Від XVI століття замок у Тернополі охороняв місто та протистояв татарам, козакам і туркам. Неодноразово зруйнований і відбудований, він був свідком бурхливої історії східних рубежів Речі Посполитої Обидвох Народів.

На Чорному Шляху

Тернопіль – велике місто в Україні (понад 225 тис. мешканців), що розташоване над річкою Серет і є адміністративним центром Тернопільської області та району. Заснований у 1540 році на підставі привілею, виданого Сигізмундом І Старим великому коронному гетьману Яну Амору Тарновському (1488–1561 рр.).

Місто і замок від самого початку мали важливе стратегічне значення, адже на північ від нього проходив сумнозвісний Чорний Шлях, яким часто користувалися татари. Уже в 1544 році, коли замок ще перебував у стадії будівництва, він був взятий в облогу татарськими військами – напад вдалося відбили, зокрема завдяки загонам славетного ватажка й командира польових військ оборони Бернарда Претвіча (бл. 1500–1563 рр.).

З середини XVI століття місто було оточене земляними валами, які пізніше підсилили баштами: Кушнірською та Шевською. В’їзд до міста проходив через муровані брами: зі сходу Кам’янецьку, а із заходу – Львівську. У 1566 році Сигізмунд Август надав Тернополю право складу.

У 1575 році замок і місто відбили татарський напад, однак у 1589 році були здобуті та спустошені. Після смерті сина гетьмана Яна Амора – Яна Кшиштофа (1537–1567 рр.), який не залишив по собі нащадків, Тернопіль перейшов у власність Острозьких, а згодом до Замойських. Не оминули міста й лиха часів повстання Хмельницького – у 1649 році замок і місто були здобуті та зруйновані козацькими загонами. Після відбудови, у другій половині XVII століття, Тернопіль належав певний час Конєцпольським, а від 1690 року – вдові Яна Замойського (1627–1665 рр.), Марії Казимирі д’Арк’єн (1641–1716 рр.), дружині короля Яна III Собеського.

Від башти до бастіонної фортеці

Замок звели на західній околиці міста, на краю крутого схилу, що спускався до так званого Тернопільського ставу, створеного шляхом перекриття Серету греблею, на що Ян Амор Тарновський отримав привілей у 1548 році. Саме цьому гетьманові приписують будівництво оборонного комплексу, який згодом розширив його син Ян Кшиштоф, зокрема підвищивши оборонні мури.

Серцем первісної споруди була масивна житлова башта оборонного типу з кам’яними склепіннями на першому поверсі, зведена на двоярусних казематах зі стрільницями, вбудованих у схил, що височів над ставом. Стіни цієї споруди становлять центральну частину сучасного палацового корпусу. Її оточував оборонний мур, укріплений на кутах баштами, а також надбрамною вежею з поверхом, до якої вів звідний міст через сухий рів. Додатковий захист забезпечували земляні вали. На мапі України 1650 року, виконаній Гійомом ле Вассером де Бопланом (бл. 1600–1675 рр.), замок показано як регулярне чотирикутне бастіонне укріплення; аналогічним чином фортифіковано й саме місто.

Опис і люстрація

Історія Тернопільського замку відносно слабо задокументована. Перші детальніші описи оборонного комплексу походять лише з початку 1670-х років. 27 листопада 1671 року Тернопіль відвідав мандрівник із Фрисландії – Ульріх фон Вердум (1632–1681 рр.), який подорожував Річчю Посполитою. У своєму щоденнику він описав місто й замок так:

«Це місто на Волині [!], що належить спадково панові [Станіславу] Конєцпольському, старості долинському. Лежить воно на схилі […] стрімкого пагорба. З трьох боків його оточує велике озеро й широкі болота. Четверта сторона укріплена […], має досить широкий рів з облицьованим валом і двома товстими вежами на кутах, а також одну посередині, що водночас є брамою. Замок стоїть на північний захід від міста, у самому центрі [!] озера. Має великі, важкі кам’яні будівлі в італійському стилі; мури та башти на заході й півдні захищають його там, де озеро обтікає довкола. До міста веде вузький сухий рів із земляним валом і палісадом».

Люстрація Тернопільських маєтностей 1672 року свідчить, що замок був оточений муром і валом «нещодавно поправленим». В’їзд до фортеці проходив через склепінчасту браму з «ново збудованими» двостулковими воротами, перед якими був звідний міст на ланцюгах. У цій брамі знаходилася «двокамерна комора» і стійла для коней, а вище – дві опалювані печами кімнати для варти. В’їзд вів на внутрішній двір, при якому стояла «кам’яниця, в ній двері, сходи, кімнати, алькери, зали, крамниці з залізними ґратами».

І брама, і «кам’яниця» були вкриті ґонтом. На «розі» фортеці стояла «нижня вежа з боку міста – добра». На подвір’ї також були «дерев’яні житла й пекарні зі всім належним спорядженням». З боку ставу (тобто озера) містилася мурована стайня і хвіртка в мурі.

Озброєння замку, як на такі неспокійні часи та прикордонне розташування, було доволі скромним: «чотири залізні гармати встановлені», мортирка на колесах, «баба одна осаджена» (ймовірно, йдеться про велике каменеметальне знаряддя), тринадцять гаківниць, двадцять мушкетів із ґнотовим запалом».

Від замку до палацу

У 1667 році фортеця відбила напад татарських військ, але вже через вісім років її зайняли османські війська Ібрагіма Шишмана. Турецький гарнізон кілька тижнів стояв у замку, а покидаючи його, підпалив будівлі й підірвав частину укріплень. Зруйнований замок був відбудований з ініціативи Марисеньки (Марії Казимири Собеської), а після її смерті в ньому мешкав Якуб Собеський.

Згодом Тернопіль перейшов у власність Потоцьких, від яких його відкупив Францішек Коритовський (1768–1834 рр.) гербу Мора. На початку XIX століття він докорінно перебудував старий замок – було знесено укріплення, башти та брами, а стіни «кам’яниці» використано під час спорудження нового палацового корпусу – триповерхової будівлі з трикутними фронтонами, до якої добудували два двоповерхові бічні крила, завершені алькерам. Увесь комплекс було обнесено муром. В’їзд вів через браму з пілонами, оздоблену зображеннями левів і гербами Тшаска та Мора.

У 1843 році останній власник будівлі Тадеуш Туркул продав палац міській громаді, яка незабаром передала його армії для використання під казарми. У 1917 році будівлю спалили російські війська, які відступали.

За часів Другої Речі Посполитої зруйновану споруду знову передали війську, яке у 1926–1931 роках здійснило часткову відбудову. Нові руйнування принесла Друга світова війна. Після 1945 року було розібрано мури та браму, а сам палац відбудували, розмістивши в ньому спортивну школу.

Від 2015 року в будівлі розташовується Музей міста Тернополя.