Польська ділянка на католицькому кладовищі Св. Вікентія де Поля в Ніагара-он-зе-Лейк, яку в народі називають «Кладовищем галлерців», пов’язана із заснуванням у цьому містечку в 1917 році військового табору імені Тадеуша Костюшка, в якому після підготовки польські добровольці воювали в Європі за вільну та незалежну Польщу, тим самим написавши найпрекраснішу сторінку історії польської діаспори у Сполучених Штатах та Канаді.

З початком Першої світової війни поляки в країні та за кордоном усвідомили, що настала можливість відродити суверенну польську державу, яка наприкінці XVIII століття перестала існувати й була стерта з карти Європи внаслідок поділів, здійснених Росією, Пруссією та Австрією. Саме тоді в багатьох країнах, головним чином у Франції та Сполучених Штатах, почали утворюватися комітети з метою збору коштів та набору добровольців до новостворених польських військових підрозділів, що воювали пліч-о-пліч із західними союзниками: Англії та Франції, а згодом — до підрозділів на польських землях.

Рекрути з польської діаспори

5 жовтня 1917 року, завдяки дипломатичним зусиллям Ігнація Яна Падеревського, президент Сполучених Штатів Вудро Вільсон підписав указ, що дозволяв полякам із США формувати власну армію. Оскільки тодішні міжнародні угоди не дозволяли проводити їхнє навчання на американській землі, на допомогу прийшла Канада, надавши в розпорядження території поблизу мальовничого прикордонного містечка Ніагара-он-зе-Лейк. Саме тут, на березі озера Онтаріо, був створений навчальний табір імені Тадеуша Костюшка, фінансуваний французами та керований канадцями, командувачем якого став полковник Артур Д’Орр ЛеПан із Канадських збройних сил.

Під час проведеної вербувальної кампанії в 47 вербувальних центрах на території Америки та Канади зареєструвалося майже 40 тисяч добровольців. Придатними до військової служби було визнано 22 395 осіб. Усіх їх направили до навчального табору в Ніагара-он-зе-Лейк. Більшість добровольців дісталася туди через прикордонне американське місто Буффало у штаті Нью-Йорк, де діяв Польсько-американський громадянський комітет, який координував зусилля інших організацій польської діаспори та забезпечував тих, хто прямував до табору, харчуванням, транспортом і житлом. Очолювали його о. Цезарій Кшижан та д-р Франсіс Е. Фрончак, який також виконував обов’язки комісара з питань охорони здоров’я міста Буффало, а водночас був членом Паризького Польського національного комітету.

За даними канадського Міністерства оборони, опублікованими у виданні Niagara Historical Society за 1923 рік, через табір імені Тадеуша Костюшка пройшли 22 174 добровольці зі Сполучених Штатів та Канади. «Повсякденне табірне життя в листопаді (1917 р. — прим. автора) особливо урізноманітнили для нас дві історичні урочистості. 4 листопада — освячення та підняття польського прапора на табірному щоглі, а 21 листопада — освячення та вручення прапора третьому батальйону, що супроводжувалося великим парадом, а через кілька днів — військовим балом» – зазначив у своїх мемуарах лейтенант Вітольд Гіларі Травінський ( «Одіссея Польської Блакитної Армії» , видавництво «Оссолінеум», Вроцлав, 1989 р.), який був офіцером у польському таборі в Ніагара-он-зе-Лейк. – «Освячення таборувального прапора здійснив священик Б. Целіховський, який прибув із Мілуокі, штат Вісконсин, замість єпископа Павла Роде, а освячення батальйонного прапора — священик Я. Яворський, капелан 1-го батальйону. На обидві церемонії прибуло чимало видатних представників польської діаспори зі США та Канади, а також сотні родичів і друзів, які перебували у таборі добровольців».

Візит Падеревського

21 листопада 1917 року відбулася церемонія освячення прапора 3-го батальйону; табір ім. Т. Костюшка відвідав сам великий державний діяч і митець Ігнацій Ян Падеревський, який зі спорудженої з цієї нагоди трибуни виголосив — як це визначив лейтенант Травінський , — «висловлену з його патріотичного серця, піднесену промову»:

«Вітаю вас, дорогі солдати Польщі, — сказав він, — вітаю вас як представник Польського Національного комітету, вітаю вас як представник і повноважний представник Національного відділу. Я щасливий, що звертаюся до солдатів Польської армії, нашої надії. Я щасливий, і моє серце переповнене гордістю, бо я чув похвали на вашу адресу. Я чув похвали з вуст ваших старших офіцерів, я чув похвали від Військової комісії, представника якої ви бачите поруч зі мною в особі мого щирого друга, пана Олександра Знамєцького. Я хотів піти з вами і разом з вами розділяти труднощі та незручності, але мені не дозволили. Польський Національний комітет доручив мені стояти на сторожі польської справи в столиці Сполучених Штатів. У душі я солдат, тож мушу слухатися. Ви, мої дорогі солдати, — це гордість сильних, надія тих, хто сумнівається, і любов усього польського народу.

Я щасливий, що бачу вас у цих лавах, бо бачу в цьому передвістя польської перемоги. Батьківщина вимагає від вас великих жертв, але на вас чекає велика нагорода, бо від вашої хоробрості залежить свобода й незалежність об’єднаної Польщі.

Сьогодні ви освячуєте прапор третього батальйону. Пам’ятайте, що прапор — це Батьківщина, що прапор — це її честь, це всі її чесноти, що прапор — це символ дисципліни, в ім’я якої ви мусите стояти під ним і захищати його до останнього.

Ідіть з вірою у перемогу, і нехай Всевишній Бог дарує вам щастя та благословить вас!

Хай живе Велика, Незалежна і Вільна Польща!»

Як записав у своєму щоденнику польський офіцер-доброволець: «Після цієї промови Майстер Падеревський підійшов до прапороносця й поцілував його та прапор. Після чого три повні батальйони з початком четвертого промарширували перед трибуною».

Щоденник лейтенанта Травінського — один із найважливіших описів підготовки польських добровольців у таборі імені Т. Костюшка. Але не тільки це, адже табірне життя було також зафіксовано на фотографіях того часу та на картинах, виконаних відомим канадським художником Чарльзом Вільямом Джефферісом (1869–1951), які зберігаються у Музеї війни в Оттаві.

Епідемія «іспанського грипу»

У вересні 1918 року в таборі спалахнула епідемія «іспанського грипу». Завдяки негайній реакції командування та табірних лікарів загинуло лише 41 новобранець, з яких 25 за згодою влади було поховано на місцевому католицькому кладовищі Св. Вінсента де Поля (у всьому світі пандемія цього грипу забрала життя близько 30 млн людей, тобто набагато більше, ніж загинуло на фронтах Першої світової війни).

У боротьбі з хворобою в таборі неабияку роль відіграла допомога мешканців міста Ніагара-он-зе-Лейк, зокрема місцевих жінок, які добровільно зголосилися доглядати за хворими солдатами. Однією з найактивніших була Елізабет Ашер, репортерка газети «St. Catharines Standard», яку польські добровольці називали «Ангелом Милосердя» або просто «Матір’ю», бо вона з материнською турботою опікувалася молодими солдатами. Цікаво, що Елізабет Ашер, яка народилася в Ніагарі в 1869 р. Ашер настільки зацікавилася боротьбою польських добровольців за вільну Польщу, що постійно стежила за їхньою долею та писала про них у канадських і американських газетах, а також протягом багатьох років організовувала збір коштів на допомогу Польщі.

Ось імена польських солдатів, похованих на Кладовищі галлерівців:

Борушковський Владислав, помер 21 січня 1919 року,

Бестер Вавринцій, помер 25 січня 1919 року,

Бишевський Міхал, помер 8 жовтня 1918 року,

Ціопак Бартоломей, помер 31 жовтня 1918 року,

Долва Йозеф, помер 10 серпня 1918 року,

Гловач Фридерик , помер 30 вересня 1918 року,

Якубас Вавринцій , помер 13 жовтня 1918 року,

Кемпінський Адам , помер 16 лютого 1919 року,

Козловський Казімєж, помер 18 вересня 1918 року,

Круковський Станіслав , помер 22 жовтня 1918 року,

Ян Куця, помер 22 вересня 1918 року,

Лозінський Пьотр , помер 26 вересня 1918 року,

Ян Марович , помер 4 січня 1919 року,

Мартін Адам , помер 24 грудня 1917 року,

Муравський Адам , помер 29 вересня 1918 року,

Новак Фелікс , помер 17 листопада 1918 року,

Птак Станіслав, помер 19 вересня 1918 року,

Рончка Войцех, помер 16 жовтня 1918 року,

Скоп Антоній , помер 18 лютого 1919 року,

Ян Сіатовський , помер 25 лютого 1918 року,

Штопка Йозеф, помер 22 вересня 1918 року,

Вішневський Матеуш , помер 15 березня 1918 року,

Віталець Валентий, помер 23 вересня 1918 року,

Зарчик Йозеф , помер 18 вересня 1918 року,

О. полковник Ян Юзеф Дековський ( 1882–1949).

На шляху до Польщі

Табір, проіснувавши 18 місяців, було закрито 11 березня 1919 р. Підготовлені підрозділи чисельністю 20 720 солдатів та офіцерів були переправлені до Польської армії у Франції, де приєдналися до «Блакитної армії» генерала Юзефа Галлера. Добровольці з Америки та Канади брали участь у переможних боях на фронті у Франції, а згодом, у 1920 році, — у більшовицько-польській війні, сприяючи здобуттю вільної та незалежної Польщі. Багато з них загинули й ніколи не повернулися до своїх домівок.

Після відновлення Польщею незалежності у 1918 році територія кладовища була передана нашій країні. До сьогодні це частина території Польщі.

27 листопада 1923 року генерал-полковник Юзеф Галлер у присутності доктора Міхала Страшевського, генерального консула в Монреалі, нагородив цвинтар-меморіал польських солдатів Срібним Хрестом Військового ордена Virtuti Militari.

У 1949 році тут також знайшов останній притулок колишній капелан табору Костюшка, Кавалер Ордена «Віртуті Мілітарі», о. Ян Йозеф Дековський ( 1882–1949), син польських емігрантів у Сполучених Штатах, священик Згромадження Місіонерів Святого Духа. На початку 1918 року він прибув із польськими добровольцями до Франції й став капеланом 3-го стрілецького полку Польської армії. Брав участь у боях у Вогезах, де відзначився під час німецького наступу на польські позиції, своєю поведінкою подавши приклад мужності та громадянських чеснот. Після війни оселився в Канаді. Був парохом багатьох польських парафій в Онтаріо.

У 1992 році з нагоди 75-ї річниці Збройного подвигу польської діаспори американська та канадська польська діаспора спорудили польовий вівтар. Цей факт увічнили меморіальною дошкою.

У 2000 році кладовище було капітально відреставровано, старі надгробні таблички замінили на нові та більші.

З 1919 року, коли місцеві жінки з Ніагара-он-зе-Лейк, на чолі з Елізабет Ашер після меси в місцевій церкві вирушили до могил польських солдатів і прикрасили їх букетами квітів, тут проводяться заходи за участю польських ветеранських та громадсько-національних організацій з Канади та Сполучених Штатів на кладовище з метою вшанування померлих солдатів, а також для відзначення Збройного Почину Полонії та пам’яті Армії генерала Юзефа Галлера.

«За тебе, Польще, і за твою славу» — таким гаслом керувалися польські добровольці, які вступали до лав так званої «Блакитної армії», щоб мати змогу боротися за незалежність Польщі; це гасло є також сучасним девізом паломництв польської діаспори на кладовище «Галлерчиків» у Ніагара-он-зе-Лейк.

Адреса: 73 Picton Street, Ніагара-он-зе-Лейк, провінція Онтаріо, Канада