Від XVI століття замок у Тернополі охороняв місто та протистояв татарам, козакам і туркам. Неодноразово зруйнований і відбудований, він став свідком бурхливої історії східних рубежів Речі Посполитої.

На Чорному Шляху

Тернопіль — велике місто в Україні (понад 225 тис. мешканців), розташоване над річкою Серет, адміністративний центр Тернопільської області. Заснований у 1540 році на підставі привілею Сигізмунда І Старого, виданого для великого коронного гетьмана Яна Амора Тарновського (1488–1561).

Місто і замок від початку мали важливе стратегічне значення, адже на північ від нього проходив сумнозвісний Чорний Шлях, яким часто користувалися татари. Уже 1544 року, коли замок ще перебував у стадії будівництва, він зазнав облоги татарського війська — напад відбили, зокрема завдяки загонам славетного полководця та отамана оборони поточної — Бернарда Претвіча (бл. 1500–1563).

Від середини XVI століття місто було оточене земляними валами, пізніше укріпленими баштами: Кушнірською та Шевською. В’їзд до міста вів через муровані брами — зі сходу Кам’янецьку, із заходу Львівську. У 1566 році Сигізмунд Август надав Тернополю право складу.

У 1575 році замок і місто відбили татарський напад, однак у 1589 році були здобуті та спустошені. Після бездітної смерті сина гетьмана Яна Амора — Яна Христа (1537–1567) — Тернопіль перейшов до князів Острозьких, а згодом до Замойських. Не оминули міста й лиха часів повстання Хмельницького — у 1649 році замок і місто були здобуті та зруйновані козацькими загонами. Після відбудови, у другій половині XVII століття, Тернопіль належав певний час Конєцпольським, а з 1690 року — вдові Яна Замойського (1627–1665), Марії Казимирі д’Арк’єн (1641–1716), дружині короля Яна III Собеського.

Від башти до бастіонної фортеці

Замок звели на західній околиці міста, на краю крутого схилу, що спускався до так званого Тернопільського ставу, створеного шляхом перекриття Серету греблею, на що Ян Амор Тарновський отримав привілей у 1548 році. Саме йому приписують будівництво оборонного комплексу, який згодом розширив його син Ян Христоф, зокрема підвищивши оборонні мури.

Серцем первісної споруди була масивна житлова башта оборонного типу з кам’яними склепіннями на першому поверсі, зведена на двоярусних казематах зі стрільницями, вбудованих у схил, що височів над ставом. Стіни цієї споруди становлять центральну частину сучасного палацового корпусу. Башту оточував оборонний мур, укріплений на кутах баштами, з двоповерховою брамною вежею, до якої вів підйомний міст через сухий рів. Додатковий захист забезпечували земляні вали. На мапі України 1650 року, виконаній Гійомом ле Вассером де Бопланом (бл. 1600–1675), замок показано як регулярне чотирикутне бастіонне укріплення; аналогічним чином фортифіковано й саме місто.

Опис і люстрація

Історія Тернопільського замку відносно слабо задокументована. Перші детальніші описи оборонного комплексу походять лише з початку 1670-х років. 27 листопада 1671 року Тернопіль відвідав мандрівник із Фризії Ульрік Вердум (1632–1681), який залишив такий опис міста і замку:

«Це місто на Волині [!], що належить спадково панові [Станіславу] Конєцпольському, старості долинському. Лежить воно на схилі […] стрімкого пагорба. З трьох боків його оточує велике озеро й широкі болота. Четверта сторона укріплена […], має досить широкий рів із облицьованим валом і дві великі башти на рогах, а також одну посередині, що одночасно є брамою. Замок стоїть на північний захід від міста, у самому центрі [!] озера. Має великі, важкі кам’яні будівлі в італійському стилі; мури та башти на заході й півдні захищають його там, де озеро обтікає довкола. До міста веде вузький сухий рів із земляним валом і палісадом».

Люстрація Тернопільських маєтностей 1672 року свідчить, що замок був обведений муром і валом «ново поправленим». В’їзд до фортеці вів через склепінчасту браму з «ново збудованими» двостулковими воротами, перед якою містився підйомний міст на ланцюгах. У цій брамі знаходилася «двокамерна комора» й ясла для коней, а вище — дві кімнати для варти з печами. Проїзд вів на внутрішній двір, при якому стояла «кам’яниця, в ній двері, сходи, покої, алькери, зали, крамниці з залізними ґратами».

І брама, і «кам’яниця» були вкриті ґонтом. У «куті» фортеці стояла «вежа з боку міста добра». На подвір’ї також були «дерев’яні житла й пекарні зі всім належним спорядженням». З боку ставу (тобто озера) містилася мурована стайня і хвіртка в мурі.

Озброєння замку, як на неспокійні часи та прикордонне розташування, було доволі скромним: «чотири гармати залізні на станках», мортирка на колесах, «баба одна осаджена» (ймовірно, велика гармата, що стріляла кам’яними ядрами), тринадцять гаківниць, двадцять мушкетів із ґнотовим запалом.

Від замку до палацу

У 1667 році фортеця відбила напад татарських військ, але вже через вісім років її зайняли османські війська Ібрагіма Шишмана. Турецький гарнізон кілька тижнів стояв у замку, а залишаючи його, підпалив будівлі й підірвав частину укріплень. Зруйнований замок був відбудований з ініціативи Марисеньки (Марії Казимири), а після її смерті в ньому мешкав Якуб Собеський.

Згодом Тернопіль перейшов до Потоцьких, від яких його придбав Францішек Коритовський (1768–1834) гербу Мора. На початку XIX століття він докорінно перебудував старий замок — зруйновано укріплення, башти й брами, а стіни «кам’яниці» використано під час будівництва нового палацу — триповерхової будівлі з трикутними фронтонами, до якої прибудували два двоповерхові бічні крила, завершені алькерами. Комплекс оточили муром. В’їзд вів через браму з пілонами, прикрашену зображеннями левів і гербами Тшаска та Мора.

У 1843 році останній власник будівлі Тадеуш Туркул продав палац міській громаді, яка незабаром передала його армії для використання під казарми. У 1917 році будівлю спалили відступаючі російські війська.

У міжвоєнній Польщі зруйнований об’єкт знову передали війську, яке у 1926–1931 роках провело часткову відбудову. Нові руйнування принесла Друга світова війна. Після 1945 року розібрали мури й браму, а сам палац відбудували, пристосувавши під спортивну школу.

З 2015 року в будівлі розміщується Музей міста Тернополя.