Це був кінець 90-х років XIX ст. До Станіславова (нині Івано-Франківськ) приїхав угорський цирк. Для Станіслава Циганевича, який там мешкав, це була чудова можливість заробити. Доброї статури, сильний як віл юнак підійшов до директора цирку Розенцвайгера і запропонував йому свої послуги. Досвід у нього був, адже він вже неодноразово виступав перед публікою. Як тільки директор побачив мускулатуру Станіслава, то одразу запропонував йому помірятися силою з віденським борцем Адольфом Шпехтом, який стверджував, що покладе на лопатки будь-якого добровольця-аматора. А якщо комусь вдасться його перемогти, то він отримає за це 1 000 австро-угорських крон.

Циганевич погодився на цю пропозицію, попри те, що Розенцвайгер поставив ще кілька «умов». У перший день юнак мав зайняти оборонну позицію, оскільки організатор боявся, що Шпехт завдасть йому шкоди протягом 10 хвилин після початку поєдинку. Потім, як тільки Циганевич почує дзвоник, він мав швидко зійти з арени до роздягальні. Сташек послухався і отримав за це 10 крон. На другий день ставка зросла до 15 крон. Циганевич знову вийшов на бій, його знову попередили, але саме тоді він побачив, що «щось» не так у всій цій виставі.

На третій день він прийшов до директора та оголосив, що більше не збирається відступати. І що збирається покласти австрійця на лопатки.. На що директор цирку попередив того, що він ризикує: йому можуть переламати кістки або навіть позбавити життя, але погодився, щоб Станіслав змагався за весь банк. Він не вірив у молодого спортсмена. Після півторагодинної боротьби Шпехт зазнав поразки. Переможець отримав свій приз і... був викинутий за двері й заборонили коли-небудь повертатися.

Лісовий вишкіл

Станіслав «Збишко» Циганевич народився 1 квітня 1881 року в селі Йодлова, розташованому в Цєжковіцькому передгір'ї між Тарновом і Кросно. Його батько, горянин з-під Ліманова, працював лісорубом, тож і син швидко освоївся з важкою працею. Але не тільки. Станіслав багато читав. Особливо любив роман «Хрестоносці» Генрика Сенкевича. І саме ім’я Збишка з Богданьця він обрав собі за псевдонім, вже будучи професійним борцем. Настільки він цінував мужність героя Сенкевича.

Сташек був здібним хлопцем, добре вчився в школі. Спочатку навчався в Пільзно, потім у середніх школах в Ясло і Станіславовf. В останньому місті він познайомився з Влодзімєжем Свєнткевичем, засновником місцевого гімнастичного товариства «Сокіл». Під його опікою він тренувався в різних дисциплінах, завдяки чому, попри свої великі розміри, був дуже фізично підготовленою людиною. Ці навички стали в пригоді в подальшій кар’єрі борця.

А по-справжньому почалося все у Кракові. Це був 1901 рік, коли майбутній випускник гімназії дізнався, що до міста приїжджає Владислав Питласінський, якого називали «батьком польської боротьби». Батьки неохоче ставилися до боїв сина. Щобільше, після кількох сутичок вони змусили Сташка припинити тренування. Тож він діяв потайки.

Коли Питласінський побачив підлітка, то запропонував йому стати спаринг-партнером і тренуватися разом. «Збишко» погодився на пропозицію, адже тренер Владислав мав хист до пошуку талантів. Подібно до Станіслава, той боровся у популярній тоді в Польщі французькій боротьбі, яку у сучасній спортивній практиці заведено називати класичною.

На європейських аренах

Після випускних іспитів Циганевич поїхав на навчання до Відня. Він обрав спеціальність «лісове господарство» в Університеті ґрунтознавства (Universität für Bodenkultur). Але столиця тодішньої Австро-Угорщини привабила його не лише можливістю здобути знання. У місті діяв клуб I. Winere Ringsport Club, до якого «Збишко» охоче вступив. Саме його барвах він двічі перемагав хорвата Томашевича. Ці перемоги зробили з нього локальну знаменитість. Міхаель Хіцлер, вражений молодим талантом, запропонував юнаку спільну поїздку та участь у серйозному міжнародному турнірі у Бухаресті, а також подальшу співпрацю. У Румунії Станіслав знову переміг, перемігши самого Хіцлера. А той, розлючений поразкою, розірвав контакт.

Найбільшою проблемою Циганевича була нестача грошей. Щоб продовжувати навчання, йому були потрібні кошти, які він міг заробити беручи участь у боях. Але мало хто з відомих бійців наважувався боротися з ним, побоюючись втратити репутацію. Тож «Збишко» повернувся до Кракова і вступив до Ягеллонського університету. Хоча вартість навчання була нижчою, він все одно був змушений брати участь в боях, аби мати на прожиття. До речі, він так і не закінчив навчання. У той час він надсилав до газет пропозиції про поєдинки, в чому йому допомагав Владислав Питласінський.

«Найвидатніший польський атлет, пан Станіслав Циганевич «Збишко», який за розмірами та статурою перевершує всіх найкращих атлетів, візьме участь у світових змаганнях у місцевому «Колізеї», що розпочнуться 1 січня 1903 року (…). До цих поєдинків пан Циганевич запрошує всіх професійних, а також аматорських атлетів, призначивши переможцю у французькому та швейцарському стилі боротьби нагороду у розмірі 1000 (тисяча) крон.», 

– писав «Dziennik Polski».

До змагань зголосилося кілька претендентів, що дозволило Збишку відкласти трохи грошей. Він також листувався з паризьким організатором чемпіонату світу з боротьби. У листах він просив про можливість виступити. Отримав відповідь, що так, він може приїхати, але на умовах, які пропонують французи. А ті були не дуже хорошими. Однак, не маючи чого втрачати, він погодився.

За 13 днів перебування у місті на берегах Сени він провів 20 поєдинків. Там він познайомився з елітою світової боротьби. Також налагодив контакти, у чому йому дуже допоміг хист до вивчення іноземних мов. Кажуть, що до кінця життя він вивчив одинадцять мов! У Парижі він посів третє місце, що його й прославило. Європейці хотіли бачити Збишка у себе. Так і сталося. Станіслав об'їздив багато міст, де боровся з різними силачами. Одного разу, в Берліні, він зійшовся в поєдинку з бельгійцем Омером де Буййоном, якого жорстко нокаутував. Настільки жорстко, що організатори викликали поліцію, вважаючи, що переможений помер. На щастя, той прийшов до тями, а легенда про Збишка Циганевича розійшлася з більшою силою.

У 1906 році він знову приїхав до Парижа, щоб битися з найкращими. Доля зіштовхнула його з велетенським турком Мадралі, якого поляк переміг. Пізніше він поклав на лопатки іншого атлета, Георга Луріха, і здобув титул чемпіона світу. Відразу ж він вирушив до Петербурга, щоб кинути виклик «найсильнішій людині світу» - Івану Піддубному.

Перший бій, що тривав дві години, закінчився внічию. У другому росіянин, розуміючи, що не впорається з поляком, вдався до нечесних прийомів. Рефері зупинив поєдинок, оголосивши переможцем Станіслава. Європа тоді була для «Збишка» замала. Він вирушив підкорювати Сполучені Штати.

Поєдинок, найважливіший для польської діаспори

«Увага та зацікавлення польської діаспори в Сполучених Штатах зосереджені на майбутньому турне цією країною найславетнішого нині польського спортсмена – Станіслава Циганевича, відомого у світі боротьби як "Збишко”»,

 – писав редактор «Gazety Polskiej Chicago» у лютому 1909 року. Мільйони поляків по той бік Атлантики пишалися досягненнями свого земляка. Його поєдинки мали вимір, що виходив далеко за межі спорту.
Американська кар’єра Станіслава розпочалася з кількох поєдинків проти менш відомих борців. Згодом настав час бою з чемпіоном вільної американської боротьби Френком Готчем. Для Полонії це мав бути особливий момент. Сила «Збишка» мала продемонструвати силу народу. З цим поєдинком пов’язували великі сподівання.

1 червня 1910 року в Chicago Coliseum обидва суперники зійшлися на рингу. Уже через шість секунд після початку Готч повалив Циганевича. Він зробив це підступно: замість традиційного рукостискання на початку поєдинку, той застосував борцівський прийом. Приголомшений «Збишко» вийшов на друге протистояння й боровся доволі добре. Однак після майже півгодинного обміну прийомами зазнав поразки. Його програш викликав величезне розчарування серед польської діаспори. «Wielkopolanin» писав:

«Люди ці усвідомлювали, що означає для поляків перемога «Збишка», добре знали, що в разі його поразки бідним полякам на фабриках і в майстернях доведеться терпіти насмішки й образи від представників інших народів, тим більше, що раніше, окрилені цілою низкою перемог свого улюбленого земляка, самі кепкували з чужинців».

Реваншу так і не відбулося, адже американець щоразу відмовлявся. Тож «Збишко» повернувся до Кракова. Він хотів залишити боротьбу, однак на двобій його викликав індійський велетень «The Great Gama». Це був надзвичайно могутній чоловік. До зустрічі з ним Циганевич підготував спеціальну тактику, яка позбавляла суперника головних переваг: удару та сильного захвату. Обидва боролися в партері три години. Уже сутеніло, коли суддя визнав поєдинок нічийним.

Чемпіон світу і мільйонер 

Після цього Станіслав «Збишко» Циганевич продовжив свою борцівську кар’єру. Двічі ставав чемпіоном світу. У 1921 році в Нью-Йорку він переміг Еда Льюїса й здобув титул World Heavyweight Wrestling Championship (чемпіона світу з боротьби у важкій вазі). Згодом утратив його, але через чотири роки повернув собі знову. Він боровся ще довго й завершив кар’єру лише у 60-річному віці. 

Виступи у США принесли йому не лише славу та визнання, але й значні статки. У міжвоєнний період «Збишко» вважався найбагатшим польським спортсменом. Розумний, освічений, зі зв'язками, він чудово орієнтувався в американських реаліях. Придбав ферму, на якій разом із братом Владиславом тренував молодих борців. Саме йому приписують відкриття аргентинського таланту Антоніно Рокки, який згодом став піонером акробатичного реслінгу у США. Також він допоміг прославитися Владиславу Талуну та був менеджером боксера Генрика Хмелевського.

Циганевич знімався у фільмах, відвідував театри й опери, писав книжки. У 1937 році в Польщі вийшла його автобіографічна книга «Na ringach całego świata» («На рингах усього світу»), у якій він описав власне життя. У 1960-х роках у спортсмена почалися проблеми з серцем. Помер у вересні 1967 року в місті Сент-Джозеф (штат Міссурі).