Батьківщини, їм бракувало віри в майбутнє, продовжує Ігнацій Хшановський. Саме тому поет починає із заповіді віри і повертається до неї в іншому місці, кажучи "Стережіться нарікань, нарікань і сумнівів".

І далі Міцкевич застерігає, що серед емігрантів "є заразні люди, тобто погані поляки, які своїм невір'ям заражають інших". Пам'ятник, встановлений великим художником Бурделем, який, хоч і був чужинцем, але відчув дух поета глибше, ніж будь-хто інший, безсумнівно, стане місцем паломництва для багатьох поляків, сучасних мандрівників - емігрантів, які шукають хліба у Франції.

Нехай піднята рука Вчителя нагадає їм про його високу заповідь і покаже, як треба жити, щоб не тільки не втратити в еміграції нічого від власного духу, але ще більше поглибити і розширити його, кожен в міру своїх сил черпаючи сили з джерел вічно живої любові і віри, з яких черпав натхнення Міцкевич.