Побудована в колишньому Станиславові (тепер Івано-Франківськ), модерністська будівля пошти існує донині і виконує ту саму функцію.

Архітектори групи “Praesens”

У 1926 році у Варшаві було засновано групу "Praesens" – об'єднання авангардних архітекторів і художників, які проголошували ідею радикального розриву з традиційним дизайном. У сфері архітектури її засновники пропагували індустріалізацію та стандартизацію за прикладом німецького Баугаузу, голландської групи “De Stijl” та московського ВХУТЕМАСу (художньої академії, відомої як Вищі художньо-технічні майстерні). В результаті вони відіграли важливу роль у поширенні сучасних форм архітектури функціоналізму в Польщі. Члени групи "Praesens" реалізували багато проєктів, які сьогодні є класикою польського модернізму, варто згадати лише будівлі Варшавського житлового кооперативу в районі Жолібож, спроєктовані Барбарою та Станіславом Брукальськими.

Одним із засновників “Praesens” був Богдан Ляхерт (1900–1987), випускник архітектурного факультету Варшавської політехніки, автор авангардних архітектурних концепцій у дусі видатного архітектора-модерніста Ле Корбюзьє. Більшість з цих проєктів були створені у співпраці з іншим членом "Praesens", давнім професійним партнером і другом Ляхерта, Юзефом Шанайцею (1902–1939). У 1937 році обидва архітектори отримали Гран-прі за Польський економічний павільйон на Всесвітній виставці мистецтва і техніки в Парижі. Після війни Ляхерт працював в Управлінні відбудови столиці, а в 1948 році став професором Варшавської політехніки, де очолив кафедру промислового дизайну.

Модерністська будівля пошти в колишньому Станиславові (нині Івано-Франківськ)

Одним з найважливіших прикладів міжвоєнної творчості Ляхерта є поштово-телеграфне відділення  в Станиславові (нині Івано-Франківськ), збудоване у 1937-1939 роках на тодішній вулиці Собеського (нині Січових Стрільців, 13а). Ймовірно, він отримав це замовлення завдяки своїм контактам із Шанайцем, який на той час очолював архітектурну майстерню Міністерства пошти і телеграфу.

Будівля складалася з двох чітко виділених частин – на широкому фундаменті неправильної прямокутної секції першого поверху з внутрішнім подвір'ям та строгого кубоподібного верхнього поверху, що височіє над однією стороною секції нижнього поверху. В основній частині першого поверху були заплановані службові приміщення (посилкова, поштова і касова, телеграфна і телефонна, з окремими входами), а також диспетчерська і сортувальна зі складом для зберігання посилок. На верхніх поверхах розміщувалися внутрішні робочі приміщення. Частина приміщень на другому і третьому поверхах була використана для житла персоналу. При проєктуванні будівлі пошти Богдан Ляхерт взяв до уваги сучасні рекомендації щодо проєктування поштових будівель.

У 1929 році журнал "Poczta" опублікував статтю інженера Казімежа Зайдлера, в якій обговорювалися принципи проєктування першокласних поштово-телеграфних будівель, тобто будівель з найширшою функціональною програмою. На той час Зайдлер був президентом Варшавської поштово-телеграфної дирекції, тож висловлені ним постулати були свого роду офіційними настановами відомства щодо проєктування поштових споруд. Ці постулати були повністю використані Ляхертом.

Архітектура історичної пошти у Станіславові

Архітектурна форма будівлі пошти у Станиславові відповідає принципам функціоналізму. У зв'язку з цим варто звернути увагу на проєктні креслення, про які пише варшавська історик архітектури Катажина Ухович: "Вже спосіб розробки проєкту – з його бравурним використанням графічних ефектів і введенням авторської типографії – вирізняв концепцію архітектора. Варто на мить зупинитися на цьому аспекті поштового дизайну. Шрифти, використані на обкладинці, були спрощеною версією літер рекламного неону, призначеного для фабричної крамниці Товариства Жирардівського заводу у Варшаві (1929 р.). Можливо, у випадку з поштовим відділенням напис "Станиславів" також мав слугувати вивіскою.

Що стосується самої будівлі, то спостерігається чітка залежність форми від функції – одна з найважливіших вимог напрямку – ґрунтується на чіткому розмежуванні частин з різним призначенням. В даному випадку першому поверху, на якому розмістилися зали для клієнтів і приміщення, безпосередньо пов'язані з роботою персоналу, було надано форму кам'яного цоколя. Наступні поверхи, призначені для внутрішніх функцій пошти, виконано у вигляді простого кубічного блоку з пласким дахом, що частково нависає над першим поверхом і перемежовується корбюзьєрівськими горизонтальними смугами віконних отворів. Модерністська пластика також виражена в контрастних матеріалах: гладка штукатурка і цоколь зі смуг тесаного польового каменю і теракотового ломикаменю, викладених поперемінно зі смугами клінкеру.

Будівля до сьогодні функціонує як поштове відділення. У 1967 році до неї добудували автоматичну телефонну станцію, що складалася з частини, яка була продовженням старої частини, та восьмиповерхової будівлі, що замикала композицію всього комплексу. Автором прибудови був Володимир Лукомський, випускник Львівської політехніки.