Його учасники зібралися, щоб висловити свою підтримку ідеям свободи, демократії, соціальної рівності та об’єднання Німеччини, а безпосереднім поштовхом до його організації стала підтримка польських повстанців.

«Гамбахер Фест» відбувся в період значних політичних і соціальних напружень у Європі. У Німеччині, розділеній на численні держави в рамках Німецького союзу, панувала система політичних репресій, нав’язана після Віденського конгресу 1815 року. Суворі закони, такі як Карлсбадські акти 1819 року, обмежували свободу преси, зібрань та політичну діяльність.

У роки, що передували акції протесту в Гамбаху, наростало суспільне невдоволення, особливо в Пфальці, який у результаті реорганізації після Віденського конгресу опинився під владою Королівства Баварії. Населення Пфальца було незадоволене високими податками, цензурою та політичними обмеженнями.

Окрім польського питання, неабияке значення мала також ситуація у Франції, де в 1830 р. було прийнято конституцію, яка визнавала суверенітет народу; того ж року відбулася також бельгійська революція, що призвела до утворення Королівства Бельгії. До того ж зміни відбувалися й у самих державах Німецького союзу — зокрема, у Саксонії та Кургессені, які прийняли конституції.

Хід маніфестації

Маніфестація була організована ліберальними діячами, такими як Йоганн Георг Август Вірт і Філіп Якоб Зібенпфайфер. Офіційно її називали «фестивалем», поєднаним із пікніком у замку Гамбах, щоб обійти заборону на політичні зібрання. Насправді це була відкрита політична демонстрація.

У заходах брала участь переважно середня верства — зокрема дрібні підприємці, купці, юристи, журналісти... одних приваблювало загальне невдоволення економічною ситуацією, інших — ідея єдності Німеччини, а ще були й такі, для яких усі ці питання були однаково важливими. Серед найважливіших піднятих ідей були гасла:

• протест проти цензури на користь свободи преси та слова,
• демократії та рівності, зокрема рівних прав жінок і чоловіків,
• об’єднання Німеччини — прагнення до національної єдності в ліберальному дусі, а навіть до європейської конфедерації,
• права народів на самовизначення — солідарність з іншими народами, що борються за незалежність, зокрема з поляками після Листопадового повстання,
• свободи зібрань, виборів та участі суспільства в управлінні.

Під час маніфестації майорів різнокольорові прапори, зокрема біло-червоні та чорно-червоно-золоті, які стали символом німецького національного руху, а згодом — національними кольорами Німеччини.

На неї прибули делегації з Гессена, Баварії та Ельзасу. Хоча влада гостро відреагувала на це зібрання, а його організаторів піддавали репресіям, ця подія стала одним із перших масових зібрань політичного характеру в історії Німеччини, що пропагували ліберальні та національні ідеї, а її наслідки були далекосяжними.

Висунуті вимоги стали, зокрема, одним із джерел натхнення для «Весни народів». Хоча сама маніфестація не мала безпосередніх наслідків, висунуті публічно гасла з особливою силою повернулися у 1848 році. Сьогодні замок Гамбах вважається «колискою німецької демократії», а меморіальні дошки на замку нагадують про його символічну роль у боротьбі за свободу та громадянські права.

Увічнення пам’яті та польські сліди

Польські політичні емігранти після Листопадового повстання сприймалися в багатьох державах Німецького союзу як герої боротьби за свободу та символи опору проти деспотизму. Їхні долі викликали як захоплення, так і співчуття, що спонукало до організації масштабної матеріальної допомоги та символічної підтримки.

Німецьке суспільство, особливо в регіонах із сильними ліберальними тенденціями, таких як Пфальц чи Баден, сприймало польських біженців як джерело натхнення у прагненні до власних соціальних і політичних реформ.

Дружба та солідарність із поляками виявлялися не лише в жестах підтримки, а й у активній участі в їхніх справах. Німецька преса часто описувала польських емігрантів як «лицарів свободи», що підкреслювало їхній моральний авторитет.

У багатьох містах організовували богослужіння за Польщу, а пропольські симпатії знаходили вираз у літературі, мистецтві та популярній культурі. Поляків також розглядали як міст між народами Європи, що поєднував різні національно-визвольні та демократичні рухи.

З іншого боку, у деяких політичних та консервативних колах присутність польських емігрантів викликала занепокоєння, особливо з огляду на їхню участь у революційній діяльності. Іноді їх вважали «небезпечними радикалами», що призводило до спроб обмеження їхнього впливу з боку влади.

Незважаючи на це, польські біженці здобули величезну підтримку серед пересічних громадян, для яких вони стали символом боротьби за свободу та справедливість. У цьому контексті варто нагадати слова видатного німецького поета Генріха Гейне:

Жахлива доля стількох благородних мучеників за свободу, що тягнулися довгими жалобними ходами через Німеччину, справді була здатна глибоко зворушити кожне благородне серце.

У Німеччині бачили цю ходу поляків на власні очі, і спокійний, тихий німецький народ, який так терпляче зносить власні утиски, був настільки сильно вражений видом нещасних сарматів, настільки схвильований співчуттям і гнівом, настільки виведений з рівноваги, що був близький до того, щоб зробити для чужинців те, чого ніколи не був здатний зробити для себе самого.

А саме — відмовитися від найсвятіших обов’язків підданості та здійснити революцію.

Натомість Йохан Георг Август Вірт писав, що:

Відродження Польщі може відбутися лише завдяки німцям. Наш народ також має моральний і юридичний обов’язок спокутувати гріх знищення Польщі.

Наш народ повинен визнати відродження Польщі своїм найважливішим і найнагальнішим завданням, у тому числі й у своїх власних інтересах.

На хвилі пропольських симпатій майбутній гімн Польщі став популярною піснею, перекладеною німецькою мовою. На цій хвилі також з’явилася картина Дітріха Монтена «Finis Poloniae 1831» (олія, полотно, 1832 р., Стара Національна галерея в Берліні), що нагадує нібито вигук Тадеуша Костюшки та зображує перетин кордону з Пруссією розбитими повстанськими загонами.

Рейнський Пфальц, де відбувався Гамбахський фестиваль, був одним із місць, де польські емігранти, особливо політичні біженці після Листопадового повстання (1830–1831), знайшли сприятливі умови для політичної діяльності. Ліберальні, республіканські та антимонархічні ідеї, що домінували в реформаторських рухах у Німеччині, збігалися з цілями поляків.

З остраху перед репресіями або внаслідок них тисячі поляків залишали країну, що стало причиною Великої еміграції. На території сучасної Німеччини біженці найчастіше з’являлися в Саксонії та на півдні країни. Їхня присутність не тільки вплинула на розвиток ліберальних і демократичних ідей у Німеччині, а й стала поштовхом до дій на користь об’єднання цієї розділеної країни.

У відповідь на потреби біженців виникли численні ініціативи з надання допомоги — організовувалися збори коштів, комітети підтримки, бали та благодійні концерти. Прикладом таких заходів був Союз жінок і дівчат у Франкфурті-на-Майні, який організував лотерею на користь польських біженців. Леон Древніцький так писав про цю гостинність:

Коли ми проїжджали німецькі міста, мешканці виходили нам назустріч із музикою, і, граючи та співаючи патріотичні пісні, вводили нас у міста. Вони влаштовували для нас обіди та бали, а після ночівлі проводжали нас на милю-дві, а в готелях оплачували нам їжу та напої.

Книгар Фрідріх Брокгауз очолював «Спілку на підтримку поляків, які потребують допомоги», яка надала підтримку понад 2000 осіб. Також організовувалися бали, які мали надати біженцям перепочинок завдяки тілесним насолодам — танцям, музиці, їжі, і, як кажуть, інших тілесних задоволень їм теж не бракувало, а, як згадував Йозеф Зелінський, поляки мали репутацію народу, який більше за інші народи схильний до жінок і менш стриманий, і додавав, що чоловіки воліли не залишати своїх дружин з поляками.

Виявом солідарності з поляками стала їхня почесна участь у Гамбахерському фестивалі. У маніфестації, яка зібрала понад 25 000 учасників, взяли участь, зокрема: Ян Чирський, поет і публіцист Францішек Гжимала (1795–1831), Тадеуш Креповецький (1798–1847) та Олександр Ласкі (1805–1867).

Поляків сприймали як героїв боротьби за свободу, які не лише діяли на благо власної батьківщини, а й підтримували інші народи у їхньому прагненні до свободи та демократії. Доля Польщі була живим нагадуванням про небезпеку, яку несе відсутність свободи та поділ країни між могутніми монархіями. Листопадове повстання стало для багатьох учасників «Гамбахер-фесту» символом героїчної боротьби за незалежність.

Під час маніфестації неодноразово згадували про ситуацію в Польщі, розділеній між Росією, Пруссією та Австрією. Постанова про незалежність Польщі подавалася як частина ширшої боротьби за свободу європейських народів. Учасники вигукували гасла, що закликали до об’єднання Німеччини, а також до забезпечення громадянських прав.

Культурне значення

Присутність поляків у Німеччині вплинула на розвиток численних літературних та художніх творів, як матеріальних, так і нематеріальних.

Німецькі поети та літератори ліберальних поглядів, такі як Аннет фон Дросте-Хюльсхофф (1797–1848), Франц Грільпарцер, Георг Гервег (1817–1875), Готфрід Келлер (1819–1890), Ніколаус Ленау (1802–1850), Юліус Мозен (1803–1867), Август фон Платен (1796–1835) та Людвіг Уланд (1787–1862), створювали так звані «Polenlieder» — політичні пісні та вірші, присвячені Польщі.

Уланд, зокрема, написав вірш «Міцкевич» на честь Листопадового повстання. У 1830–1849 роках було створено понад 1000 творів такого роду, більшість із яких — безпосередньо після поразки повстання.

У період посилення пропольських симпатій майбутній гімн Польщі, перекладений німецькою мовою, набув великої популярності як пісня, що символізувала боротьбу за свободу. На цій же хвилі солідарності з поляками з’явилися такі твори, як:

• Дітріх Монтен, «Finis Poloniae 1831», олія на полотні, 1832 р., Стара Національна галерея в Берліні. Назва твору нагадує про нібито вигук Тадеуша Костюшки та зображує драматичну сцену перетину кордону з Пруссією розбитими повстанськими загонами після поразки Листопадового повстання. Картина, сповнена символіки та емоцій, стала одним із художніх проявів співчуття та солідарності з Польщею у важкий період її історії.
• Едмунд Лінденбаум, «Прощання з поляками», після 1832 р., літографія, Міський музей у Берліні [Stiftung Stadtmuseum Berlin], друк Й. К. Шалл-молодший, видавництво Verlag L. Sachse & C., Берлін).
• Ганс Моцнай, «Гамбахський фестиваль 27 травня 1832 року», акварель, Німецький історичний музей, Берлін, інв. № Kg 77/17. Досить популярна акварель (відтворена, зокрема, у вигляді поштової марки), яка, однак, була створена лише в 70-х роках XX століття та зображує хід маніфестації, намальована на основі деревориту XIX століття. На ній на передньому плані поруч із чорно-червоно-жовтим прапором ми бачимо також польський прапор, проте варто зауважити, що на попередніх зображеннях цей польський прапор не з’являється.

Наприкінці 80-х років XX століття замок у Гамбах став свідком певною мірою подібних, хоча й не таких численних і організованих польською стороною, а насамперед створеною у 1987 році Християнської служби визволення народів — відбувалися «солідарні» маніфестації, а також дискусії та інші заходи.