Пам’ятник у первісній формі було створено за проєктом львівсько-краківського скульптора Тадеуша Блотницького. Статую встановили на постаменті, виготовленому Яном Бембновичем – власником скульптурно-каменярської майстерні у Станиславові (тепер – Івано-Франківськ). Монумент встановлено на площі, названій на честь митця. Відкриття відбулося 20 листопада 1898 року з нагоди 100-річчя від дня народження поета. Церемонію, за участю кількох тисяч мешканців міста, провів Павло Брила – член організаційного комітету та гімназійний учитель.

Того ж дня на польських землях було відкрито пам'ятники королю Яну ІІІ у Львові та Михайлу Муравйову, якого у народі називали «Муравйов-вішальник», у Вільнюсі.

Пам’ятник Міцкевичу роботи Блотницького здобув широке визнання в галицькій пресі. «Справді є твором настільки прекрасним, – писав кореспондент «Нової Реформи», – що хотілося б побажати всім польським містам (у тому числі й столиці – прим. ред.) такого гарного пам'ятника. Сама статуя виконана з каррарського мармуру другого сорту, а тому мала дещо синюватий відтінок, постамент же – з тернопільського каменю. Художник зобразив поета з правою рукою на грудях, а голову, прекрасну й зі шляхетним виразом обличчя, трохи піднесеною вгору. Обличчя натхненне і світле, велич випромінює вся постать. Здається, що в цю мить екстазу бард вигукує до нас: "Я – мільйон!"». Газета «Щоденний кур'єр», своєю чергою, зазначила, що «Митець зобразив поета у віці його найбільшої творчої зрілості, тобто між 30 і 40 роками життя».

Пам'ятник заввишки понад 5 метрів. На його постаменті міститься напис:

АДАМОВІ / МІЦКЕВИЧУ / з нагоди 100-річчя від дня народження / ГРОМАДЯНИ / м. Станиславова / 1898 //.

Двадцять років потому, під час польсько-української війни (1918-1919 рр.), українські військові здійснили спробу скинути пам’ятник Міцкевичу з постаменту. У вирішальний момент, на прохання поляків, втрутився секретар військових справ Західноукраїнської Народної Республіки Дмитро Вітовський, що зупинило їхні наміри. Однак попередні дії призвели до значного пошкодження пам'ятника. Кожен, хто проходив повз скульптуру, міг легко побачити, що Міцкевич був без носа, а на правій нозі виднілися порожнини.

Мешканці, а також приїжджі, дуже нарікали, що він «і надалі своїм виглядом ображає». Як писали, пам’ятник був у скандально занедбаному стані.

Зрештою, було вжито заходів щодо відновлення скульптури. Юзеф Малах, викладач Державної школи деревообробної промисловості, підготував ретуш і копію статуї Міцкевича, яку відлили з бронзи на фірмі братів Лопєньських у Варшаві. Натомість інженер Станіслав Треля, міський архітектор, спроєктував новий постамент простої форми. Пам'ятник передали мешканцям восени 1930 року без урочистого відкриття. Варто згадати, що його встановили на площі Міцкевича, але у новому місці – навпроти входу до театру ім. Монюшка.

На його постаменті було викарбувано напис:

АДАМ МІЦКЕВИЧ / ПАМ'ЯТНИК ЗАСНОВАНИЙ / У 1898 РОЦІ / ГРОМАДЯНАМИ / СТАНИСЛАВОВА / У 1930 РОЦІ ВІДРЕСТАВРОВАНИЙ / МІСТОМ СТАНИСЛАВІВ //.

Ще один складний період в історії пам'ятника припав на роки Другої світової війни. Німці хотіли перетопити статую. Вони зняли її з цоколя і розрубали навпіл. Частини пам'ятника здали на склад металобрухту. У 1943 році група з трьох поляків на чолі з Казимиром Татаром, довоєнним спортивним активістом, в тому числі членом Військово-цивільного спортивного клубу «Ревера», сховала статую від переплавлення, закопавши її в землю біля складу металобрухту.

Після приходу радянської влади до Станиславова у липні 1944 року пам'ятник повернули на своє місце. На поваленому постаменті встановили табличку з ім'ям поета, написаним кирилицею, та датами його життя.

Пам'ятник, разом з площею названою на честь митця, становлять одне з визначних місць сучасного міста.