Коли на початку 1974 року з’ясувалося, що груповими суперниками футбольної збірної Польщі на чемпіонаті світу в Німеччині, окрім італійців та гаїтян, будуть аргентинці, мало хто очікував, що ця зустріч матиме іммігрантський та дуже сентиментальний підтекст. Але почнемо з початку…

Листи гордого батька

Теодор Кап мав 26 років, коли у 1928 році виїхав до Аргентини. Він шукав кращого майбутнього, бо на чотиригектарному господарстві в рідній Загутині поблизу Санока ледве зводив кінці з кінцями. В Аргентині він опинився в провінції Чако, що розташована в північній частині країни, поблизу кордону з Парагваєм. Ця місцевість була відома переважно вирубкою лісів та вирощуванням бавовни. Але Теодор не пішов цим шляхом.

Він влаштувався на роботу на будівництві залізниці. У нього були плани: щойно заробить гроші, одразу повернеться на батьківщину. Реальність виявилася іншою. Під час перебування там польський іммігрант познайомився з жінкою. Він зав’язав з нею стосунки, а в 1934 році радісно зустрів народження свого первістка. Він назвав його Владиславом, але для аргентинців вимова цього імені була занадто складною, тому для них він став Владіслао.

Владислав народився саме 5 липня 1934 року в Авельянеді — місті, яке подарувало аргентинцям багатьох видатних футболістів. Три роки по тому на світ з’явився його брат, Йозек. Хлопці обожнювали футбол. Владіслао був настільки талановитим, що у віці вісімнадцяти років почав грати у невеликому «Арсеналь де Лавалол», а потім, у 1953 році, перейшов до «КА Аргентіно де Кільмес». Вже через рік він знову змінив команду. Цього разу він приєднався до «Расінг Клуб де Авельянеда». І з цією командою у 1958 році він завоював чемпіонський титул країни. Це досягнення він повторив через три роки.

Потім він провів рік у «Уракані». У 1962 році Кап став гравцем «Рівер Плейт», у складі якого грав три сезони, зігравши шістдесят один матч і забивши один гол. Футбольну кар’єру він завершив у «Велес Сарсфілд» у 1966 році. Ось і все про клубні виступи. Адже, що надзвичайно, син польського іммігранта також грав у збірній Аргентини!

Батько надзвичайно пишався сином. Родина, що залишилася в Польщі, згадувала, що він надсилав додому листи, у яких розповідав про успіхи сина. Він також згадував про його візит до президента Хуана Перона. У репортажі «Слід привів до воріт Бещадів… Решівська «метрика» тренера Аргентини Ладіслао Капа», авторства Яна Філіповича, який у січні 1974 року з’явився в газеті «Новини», можна було прочитати:

«Можна припустити, що для Теодора Капа, який усе своє життя пробивався з тією самою селянською наполегливістю і не отримав великих почестей — той факт, що син простого емігранта переступив поріг президентського палацу, став більшою подією, ніж для молодого футболіста одного з найбільших клубів «Рівер Плейт», який розпочинав блискучу кар’єру».

З часом Владіслао завоював таке становище, що гра на високому рівні стала для нього звичним явищем. Кап отримав виклик до збірної Аргентини, Більше того, у 1959 році він був одним із найважливіших гравців команди, яка здобула титул чемпіона Південної Америки (Копа Америка). До того турніру команда підійшла оновленою після поразки на чемпіонаті світу 1958 року. Джонатан Вілсон у книзі «Ангели з брудними обличчями» писав так:

«На власному полі аргентинцям дуже хотілося виправити те, що не вдалося у Швеції. З команди, яка програла Чехословаччині, у складі на стартовий матч проти Чилі залишилося лише двоє гравців».

Мрії стали реальністю. Владіслао зіграв у всіх матчах, забивши свій перший гол у переможній грі 3:1 проти Парагваю. Потім надійшло скликання на чемпіонат світу в Чилі у 1962 році. Він зіграв у двох матчах того турніру, але успіху не досяг. Загалом у національній збірній він провів одинадцять ігор, забивши один гол.

Кап був захисним півзахисником. На веб-сайті клубу «Расінг», у розділі, присвяченому колишнім кумирам, можна прочитати футбольну характеристику «Ель Полако»:

«З центру поля він віддавав вказівки своїм партнерам по команді, а можна сказати, що й усій команді, завдяки своєму особливому поєднанню: силі духу, наполегливості, влучності та хорошій грі на полі».

Цей шанований, відповідальний гравець мав усі задатки хорошого тренера. Він обрав саме цей шлях.

Тренер із «бурхливим» темпераментом

Кап став тренером у 1968 році, очоливши клуб «Феррокарріль Оесте». Потім протягом року працював у «Чакаріта Джуніорс», після чого став головним тренером «Індепендента». З цією командою Владіслао досяг свого найбільшого тренерського успіху, вигравши чемпіонат Аргентини у 1971 році.

Він ніколи не боявся роботи, тож коли надійшла пропозиція з Колумбії, він спакував речі й поїхав туди. У 1972 році він привів свою команду «Депортиво Калі» до срібних медалей чемпіонату країни. І тоді надійшла пропозиція всього життя. З ним зв’язалися і запропонували очолити національну збірну. Аргентина чекала на «Ель Полако».

Він очолив збірну за кілька місяців до чемпіонату світу 1974 року. Надії співвітчизників, як завжди, були величезними. Протягом десятиліть у збірній грало багато чудових футболістів. Місцеві лігові команди надзвичайно часто тріумфували в континентальних змаганнях «Копа Лібертадорес». Досить сказати, що з 1960 по 1974 рік до країни аж вісім разів привозили кубок за перемогу.

Успіхи породжували очікування. Але збірній на чемпіонатах світу зовсім не щастило. З 1930 року, коли вона програла у фіналі Уругваю, протягом наступних тридцяти років їй не вдавалося нічого досягти. І син польського емігранта був надією на зміни.

Після жеребкування груп чемпіонату світу тренер Кап та його співвітчизники були оптимістами. «Суперники, щоправда, сильні, але ми гратимемо в атаку, що має принести нам успіх», — сказав він журналістам. Обіцянки — це одне, а реальність — інше. «Ель Полако» потрапив до команди, яка, щоправда, вміла грати у футбол, але мала нестримний темперамент. Газети повідомляли про завищені фінансові вимоги футболістів, незадоволення готелями та інші проблеми, які раз у раз виникали в роздягальні. Тренер мусив їх вирішувати. Переконувати й мотивувати. «Хто не вміє тримати нерви під контролем, той втратить місце в команді», — погрожував він тим, хто мав запальний характер.

Перед матчем із Польщею, першим на чемпіонаті, Кап очолив збірну у товариських поєдинках. Початок був багатообіцяючим, адже перемога вдома над Румунією (2:1) та виїзна перемога над Францією в Парижі (0:1) були хорошими знаками. Але потім сталася нічия з Англією та нищівна поразка від Нідерландів (1:4). Перед першим свистком матчу проти збірної своїх предків Владек Кап, мабуть, мав неоднозначні почуття…

Польща — Аргентина

У четвер, 15 червня 1974 року, у Штутгарті суддя вперше свиснув. Для поляків цей матч мав особливе значення, адже вперше за 36 років вони зіграли у матчі чемпіонату. І старт у них був вражаючим. Гжегож Лато та Анджей Шармах вивели «біло-червоних» уперед. Владіслао мусив розворушити команду. Він намагався, але зрештою Аргентина мусила визнати перевагу Польщі. Результат 3:2 став чималою несподіванкою, хоча час показав, що футболісти Казімєжа Гурського були тоді у чудовій формі.

Після матчу тренери вирушили на прес-конференцію. Першим з’явився Кап. Пригнічений, він не мав великого бажання відповідати на запитання. Говорив лаконічно, але конкретно. На його думку, поляки були командою, яка в першому таймі не дала його футболістам багато можливостей. Командою, головною силою якої був колектив.

Тренер Гурський, натомість, згадав про дивну поведінку суперників:

«Аргентинці поводилися перед матчем досить дивно. Коли ми виходили з роздягальні на поле, вони співали якісь танцювальні мелодії, підстрибували, майже танцювали. Складалося враження, що вони вводять себе у своєрідний транс. Мабуть, це був своєрідний спосіб підбадьорити себе та спробувати нас збити з пантелику. У перерві та після матчу вони поводилися вже зовсім інакше».

У той самий час у районах, звідки походив аргентинський тренер, у Саноку та Загужі, через п’ятдесят років вперше відвідав родину Теодор Кап. «Новини» не забули про це повідомити:

«Він перебуває в «старій батьківщині» вже тиждень у свого брата і, як і всі, з великим інтересом чекав на матч Аргентина — Польща».

Батько Владислава не хотів або не міг дати коментар після зустрічі. Він волів провести час із рідними, яких давно не бачив.

Аргентина та Польща пройшли далі. Ось тільки в наступному раунді гравці з Південної Америки не впоралися з суперниками й повернулися додому. Вони знову підвели. До того ж під час чемпіонату світу помер Хуан Перон, багаторічний президент країни. Його тіло, виставлене на загальний огляд, набрякло. Критики, а їх не бракувало, говорили, що так само, як і аргентинська економіка чи спорт. Поляки посіли третє місце у світі. Після чемпіонату світу Владіслао Кап втратив посаду головного тренера.

Однак він продовжував працювати. Він очолював еквадорські та колумбійські команди. На початку 1982 року він очолив аргентинського гіганта — «Боку». Ця пригода завершилася 9 травня 1982 року, а вже за два дні він перейшов до «Рівер Плейт», покинувши свою попередню команду за власним бажанням. Це була подія без прецеденту. Навіть підозрювали, що він пов’язав себе з новою командою ще раніше, обдуривши тим самим усю «Боку». Він став першим тренером, який покинув одного аргентинського гіганта заради іншого.

У «Рівер Плейт» він пробув недовго. Життя знову підготувало несподіваний поворот. Син польського емігранта потрапив до лікарні. Його легені не справлялися з навантаженням. Він помер через десять днів перебування там, 14 вересня 1982 року. Довгий час його вважали найкращим футболістом польського походження, який грав у збірній Аргентини. Лише через багато років першість у ньому почав відбирати Паоло Дибала.