Свірзький замок, збудований у XV столітті родом Свірських, є однією з найкраще збережених оборонних резиденцій давніх львівських земель. Він пережив козацькі набіги, турецькі облоги, спустошення, яке сіяли світові війни, та руйнування в часи комунізму. Врятований завдяки реставрації 1975–1983 років, замок був відкритий для відвідувачів у 2018 році.

Свірж – це село, що розташоване у Львівській області в Україні над річкою Свірж. Поселення, засноване спершу як село на волоському праві, у XV столітті отримало статус міста – розмежування земель між селом і містом відбулося у 1449 році.

У той час воно належало родині Свірських гербу Шалава. У 1481 році представники роду заснували у Свіржі парафію та перший дерев’яний костел, який у XVI столітті замінила мурована святиня на честь Внебовзяття Пресвятої Діви Марії.

Замок Свірських

Перший замок Свірських, імовірно, було зведено ще в XV столітті, можливо, одночасно з наданням поселенням міських прав. Його первісний вигляд і матеріал, з якого його побудовано, залишаються невідомими. Найдавніші письмові згадки про нього походять із XVI століття – тоді фортеця вже була мурованою, ймовірно зведеною на регулярному чотирикутному плані з баштами на кутах.

Замок розташований на північний схід від міста, на пагорбі, що височіє над долиною річки Свірж, поблизу гирла невеликої притоки. Будівля була зведена з місцевого каменю й частково з цегли. З боку міста її захищав глибокий рів, можливо, утворений шляхом поглиблення природної балки, а з інших боків — розливи річки й води великого ставу.

Цетнери та перебудова резиденції

У 1648 році замок захопили козацькі війська, але масштаб руйнувань невідомий. Наступного року, в битві під Зборовом, загинув останній представник роду Свірських – ротмістр Павло Свірський. Тоді замок перейшов у власність родини Цетнерів. Вважається, що сучасного вигляду він набув завдяки галицькому каштеляну та подільському хорунжому Олександрові Цетнеру (помер 1675 р.). Його герб (Пшерова) та герб дружини Анни Замойської (Єліта) розміщено у нішах над арковим порталом у південному крилі замку.

Відсутність детальних досліджень ускладнює визначення масштабу перебудови, проте, ймовірно, Цетнер частково використав мури попередньої споруди XVI століття. Після модернізації замок набув чітких рис резиденції, поєднавши оборонну функцію з представницькою.

Архітектура замку

Житлова частина, зведена на плані чотирикутника, складалася з чотирьох крил, що утворювали внутрішній двір. В’їзд розташовувався на осі південного крила, через розвідний міст, перекинутий через рів. Брама, вмурована у чотирикутну вежу, мала кам’яний портал із пілястрами, антаблементом і трикутним фронтоном. Обабіч порталу були бійниці-«ключі», розміщені у глибоких нішах, що виходили до склепінчастих сіней.

Аналогічний портал із гербами власників знаходився з боку внутрішнього двору. На другому поверсі брамної вежі містилося приміщення, освітлене з боку в’їзду і двору по одному вікну в прямокутних профільованих обрамленнях. Південне крило фланкували дві чотирикутні вежі зі стрільницями та вікнами, оформленими у схожий спосіб.

У західній вежі над віконним обрамленням розміщено герб Гриф — знак Катерини Леснянської, дружини Анджея Цетнера, який викупив брата Александра з турецького полону після поразки під Цецорою. Перший поверх південного крила освітлювали чотири симетрично розташовані вікна з квадратними рамами, прикрашеними рослинним орнаментом. Поруч містилися стрільниці, спрямовані на передзамковий простір.

Фасади увінчано парами фігурних S-подібних фронтонів із прорізами-бійницями. Інші корпуси довкола двору оформлені простіше, хоча, за свідченням Александра Чоловського (1865–1944 рр.), у східному крилі ще зберігалися два кам’яні каміни та залишки стельових декорацій.

Північне крило, ймовірно, спочатку містилося між двома вежами (з яких лишилася лише північно-західна; існування другої, у північно-східному розі, підтверджує так звана мапа Міґа з 1779–1783 років), зазнало значних перебудов уже в XIX столітті. Це крило, підняте терасою над внутрішнім двором, могло виконувати представницьку функцію.

З заходу до замку прилягала господарська частина з конюшнями та помешканнями для прислуги. Її збудували вздовж муру, що завершувався чотирикутною вежею. Господарський двір мав в’їзд із півдня через браму в рустикальному напівциркульному обрамленні. Над нею височів південний фронтон господарського крила, за формою подібний до фронтонів південного крила й так само прорізаний ключовими стрільницями.

Подальша доля замку

Подальша доля так сформованої резиденції, а особливо її роль у боротьбі Польщі з Туреччиною в другій половині XVII століття, не була повністю з’ясована. Вважається, що під час війни з Туреччиною у 1672–1676 роках замок зазнав облоги щонайменше двічі – у 1672 році (тоді здобутий турками) та у 1675 році (отримавши підмогу з поможанського гарнізону, замок зміг встояти). Не відомо, чи ці облоги завдали замку значних ушкоджень, якщо так, то вони були швидко усунуті Цетнерами, адже Свірький замок слугував їхньою домівкою аж до 20-х років XIX століття.

На літографії з 40-х років XIX століття, виконаній майстернею Петра Піллера (1801–1874 рр.), замок зображено доглянутим. Перед ним розташований ландшафтний парк з п’ятикутною каплицею з гострокутними вікнами, накритою куполом з ліхтарем (тепер у руїнах). Від 30-х років XIX ст. будівля часто змінювала своїх власників, а в другій половині XIX ст. почала занепадати. У 1892 році Александр Чоловський зафіксував, що північне крило було знищене пожежею та частково розібране, хоча решта споруд залишалася придатною для ужитку.

У 1907 році замок перейшов у власність Ірени з Волянських, дружини генерала Роберта Лямезана де Салінса (1869–1930 рр.), і був відремонтований, однак події Першої світової війни майже призвели до його знищення. Покинута власниками будівля була сплюндрована, а потім спалена російськими військами. Як свідчить таблиця над в’їздом, замок відбудували вже у 1917 році, однак ще два роки по тому консерватор пам’яток Галичини Тадеуш Шидловський (1883–1942 рр.) відзначав його поганий стан. Повну реконструкцію споруди провів у 1920–1926 роках генерал Роберт Лямезан де Салінс, який мешкав тут до своєї смерті в 1930 році.

Після його смерті у замку проживала донька Ірена з чоловіком Тадеушем Коморовським – майбутнім Головним Командиром Армії Крайової. Під час Другої світової війни споруда зазнала значних руйнувань, а після 1945 року там розташовувалася школа трактористів та інтернат для учнів.

Лише у 1975-1983 роках об'єкт піддали ремонтно-консерваційним роботам з метою створення будинку творчої праці Львівської спілки архітекторів. З 2018 року пам’яткою опікується культурний центр «Замок Свірж», який відкрив комплекс замку для відвідувачів.