Шліссельбурзька фортеця, відома як Арахіс, розташована на невеликому острові при витоку Неви з Ладозького озера (70 км на схід від Санкт-Петербурга). Похмура фортеця з 700-річною історією захищала північно-західні кордони Росії з часів Середньовіччя. З часом цар Петро І перетворив її на сувору, жорстоку в'язницю для "найнебезпечніших державних злочинців". Нелюдські умови, пронизливий холод, вогкість і тривала ізоляція від зовнішнього світу означали, що мало хто доживав до кінця терміну покарання. Катування у Шліссельбурзі пережили також багато поляків.

Царська політична в'язниця

Наприкінці 18 століття Шліссельбурзька фортеця повністю втратила своє оборонне значення і перетворилася на політичну в'язницю, де утискали противників царського самодержавства. Тоді ж було зведено першу спеціальну тюремну будівлю - "таємний дім". Ця так звана стара в'язниця була побудована в цитаделі, відокремленій від внутрішнього двору фортеці високими кам'яними стінами. Всередині пролягав коридор, по обидва боки якого розташовувалося по десять тісних, сирих камер. Вікна були з матовим склом і залізними ґратами. У 1870 році, коли останнім в'язнем "таємного будинку" був уже поляк Броніслав Шварц (1834-1904), царська влада вирішила закрити в'язницю. Однак незабаром антицарські настрої посилилися. Поява революційної організації "Народна воля" та вбивство Олександра ІІ (1881) спонукали царську владу відновити Шліссельбурзьку фортецю як одну з головних політичних в'язниць Російської імперії. У 1884 році її розширили за рахунок так званої Нової в'язниці - п'ятиповерхової будівлі з 40 невеликими окремими камерами.

Шліссельбурзька в'язниця припинила своє існування після Лютневої революції 1917 року. Наприкінці 1920-х років вона була перетворена на музейний заклад. Під час блокади Ленінграда, що почалася у вересні 1941 року, фортеця опинилася на лінії фронту. Вона оборонялася майже 500 днів. Музей було відновлено у 1965 році як філію Санкт-Петербурзького державного історичного музею (Петропавлівська фортеця). Колишні будівлі, пошкоджені війною, зазнали значних ремонтно-відновлювальних робіт.

Поляки - в'язні Шліссельбурга

Шліссельбурзька фортеця була місцем довготривалої страти багатьох поляків - активістів руху за незалежність і змовників. З фортецею пов'язана трагічна доля Валер'яна Лукасінського (1786-1868), який - визнаний одним з головних ідейних натхненників Листопадового повстання - провів 46 років у царських в'язницях, 37 з них - у казематах Шліссельбурга. У січні 1831 року він був ув'язнений у "таємному будинку". До в'язня був застосований найсуворіший режим, він був замкнений більше 30 років у низькому і темному приміщенні без підлоги. Він був відрізаний від світу і людей. Було вжито надзвичайних заходів обережності. Лише у 1862 році його доля дещо покращилася. Його перевели до світлої і відносно сухої камери. Йому дали кілька книг, газет і письмове приладдя. У 1863 році він почав вести щоденник ("Pamiętnik", PWN, Варшава, 1960). Наприкінці життя йому дозволили обмежені контакти із зовнішнім світом і навіть запропонували переїхати до міста. Однак Лукасінський відмовився; він більше не міг жити самостійно. Він помер у Шліссельбурзі в 1868 році.

Броніслав Шварц, інженер Варшавсько-Петербурзької залізниці, публіцист, один з провідних активістів лівого крила "червоних" і член керівних органів Центрального національного комітету, провів у фортеці понад сім років. Він був заарештований царською владою за місяць до початку Січневого повстання. Смертний вирок йому замінили на безстрокове ув'язнення, і він був ув'язнений у Шліссельбурзі. Він був чи не єдиним з в'язнів фортеці, хто прославився своєю відчайдушною спробою втечі. Він був покараний більш суворим тюремним режимом. Шварц є автором спогадів: "Сім років у Шліссельбурзі" (Львів, 1893).

Пізніше фізик і геолог Юзеф Лукашевич (1863-1928), який, будучи студентом Петербурзького університету, брав участь в організації вбивства царя Олександра ІІІ, був засланий до Шліссельбурга на 18 з половиною років. Змова була розкрита, і в березні 1887 року Лукашевич був заарештований і засуджений до смертної кари. Його прохання про помилування було задоволено, і вирок було замінено на безстрокове ув'язнення.

У новій в'язниці відбував покарання Людвік Варинський (1856-1889), ідеолог і соціалістичний активіст, засуджений до 16 років ув'язнення у справі партії "Пролетаріат". Він помер у Шліссельбурзі у віці 33 років, з яких майже сім років провів у в'язниці. Звістку про смерть Варинського через кілька років передав його родині Людвік Янович (1858-1902), також член "Пролетаріату", який недовго очолював партію після арешту Варинського. Він розділив долю свого товариша і опинився в Шліссельбурзі, де пробув 10 років.

Людвік Кобилянський (1857-1886), революційний активіст, який співпрацював з Варинським, також був ув'язнений у новій в'язниці. Він був засуджений до позбавлення права адвокатської практики і 20 років ув'язнення за членство в "Народній волі" та співучасть у підготовці до вбивства царя. Після двох років ув'язнення в Шліссельбурзі він помер від туберкульозу. Серед поляків, ув'язнених у Шліссельбурзькій фортеці, були також 16 активістів ППС, ув'язнених між 1907 і 1917 роками, зокрема Казімєж Пужак (1883-1950) і Вінцентій Ястшембський (1885-1977).

Знаки пам'яті у Шліссельбурзі

Жертви Шліссельбурга вшановуються у колишній фортеці. Імена Людвіка Кобилянського та Людвіка Варинського викарбувані на невеликому меморіалі, що стоїть на краю острова, за фортечними мурами. У 1998 році завдяки співпраці Ради охорони пам'яті боротьби і мучеництва та Генерального консульства Республіки Польща в Санкт-Петербурзі на стіні цитаделі, навпроти "таємного будинку", було встановлено меморіальну дошку з чорного граніту, присвячену "Полякам - в'язням Шліссельбурга", що складається з трьох частин. На ній викарбувано центральний хрест з орлом 19 століття, з боків - двома мовами цитата зі "Щоденника" Валеріана Лукасінського та вісім імен найвідоміших польських в'язнів. Дошку відкрив і освятив архієпископ Тадеуш Кондрусевич, глава Католицької церкви в європейській частині Росії.

Після російської агресії проти України, на хвилі подібних актів руйнування, 6 липня 2023 року меморіальну дошку було демонтовано. На її місці з'явилася табличка з написом: "Об'єкт на консервації". Подальша доля дошки невідома.