Голова портрета встановлена на масивній, прямокутній кам’яній основі з нерівними гранями. Голова виконана з темної бронзи. Нижня основа має форму блоку з темного каменю зі світлим, нерівномірним прожилкуванням.

Портрет Міцкевича зображено анфас. Голова злегка відхилена назад. Очі мають вираз, що надає зображенню зосередженого та задумливого характеру. Губи закриті, риси обличчя виразні, щоки та ніс виліплені чітко, але без дріб’язкового натуралізму.

Волосся зображено як нерівну, хвилясту масу, що спадає по боках обличчя. Воно не опрацьоване гладко, а утворює шорстку, майже скельну структуру. Нижня частина бронзової скульптури охоплює фрагмент шиї, коміра та плечей, але не утворює повного, симетричного бюста. Ліва сторона здається важчою та більш розгорнутою, права — обмеженою та обривистою, що підсилює враження фрагментарності.

Сирий каменевий блок виступає як матеріальна основа і водночас як своєрідна необроблена маса, з якої виринає обличчя поета. Композиція ґрунтується на контрасті між більш гладко виліпленим обличчям та більш шорстким опрацюванням волосся, коміра та нижніх частин скульптури.

Скульптура зображує Адама Міцкевича як постать, відрізану від безпосереднього зв’язку з глядачем. Закриті очі тут є основним мотивом. Вони не слугують натуралістичному опису обличчя, а створюють образ поета як того, хто бачить внутрішньо — через пам’ять, бачення чи натхнення.

Скульптура не відтворює фігуру в повному обсязі, а виокремлює з маси лише найважливіший знак: голову та обличчя. Міцкевич зображений як «пророк», але без театрального пафосу, властивого громадським пам’ятникам.

Скульптура вписується в напрям модерністського портрета, заснованого на редукції, синтетичному моделюванні та свідомому контрасті фактур. Помітна близькість скульптурної мови Островського до традицій «Молодої Польщі» та пост-Родіновського напряму: м’який контур, світлотіньова фактура та напруга між опрацьованим обличчям і суворою, фрагментарною масою.

Найважливішим формальним засобом є поєднання двох рівнів: психологічно зосередженої фізіономії та майже необробленої, експресивної матерії. Обличчя є відносно гладким, замкнутим і спокійним. Волосся, комір та бічні частини бюста є більш шорсткими, нерівними, відкритими для гри світла. Завдяки цьому портрет не має академічно-вигладженого характеру, а залишається динамічним на поверхні.

Асиметрія тут має важливе значення. Погруддя не прагне до класичної рівноваги, а до ефекту виринання постаті. Одне плече виділено сильніше, друге майже зникає.

Станіслав Казимир Островський був скульптором, медальєром і дизайнером, пов’язаним із краківським, львівським, варшавським, паризьким та нью-йоркським мистецьким середовищем. Він навчався в Академії образотворчих мистецтв у Кракові в Альфреда Дауна та Константина Лашчки, а потім продовжив навчання в Італії. У 1899 р. він був одним із засновників журналу «Хімера», а в наступні десятиліття створював бюсти, портретні голови, плакетки, медалі, ескізи монет та пам’ятники.

Портрет Міцкевича слід розглядати в контексті зацікавленості Островського великими постатями польської культури. Художник створював портрети митців, інтелектуалів та символічних постатей, часто поєднуючи впізнаваність фізіономії з експресивною обробкою матеріалу. У його творчості особливе значення мав портрет як форма пам’яті, а не лише як зображення.

Важливим порівняльним контекстом є бюст Адама Міцкевича авторства Островського, виконаний у 1909 році та розташований у садах Посольства Республіки Польщі в Анкарі.