Жовква – заснована родом Жолкевських, розбудована Собеськими та перебудована Радзивілами, є винятковим свідченням історії колишньої Речі Посполитої. У тексті висвітлено бурхливу історію замку та заснованого у 1603 році міста.

Жовква – історичний нарис

Жовква – невелике місто в Україні, що знаходиться у Львівському районі Львівської області. Поселення походить з пізньосередньовічного періоду й на початку називалося Винники. У 1560 році войський буський Андрій Висоцький передав Винники разом з кількома навколишніми селами своєму родичу, белзькому воєводі Станіславу Жолкевському. Наприкінці XVI століття його син, майбутній гетьман великий коронний Станіслав Жолкевський, розпочав на цих землях будівництво резиденції й міста, яке – на згадку про родовий маєток у Холмській землі – назвав Жовквою. Локаційний привілей на заснування міста видав 22 лютого 1603 року Сигізмунд III Ваза. Місто закладене у формі п’ятикутника оточували оборонними мурами з чотирма брамами.

Після трагічної загибелі Жолкевського у бою під Цецорою у 1620 році спорудженням міста й замку зайнялася його дружина – Регіна з Гербуртів Жолкевська. Оскільки їхній єдиний син Ян помер ще у 1623 році, після смерті Регіни майно перейшло у власність їхньої доньки Софії, дружини руського воєводи Яна Даниловича. Згодом Жовкву успадкувала їхня донька Софія Теофіла, дружина Якуба Собеського, мати майбутнього короля Яна III Собеського.

Часи правління Собеських для Жовкви відзначилися періодом розквіту: місто стало однією з улюблених королівських резиденцій. Після смерті Яна III маєток разом з землями перейшли до його синів: спершу до Константія Владислава, потім до Якуба, а опісля – до онуки Марії Кароліни де Буйон. Незадовго до своєї смерті вона продала Жовкву (разом з іншими містами й селами) своєму колишньому коханому – Михайлові Казимиру Радзивіллу «Рибоньці», воєводі віленському і гетьману великому литовському. Для Жовкви він був добрим господарем, проте його сини – Кароль «Пане Коханку» та Єронім — обтяжили жовківський маєток боргами, через що у 1787 році місто разом із замком виставили на продаж. Замок придбав повірений Радзивіллів Адам Юзефович-Глебицький гербу Леліва.

Замок Жолкевських

Замок зведено у південно-західній частині міста над річкою Свиня та створеним на ній ставом. Архітектурний проєкт будівлі приписують львівському майстру Павлу Щасливому, хоча вирішальний вплив на форму резиденції, ймовірно, мав сам гетьман Станіслав Жолкевський. Оздоблення каменю приписують Павлові Римлянину й Амброзію Нутклауссу.

Резиденцію, яка мала оборонний характер, збудовано з локального каменю й цегли. У плані замок мав форму, наближену до квадрата зі стороною приблизно сто метрів; у кутах розташовувалися чотири квадратні триповерхові башти, з’єднані склепінчастими галереями з житловими корпусами. В’їзд до замку здійснювався з боку міста – через рів і розташовану на осі північного крила в’їзну башту, перед якою містився звідний міст. Брамний проїзд оздоблено пишним порталом, фланкованим бонізованими пілястрами, з трикутним фронтоном, оздобленим картушем з гербом Любич, виготовленим з червоного мармуру. З внутрішнього боку двору, над в’їзною брамою, містилася таблиця з фундаційним написом.

Репрезентативного вигляду надавало двоповерхове, підвальне південне крило. Вікна й двері мали профільовані кам’яні обрамування, а на рівні другого поверху розміщено латинські сентенції. На осі будівлі споруджено аркадну лоджію з ефектними сходами. Увесь замковий комплекс було поєднано з міськими фортифікаціями. У 1606 році за замком, по інший бік річки, створили великий звіринець.

Розбудова за часів Собеських

Подальшу розбудову замку здійснювали Собеські. Ймовірно, за часів Якуба Собеського до палацового крила зі сходу добудували каплицю. Значні перетворення первісного укладу замку часів Жолкевських розпочав король Ян III Собеський. Роботами керував архітектор із Вроцлава Пйотр Бебер, а за переобладнання інтер’єрів відповідав Августин Вінцентій Лоччі.

Бічні крила було надбудовано на один поверх, змінено дахи й фронтони, а з південного боку додано дві алькежі (кутові павільйони), що спершу на рівні першого поверху виходили до саду позаду замку. Частину саду розпланували на двох терасах, що спускалися до річки. Його прикрашали фонтани та скульптури, а на верхній терасі, що по центру чотирьох квіткових оранжерей, розміщено герб Собеських – Яніну. На річці, що протікала через сад, споруджено павільйон (так звану “лазню”), оздоблену кахлями, картинами, турецькими килимами та «фарфурками» – керамічним посудом. Далі сад переходив у звіринець. На його узліссі знаходився пагорб Гарай, на якому збудували так звану глорієтту, у якій король Ян полюбляв вечеряти у товаристві знатних гостей.

Інтер’єри замку вирізнялися вишуканістю й розкішшю: їх оздоблювали коштовні картини, скульптури, зброя та тканини. У замку також містилася бібліотека. Без змін збереглися покої самого гетьмана Станіслава Жолкевського, зокрема його спальня, де над ліжком постійно горіла «позолочена» лампа.

Перебудова за часів Радзивіллів

Остання перебудова замку відбулася за часів Михайла Казимира Радзивілла «Рибоньки». Він відбудував замок після пожежі, що зруйнувала, зокрема, башти. Спочатку роботи проводилися під керівництвом Антоніо Кастелло. Тоді зі сторони фасаду збудували новий колонадний портик з репрезентативними сходами. У 1753 році за задумом Кастелло їх прикрасили шістьма скульптурами: Яна Даниловича, Ієроніма Радзивілла, Кароля Радзивілла, Якуба Собеського, Станіслава Жолкевського та Яна III Собеського. Вони замінили попередні фігури польських і литовських гетьманів.

Антоніо Кастелло також збудував будівлю оранжереї та так звану офіцину. Після його смерті (близько 1750 року) подальші роботи в замку продовжували архітектори з Несвіжа: Володько, Якуб Ян фон Берґ і Якуб Фричинський. Тоді інтер’єри палацу було перебудовано в стилі рококо, а також звели аркадні галереї (кружанки), що тягнулися на рівні двох поверхів уздовж південного крила.

Подальша доля замку

Після продажу міста й замку на аукціоні в 1787 році колишня резиденція Жолкевських і Собеських почала занепадати. У середині XIX ст. замок купив Артур Глоговський, який розпродав залишки його інтер’єрного оздоблення та розібрав частину споруд – зокрема, стіни каплиці, сусідню башту, аркади та парадні сходи. Розташовані при них занедбані й пошкоджені статуї купив Вільгельм Семенський, який перевіз їх до замку в Магерові. Зрештою північне крило замку перейшло у власність австрійського уряду, інші ж придбала міська громада.

На початку XX століття замок відреставрували під різні адміністративні установи. Проте вже у 1915 році будівлю спалили росіяни, уціліло лише західне крило. За часів Другої Речі Посполитої споруду знову відбудували, розмістивши там староство, гімназію та повітовий суд. Наприкінці вересня 1939 року замок зайняла Червона армія, облаштувавши в ньому, зокрема, в’язницю.

Після війни зруйнована споруда занепадала, реставраційні роботи розпочали лише в 1972–1976 роках. Утім, їх так і не завершили. Нині у частині приміщень замку міститься музей.